Любити Україну, а не Трампа чи Гарріс: чому завищені очікування від президентів США шкодять країні

ЖАХЛИВИЙ КІНЕЦЬ ЧИ ЖАХ БЕЗ КІНЦЯ

В одеського радіо запитують — хто кращий для України? Гарріс чи Трамп?

Одеське радіо відповідає:

- Обоє хужеє!

У стрічці знову почалися голосіння на кшталт "ті, хто за Трампа, це вузьколобі порохоботи, які хочуть продати Україну".

На жаль, описувати те, чому покладатися на якогось кандидата — це інфантильна позиція, занадто довго для одного посту.

Питання не в тому, хто буде кращий для України: Гарріс, із продовженням політики Байдена, чи Трамп, зі змінною політики Байдена?

Питання в тому, наскільки ми усвідомлюємо власні інтереси та можливості, щоб оцінювати — що саме і як саме можна змінити у підходах членів республіканського й демократичного крила американської політики, щоби розвернути цей зоряно-смугастий авіаносець у той бік, який нам потрібен.

Ми просто хочемо, щоб, незалежно від падишаха, ми залишалися "улюбленою дружиною". Цього не буде. Точніше, цього ніколи й не було. Але нас переконали у зворотному.

Ось ці скриншоти новин, між якими всього 18 місяців, свідчать про політику щодо України набагато більше, аніж будь-які аналізи.

Трамп перерізав "Північний потік-2", який нещодавно успішно підірвали самі росіяни, бо йому це було вигідно. Адже це вигідно для американського LNG та видобувної промисловості.

Байден відновив "Північний потік-2", оскільки це відкрило шлях до кращих відносин із Німеччиною (яка, до речі, ср…ти хотіла на українські інтереси). Саме тому Байден зміг переконати й Шольца в тому, що треба віддати Красікова і наїстися повного відра гівна за це рішення від законослухняних німців.

Відновлення NS2 — суперечить українським інтересам і спонукало Путіна до вторгнення.

Обмін і back channel із Росією — суперечить українським інтересам і запевняє Путіна в тому, що він "порішає" усі питання з Бернсом за спиною у Зеленського.

Я послухав розмову Трампа й Маска.

Обидва ці типи вирізняються тим, що відкрито говорять про абсолютну індиферентність до інтересів України. Але їх об'єднує ще одна фіча — вони цілком і повністю про інтереси. І доки демократичний президент заламував лікті та говорив у інтерв'ю, що Путін — убивця, а його підлеглі потім пів року за це улещували Кремль, республіканський президент каже — відкривайте гаманці та починайте платити. А якщо не почнете, то #путіннападе (як любив писати Віталік).

Я лише хочу, щоб ми з вами припинили оцінювати персоналії чужих політиків із погляду прихильності. Натомість почали наголошувати на своїх інтересах і на тому, як бити по руках іноземних політиків, що порушують ці інтереси.

Нині, виходячи з фактів, я бачу, що Джо Байден вчиняв антиукраїнські кроки до повномасштабного вторгнення.

А обмін політзеків на вбивць і спецуру без участі України — таке саме порушення інтересів України, як і відновлення NS2.

Це не робить когось гіршим для нас, а когось кращим.

Це дає нам інструменти для аналізу — що є пріоритетом для України?

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело