Бути зіркою. Яким вийшов фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси»

Стрічка «Яремчук: Незрівнянний світ краси» вийшла в прокат. Режисер Артем Григорян у ній досліджує життєвий шлях першої української попзірки. Фільм складається з інтерв’ю з близькими Назарія Яремчука, раніше не баченої кінохроніки та його особистих щоденників. «Детектор медіа» вже публікував відгуки на фільм від Лєни Чиченіної та Андрія Кокотюхи.

Сказати по честі, я йшов на цей фільм із певним побоюванням. Гіркий досвід схиляв до думки, що в українському кіно не вміють працювати з біографіями, байдуже, в документалістиці чи в ігровому жанрі. Тим паче що й назва підсилювала скептицизм: звісно, так називається пісня Яремчука, але все одно напрошувалися асоціації з горами пафосу, позбавленою смаку апологетикою, мелодраматичним надривом — з усім тим, чим у нас рясно оздоблюють байопіки, думаючи, що таким чином віддадуть шану мертвим і не надто образять живих. Чому при цьому має страждати глядач — питання без відповіді.

Кадри фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» 

Артем Григорян веде оповідь прямою лінією. Батьки, школа, перші артистичні спроби, перемога на конкурсі «Пісня-71» з «Червоною рутою», ансамбль «Смерічка», загибель Володимира Івасюка, друге одруження, народження дітей, гастролі різними континентами, виступи в Чорнобилі, фестиваль «Червона Рута», рак, похорони, спадок. Матеріал — спогади близьких, особисті щоденники, озвучені закадровою начиткою, уривки з концертних зйомок і приватних відеоархівів. Для повноти контексту вставлені панорамні зйомки Карпат, Вижниці, Ужгорода й інших пам’ятних місць.

Усі коментатори зафільмовані класично — поясний план сидячи, причому в чорно-білому зображенні. Григорян і продюсер Максим Сердюк залучили дочку й вдову співака — Марію та Дарину Яремчук, дочку Дарини від першого шлюбу Віру Троян, знавця української класичної естради Філа Пухарєва, авторів пісень Яремчука — Павла Дворського, Олександра Злотника й поета Андрія Демиденка, учасників «Смерічки» — солістку Мирославу Єжиленко, музиканта Володимира Прокопика, директора Василя Кошмана.

Одним словом, була ймовірність, що знов матимемо громіздкий, нудний життєпис. На щастя, вийшло інакше.

Насамперед тому, що Григорян зміг позбавитися зайвого. Всі елементи — і інтерв’ю, і краєвиди, і музичні номери, і щоденники — поєднані пропорційно, згідно з потребами оповіді. Жодний шов не стирчить, ніде нічого не перетягнуто і не провисає. Григорян зробив те, що й має робити режисер — правильно організував доволі пістрявий матеріал, виструнчив його, не збиваючись із ритму. Змалював добротний фільм-портрет.

Наостанок треба додати ще один особистий момент.

Весь той нині легендарний період «вусатого фанку», до якого можна віднести і Яремчука, припав на 1970-ті — початок 1980-х. Мене тоді як юного меломана, звісно, цікавили британські, американські, німецькі рок- і поп-зірки, що являли правдиве музичне вікно, через яке можна було бодай ненадовго втекти з навколишньої сірості.

Дивлячись «Незрівнянний світ…», розумієш, що Яремчук був не меншою зіркою. Яскравою, цікавою, ефектною. Сяяв усупереч радянській в’язкій гидоті, що підступала під горло. А головне — так само свіжо й неповторно він звучить і сьогодні.

Максим Сердюк, пряма мова:

— У 2021 році Марія Яремчук вирішила створити документальний проєкт про свого батька. Вона побачила наш неігровий серіал «Спалах» і запропонувала співробітництво Артему Григоряну й нашій студії Knife Films. Марія хотіла завершити проєкт до 70-річчя Назарія. Але деякі процеси затягнулися, потім повномасштабна війна, тож ми випустили фільм тільки зараз.

Марія Яремчук

Коли ми взялися до роботи, то зрозуміли, що були людьми зі сторони. Артем, наприклад, не знав, що Яремчук помер. Уже в процесі відкрилося дуже багато фактів. Як Назарій виступав у Чорнобилі перед ліквідаторами багато разів, як їздив в Афганістан і підтримував там українських військових, як брав участь у першій «Червоній руті» й був у журі конкурсу. Багато різних історій, які показували його відданість людям. І взагалі ми дуже багато говорили про його красу як зовнішню, так і людську. Тож сформувався образ, через який фільм став не якимось викривальним, щоб показував лише радянську систему, а Яремчука як борця з нею. Ми мали на меті показати портрет красивої людини, яка служила іншим і вірила в пісню.

Зараз так багато мороку довкола, що дуже хочеться побачити світлу історію. Нам інколи закидали, що Яремчук ніби ідеалізований у фільмі. Але він справді був такою людиною. Коли довкола дійсно стає темно, хочеться оце світло показати якомога яскравіше.