На Тисі зносять греблі: до чого це призведе і навіщо потрібно

Суперечки навколо новини про знесення дамб на річці Тиса на Закарпатті не вщухають уже кілька тижнів. Одні вважають дамби і навіть їх залишки туристичною пам'яткою, хтось нарікає, що краще б відновили – все-таки вони затримують воду та захищають від затоплень, а хтось висуває версії, що це робиться для того, щоб посилити течію Тиси.

Збудували за Австро-Угорщини, щоб сплавляти ліс

Чи має якась із цих версій право на життя і для чого насправді зносять греблі? У цьому Коротко про допоміг розібратися засновник та директор ГО «Дунайсько-Карпатська програма», кандидат біологічних наук Богдан Проць.

Богдан Проць насамперед уточнює: дамби, яким уготована доля бути знесеними, стоять не на самій Тисі, а на її притоках чи невеликих струмках: Квасному, Білому та Богдані. Вони вже давно не виконують жодної функції, крім однієї – руйнування доріг, у тому числі туристичних – на ту ж Говерлу та ще кількох того ж рівня. З'явилися вони тут ще за Австро-Угорщини – їх збудували, щоб полегшити сплав лісу річкою.

– Це було загальною тенденцією щодо всіх Карпат, не лише Українських, – пояснює Богдан Проць. - В Альпах теж будувалися такі греблі. Коли рівень води піднімався, відкривали шлюзи, якими сплавляли ліс.

Робилося це в такий спосіб. Між собою змотували дротом кілька десятків колод, які разом із водою спливали вниз. Були навіть спеціальні робітники, обов'язком яких було керувати цими «плотами» - уникати мілководдя та валунів на великих річках –  бокараші. Раніше це було традиційним ремеслом у горах. Назва походить від «бокор» – пліт на місцевому діалекті на Бойківщині та Гуцульщині. Їхня праця вважалася небезпечною: могло й ногу між слизьких колод затиснути, а можна було й у воду полетіти від удару плота об каміння, яких у гірських річках достатньо. Коли з'явилася техніка, потреба у бокорашах відпала. Кажуть, на Гуцульщині останній такий пліт пішов Черемошем ще в 1979-му, а на Бойківщині і того раніше – у 1940-х роках. Сплавляти ліс річкою таким чином офіційно заборонили у 1995 році.

З того часу греблі, у тому числі й на Тисі, закинули – вони нікому не потрібні. І поступово їх з'їдав час, поки дерев'яні кляузи (греблі. - Ред.) не перетворилися на труху.

Руйнується туристична дорога на Говерлу

Верхов'я Тиси після зносу цих прогнилих колод на двох річках і одного кам'янистого насипу на третьому залишиться взагалі без дамб, за винятком однієї – Говерлянської. Вона ще в задовільному стані та приваблива для туристів. Її чіпати не планують.

- Мета зносу дамб - збереження доріг та самих річок. Дамби вже жодної функції не виконують, культурної цінності не мають, це лише аварійні перепони, – пояснює Богдан Проць. – Після цього рівень води впаде, вода легше проходитиме, не створюватимуться затори на певних ділянках, не знищуватимуться схили та дороги – і вони будуть безпечними. Це критично важливі речі для людей та природи.

Як розповідає Богдан Проць, вода біля струмка Білий руйнує туристичну дорогу на Говерлу. Колись «на допомогу» майже зруйнованій Австро-Угорській греблі звели ще одну, але вийшло, що «хотіли, як краще, а вийшло, як завжди». І дорога продовжила руйнуватися.

– На Богдані річка робить поворот 90 градусів, і через залишки греблі там накопичуються величезні камені, – продовжує Богдан Проць. – Коли йде велика вода, то несе залишки дерев, гілок та іншого, і виникає затор. Тут рівень води періодично піднімається на десять метрів і підмиває схил, що спричинило його руйнування. 30 метрів схилу обсипається, губляться цінні рідкісні породи дерев – це територія Карпатського біосферного заповідника. Схил нам доведеться зміцнювати та робити нові насадження.

Ну а одного «прекрасного» моменту залишки греблі прорве, і величезна маса води піде вниз. Там міст, який вже був зруйнований водою, але відновлений.

За схилом, по якому вже небезпечно спускатися, починається дорога до Карпатського біосферного заповідника – до туристичної зони.

Через міні-ГЕС на Прикарпатті зникли річки

Біля притоки Тиси, річки Квасни, за словами співрозмовника, через зруйновану греблю вода затоплює дорогу. Ні рятувальники, ні співробітники заповідника нею проїхати не можуть.

- Якось на Квасному зійшов 50-метровий селевий потік, який приніс каміння та зруйнував дорогу. І доки заповідник не орендував трактор і її не відновили, ми не могли проїхати, – каже Богдан Проць. - Потім вода, що накопичилася, йде нижче за течією і руйнує мости і будинки. Місцеві та туристи не зможуть ходити цими місцями. Це питання безпеки навіть при поході на ту саму Говерлу. І рятувальникам потрібен проїзд, щоб допомогти людям, які потрапили в біду. Безпека найважливіша.

– Уявіть, що хтось пішов у гори, зламав ногу, і до нього не можуть дістатися, – пояснюють працівники ГО «Дунайсько-Карпатська програма». – Також місцеві люди не можуть ходити по гриби чи ягоди, ця дорога взагалі недоступна під час таких затоплень – нею тече річка по коліно та вище. Так було востаннє. Паводки на Закарпатті були, є і будуть – тут із ними живуть.

Як зазначають у ГО, у Європі за останній рік знесли пів тисячі таких штучних перешкод на річках. Це полегшує життя і рибам, і повертає природну течію річки, і допомагає уникнути ризику прориву дамби.

Тим же, хто виступає за збереження чи відновлення дамб, співробітники ГО «Дунайсько-Карпатської програми» настійно рекомендують поїхати до Верховинського району Івано-Франківської області та подивитися, на що завдяки міні-ГЕС перетворилися річки. Точніше, куди вони поділися – місцями їх уже немає. Якщо це віддалені місця, люди залишаються без води. І навіть у Закарпатську область у певні роки її вже доводилося возити. Звісно, ​​у цьому винні не лише ГЕС та греблі, а й зміни клімату та вирубування лісу, що ще більше ускладнює проблему з водою, але кому від цього легше…