Рецензія на фільм «Ніч на 12-те» / La nuit du 12

З 15 серпня в кінотеатрах стартував прокат кримінально-детективної драми «Ніч на 12-те», котра отримала показ на 75-му Каннському кінофестивалі, а також взяла шість нагород премії «Сезар», зокрема, за найкращий фільм, режисуру та адаптований сценарій. Сюжет стрічки заснований на документальній книзі Полін Гуена «18.3 – рік у судовій поліції», виданої у 2020-му. У рецензії нижче визначаємо, наскільки захопливою вийшла тутешня детективна інтрига та до якого жанру тяжіє фільм — поліційного детективу чи все ж таки до драми.

Плюси:

фільм якісно працює як детективна історія, але автори роблять ставку на буденну реалістичність зображеного і драматичний аспект оповідання, і це їм вдається;

Мінуси:

якщо сприймати стрічку суто як жанровий детективний продукт, в кульмінації на вас чекатиме неминуче розчарування;

8/10

Оцінка ITC.ua

«Ніч на 12-те» / La nuit du 12

Жанр кримінально-детективна драма
Режисер Домінік Молль
У ролях Бастьєн Буллон, Булі Ланнер, Тео Чолбі, Йоган Діонне, Мона Соален, Лула Коттон-Фрапьє, Поль Жансон, Камілль Рутерфорд, Марк Боднар, Анук Ґрінбер
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Уночі 12 жовтня 2016 року, у невеличкому французькому містечку Сен-Жан-де-Мор’єнн, 21-річна білявка Клара Руає вийшла від подруги і пішки попрямувала додому. Аж раптом перед нею постав невідомий чоловік у балаклаві, облив її бензином та підпалив.

Наступного дня до спотвореного вогнем тіла дівчини прибувають поліціянти Гренобля, зокрема, новоспечений начальник відділу Йоган Вівес та його досвідчений напарник Марсо. Слідчі усе глибше занурюються у заплутану справу, котра обростає новими подробицями, але згодом стає очевидно, що виявити справжнього вбивцю буде надзвичайно складно.

Вже на початковому титрі, котрий сповіщає про те, що 20% вбивств у Франції щорічно виявляються нерозкритими, стає зрозуміло, у якому напрямку рухатиметься сюжет. Французький постановник та сценарист Домінік Молль, на пару зі співавтором Жилем Маршаном, дуже уміло вправляються у жанрі поліційного детектива, але за головну мету саме детективний складник не ставлять.

Сенсом цього задуму стає як звичайна, неприваблива рутина слідчих, так і зрозуміла кожному людська саморефлексія. Саме від цього варто відштовхуватися під час перегляду. Але через такий фактор кіно аж ніяк не стає гіршим.

Власне, розслідування тут вельми приземлене, буденне, далеке від жанрових голлівудських фільмів, де ставка робиться на інтригу, саспенс і, можливо, шокову розв’язку. Ведення справи гренобльських поліціянтів становить нудне написання нескінченних рапортів, невинне цькування молодого і найменш досвідченого колеги, розмови про невдалий шлюб, сварки та одвічну боротьбу з клятим принтером, який дратівливо відмовляється працювати. Знову ж таки, подібний підхід у картині Молля цілком обґрунтований, адже історія виглядає максимально реалістичною і викликає щире зацікавлення.

На передній план виходить персонаж Бастьєна Буллона, що керує слідством — береться до уваги його ставлення до справи, стосунки з напарником Марсо і подальша їхня динаміка. Очевидно, що обидва, на відміну від колег, сприймають вбивство Клари на більш особистому рівні, аніж просто робота. Кожен по-своєму, вони божеволіють від власної безпорадності, суцільної безвиході та, зрештою, д̶о̶х̶л̶о̶г̶о̶ ̶п̶р̶и̶н̶т̶е̶р̶а безкарності покидьків.

Показовою тут є подана буквально у лоб метафора, коли Йоган Вівес намотує кола на велотреку. Вона повністю розкривається після озвученої ним тези про те, що у кожного слідчого є справа, котра його непокоїть, робить одержимим, пожирає зсередини. І поки людина не зможе це «відпустити», не буде рятівного звільнення з пекельного колообігу. Тож і основна інтрига «Ночі на 12-те» полягає не у розкритті особистості вбивці, як це зазвичай заведено у типовому жанровому кіно, а у тому, чи вдасться багатостраждальному Йогану нарешті звільнитися і рухатися далі.

За своєю формою ця історія дійсно детективна, а от щодо змісту — все трохи складніше. Притаманна жанру кінцівка тут навмисне знецінюється, адже в реальному житті показаний у фільмі перебіг подій ледве когось здивує. Якщо ви не готові до подібного підходу, краще фільм обійти стороною, адже на вас чекатиме неминуче розчарування.

Різкий стрибок в сюжеті відбувається у фінальному акті, коли в оповіданні з’являється два жіночих персонажі — нова співробітниця поліційного відділку Надя та слідчий суддя у виконанні Анук Ґрінбер. Цей відрізок рясніє певними цікавими висновками, зокрема, тут напряму звучать думки про те, що нині у стосунках між чоловіками і жінками щось явно пішло не так.

«Ніч на 12-те» вдало мімікрує під похмурий поліційний детектив, та на ділі ця некваплива, діалогова і, без сумніву, захоплива драматична історія транслює міркування про людину, що опинилася в цілковитій безвиході. Коли, попри усі старання, ти підвів не тільки навколишніх, а й самого себе, і доведеться жити з болючим тягарем на серці, допоки не знайдеш у собі сили рухатися далі. В прямому сенсі відчути торжество несправедливості, розділити той безперечно важкий, невтішний тягар пропонується і глядачу.

Висновок:

«Ніч на 12-те» — тихе, непримітне, але чудове кіно, розраховане на вдумливий перегляд.