Китай переслідує кілька цілей, руйнуючи мирний план України. Інтерв’ю з Харою

Про те, що Україна може повернути свої території шляхом дипломатії, не так давно заявив президент України Володимир Зеленський. За його словами, до кінця року в України мають бути готові всі документи для другого Саміту миру. Одним із завдань цього заходу є досягнення справедливого мирного врегулювання.

Поки Україна готується до другого саміту, Китай, із різних причин, не збирається просто спостерігати за цією підготовкою та прагне перехопити ініціативу у цьому напрямі. Головне його намагання – розмити український зміст мирного плану, зберігши російську окупацію українських територій і видимість перемоги Москви.

Китайський план "замороження" війни, який було заявлено у тандемі з Бразилією, не передбачає вирішення жодних проблем, пов'язаних із порушенням міжнародного права Росією. Фактично створюється ситуація, за якої РФ продовжує контролювати майже 20% суверенної української території з незрозумілими перспективами у майбутньому. Тобто про справедливий мир та відновлення територіальної цілісності взагалі не йдеться.

При цьому китайці зазначають, що їхній план щодо завершення "української кризи" підтримали вже понад 110 країн.

Своїми думками щодо того, як фактор Китаю впливає на розвиток російсько-української війни, а також на мирні переговори, в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Центру оборонних стратегій Олександр Хара.

– Україна заявила про намір провести другий Саміт миру за участю лідерів держав, що, як очікується, відбудеться цього року, щоби прокласти шлях до припинення бойових дій. Одне з його завдань – досягнення справедливого мирного врегулювання. Та поки Україна готується до цього саміту, союзник Росії Китай запропонував у тандемі з Бразилією альтернативний документ, який фактично пропонує замороження війни на невигідних для України умовах. Ваше бачення китайсько-бразильських мирних ініціатив? У чому полягають основні загрози для України?

– Передусім я скептично ставлюся до можливості завершення цієї війни дипломатичним шляхом, оскільки в історії не було жодного випадку, коли геноцидна війна могла бути припинена дипломатичними зусиллями та перемовинами. Абсолютно чітко видно та зрозуміло, що російський диктатор Путін вірить у те, що він може переламати Україну на полі бою. По-друге, він очікує зміни зовнішнього політичного курсу в оточенні України, передусім це вибори в Сполучених Штатах. Він сподівається, що наші європейські партнери у випадку приходу, наприклад, Трампа у Вашингтоні зменшать підтримку України, і тоді відкриється можливість нав'язати нам якісь умови, які припинять цю війну чи принаймні поставлять її на паузу на російських умовах.

Зрозуміло, що, скажімо так, наша миротворча риторика, яка лунає від президента, від його офісу, від українських дипломатів, це, скоріше, намагання показати, що ми є конструктивними, що в нас є мирний план. Він базується виключно на міжнародному праві, ми нічого не вимагаємо більше, аніж дотримання міжнародного права. І я думаю, що вся ця миротворча активність української сторони здебільшого спрямована на те, щоб закріпити в інформаційному просторі суто український мирний план. Але китайці, які по факту є союзниками РФ, намагаються торпедувати наші прагнення.

Якщо ми подивимося на сутність їхнього спільного плану з Бразилією, то він починається не з територіальної цілісності України, а з деескалації. Потім другий пункт – прямий діалог між сторонами, відповідно Україною та РФ, і скликання мирної конференції, тобто такого органу, який би міг вирішити не лише питання війни України та Росії, але й які дуже важливі для Китаю. Далі йдуть загальні заклики, що атаки на цивільне населення, інфраструктуру є неприпустимими. Наступне – невикористання зброї масового знищення, наче в Україні вона є і Україна колись хоча б натякала, що вона збирається щось таке використовувати, й подолання ізоляції блокового протистояння.

Зрозуміло, що за таких умов замороження конфлікту й початку прямих перемовин ці їхні пункти точно не ведуть до сталого справедливого миру, заснованого на нормах і принципах міжнародного права.

Китайці хочуть показати себе неупередженим посередником, але вони такими не є, бо лише збільшують торгівлю з РФ і постачання товарів подвійного призначення.

Тобто Китай сьогодні прагне через війну в Україні врегулювати свої відносини з ключовими торговельними партнерами, тим самим ЄС, і зберегти інвестиції провідних країн у китайську економіку, паралельно бажає отримати лаври посередника, щоб використати їх у цьому процесі. Тобто Китай грає суто у власних інтересах, які суперечать ключовим інтересам України.

– Ви зазначили, що китайці фактично виключили питання територіальної цілісності України з останніх спільних "мирних" ініціатив. Чому, на ваш погляд, це сталося? Адже КНР досить болісно сприймає докори стосовно своєї підтримки Росії у цій війні. Навіть намагається демонструвати свою нейтральність.

– Стратегічний інтерес Китаю – усунення Сполучених Штатів із позиції світового гегемона, аби зайняти цю позицію. Для цього йому потрібне певне лідерство, і через посередництво між Росією та Україною китайці хочуть заручитися підтримкою переважної більшості країн світу, які займають нейтральну позицію стосовно війни.

Китайці вважають, що санкції – це несправедлива й трагедійна війна проти них та росіян, що вони мають бути скасовані.

Китай, нагадаю, має 13 трильйонів доларів зовнішнього боргу та великі проблеми у своїй економіці, тобто є певна нестабільність. Не в першу чергу це відбувається через віддалення західних економік від китайської, бо Захід прагне убезпечити себе. І, власне, тому китайці хочуть такими мирними ініціативами покращити своє зовнішньополітичне становище.

Але Росію вони й надалі будуть підтримувати, оскільки їхні національні інтереси збігаються. Це зменшення ролі Заходу як такого, це посилення власного політичного та воєнного потенціалу. Це, звичайно, вирішення наявних проблем в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Лідер КНР Сі Цзіньпін поставив завдання своїм військовим до 2027 року бути спроможними виконати будь-яке завдання, а китайською мовою це означає захоплення Тайваню. Власне, тут Росія є інструментом для Китаю. Поки вона воює з Україною, а Захід допомагає її стримувати, це означає, що ресурси й увага Сполучених Штатів і європейців, зосереджені тут, в Європі.

І це, до речі, та причина, через яку певна частина з табору Трампа каже, що нехай європейці допомагають Україні, впораються з Росією, а ми маємо зосередитися на азійському регіоні, бо Китай нарощує свої м'язи.

Тобто стратегічні інтереси КНР і РФ збігаються, і тому китайці не дозволять, щоб Росія програла в цій війні, та намагаються їй допомогти. Але загроза вторинних санкцій, зменшення інвестицій у Китай, закриття доступу до технологій західних компаній, це те, що їх стримує від відкритої підтримки агресора озброєнням, технікою, боєприпасами.

Зараз вони допомагають економічно, купують за безцінь російські енергоресурси, надають товари подвійного призначення, але не настільки, щоб це спровокувало жорстку реакцію з боку країн Заходу.

– Для реалізації свого задуму КНР залучає на свій бік країни Глобального Півдня. Китайці зазначають, що їхній план стосовно завершення "української кризи" підтримали вже понад 110 країн. Це досить серйозна заявка, якщо згадати, що на Саміті миру у Швейцарії було представлено 92 країни, і не всі з них підписали підсумкову декларацію. Чи справді китайці досягають певного консенсусу серед незахідних країн стосовно замороження війни та початку переговорів на не вигідних для України умовах?

– Перед самітом у Швейцарії вже була інформація, що не лише російська дипломатія працювала, щоб торпедувати цей саміт, але й китайська. За великим рахунком те, що Китай каже про 110 країн, я можу припустити, що так воно і є. Хто не хоче миру в Україні? Хто не хоче пристати до будь-яких пропозицій, які можуть припинити цю війну? Адже для багатьох країн світу – це питання продовольчої безпеки, погіршення зовнішньоекономічного оточення, санкцій, і є ще багато інших факторів, які впливають на глобальну економіку.

Зрозуміло, що будь-яка країна може підтримати китайський план, оскільки він дає якесь розуміння, як саме можна завершити війну. Але я не думаю, що ті країни, які підписалися під українською декларацію швейцарського саміту, перейшли в інший табір. Це боротьба за лідерство в цьому мирному процесі. Ця конкуренція – це те, що, звичайно, не дуже добре для нас. Але з іншого боку, знову ж таки, мирні конференції не завершують такі війни, тим паче не можна досягнути справедливого, сталого, тривалого миру.

Я думаю, китайців багато що жахає в нашому плані, але найбільше – пункт про справедливість. Бо Росія розв'язала цю агресивну війну і має понести покарання. Як вище політичне керівництво, так і воєнні злочинці різного рівня, які віддавали та виконували злочинні накази вбивати українців. Для комуністичного Китаю ці речі є неприпустимими. Але нам робити своє, нам просувати цю мирну ініціативу, а найголовніше – утримати коаліцію, яка нас підтримує. Щоби нам надавали озброєння, техніку, боєприпаси, економічну та гуманітарну допомогу.

Бо ключові мирні ініціативи формуються виключно Силами оборони України. І лише те, що відбувається на полі бою, це є результат, який потім буде мати ефект у припиненні цієї війни за столом переговорів.

Сподіваюся, звичайно, на умовах України, а точніше умовах міжнародного права. Тому ми маємо боротися з китайцями, роз'яснювати, що неприйнятно для українців.

– Збирання коаліції держав на підтримку свого плану під виглядом "спільно зіграти конструктивну роль у деескалації ситуації та сприянні мирним переговорам" – чи не означає це, що Китай просто намагається розмити український зміст, зберігши російську окупацію українських територій та видимість перемоги Путіна. Продемонструвати, що формулі, з якою буде виступати Україна, є "дієва" альтернатива, ще й із глобальною її підтримкою?

– Так, це є одним з їхніх пунктів, що є загрозою для нас. Стосовно глобальної підтримки, то я думаю, що така велика та впливова країна Глобального Півдня, як Індія буде вимушена зайняти якусь сторону. В Індії є територіальні суперечки з Китаєм, через що буквально кілька років назад загинули десятки військових з обох боків. Звичайно, що індуси дивляться на зростаючу роль Китаю в Азії із занепокоєнням. Вони не хочуть домінування Китаю спочатку в Азії, а потім і глобального масштабу. Тобто це коаліція, яка може зіграти проти Китаю в майбутньому.

Друга складова – китайці не хочуть програшу РФ, бо наш мирний план означатиме не лише те, що ми відновимо свою територіальну цілісність і будемо членами НАТО в майбутньому. Це означає, що в Росії фактично може початися децентралізований процес і настати крах путінського режиму, який дуже зручний для китайців.

Найголовніше, чому китайці прагнуть торпедувати український мирний план, який підтримують західні країни, – щоб не було створено такої системи безпеки, де Китай не буде мати важливого впливу. Бо вони ж хочуть цю мирну конференцію не лише для того, щоб завершити війну, але й щоб мати важливі впливи на європейську, а потім на глобальну систему безпеки. Це для нас важливий момент через те, що нам не можна після завершення цієї війни відчиняти наші двері для китайських інвестицій настільки, щоб вони впливали на Україну. Бо ми бачили в Африці та в інших регіонах, що китайці через свої інвестиції потім починають контролювати уряди. І ці уряди стають фактично надзвичайно піддатливими китайському впливу. І, звичайно, я точно не хочу, щоб Україна відігравала таку ж саму роль, наприклад, як Угорщина, яка є троянським конем Росії та Китаю в Європейському Союзі та НАТО.

Тобто тут багато є моментів, але найголовніше, що стратегічні цілі КНР збігаються з російськими, тому китайці й не хочуть допустити програшу РФ, щоб цей програш було зафіксовано якоюсь угодою, щоб Україна, як частина Заходу, мала більш сильні позиції.