Автор "економічного дива" Японії та Тайваню родом з України: Вольф Ладежинський

Вольф Ладежинський – американський економіст та державний діяч, науковець, який вивчав питання сільського господарства. Саме йому багато в чому завдячують своїм "економічним дивом" кілька успішних азійських країн – наприклад, Японія і Тайвань.

Поєднавши економіку з політикою, Ладежинський зміг відповісти на багато історичних питань, зокрема пояснив причину успіху Жовтневої революції 1917 року: на думку економіста, головну роль у ній відіграло гасло більшовиків "Землю – селянам!", після чого населення аграрних регіонів – а в ньому проживала переважна більшість населення – одностайно підтримало революційні події. Факт, що землю в особисту власність ті, хто її обробляв, так і не отримали, Ладежинський вважав підлістю та обманом. До думки Вольфа Ісааковича у сільськогосподарських питаннях прислухалися перші особи різних держав, не підозрюючи, що родом знаменитий економіст – з України.

Уродженець Черкаської області

Вольф Ісаакович Ладежинський – при народженні Ладижинський – з'явився на світ 125 років тому, у березні 1899 року в місті Катеринополі (нині – Катеринопіль) Черкаської області у заможній купецькій родині – його батько був власником млина і торгував зерном та борошном. Батьки хотіли дати синові хорошу освіту, хоча на цьому шляху їм довелося зіткнутися з певними труднощами. У рідному Катеринополі квоти, яка існувала для дітей єврейської національності, хлопчику не вистачило, тому він закінчив гімназію в сусідній Звенигородці, а також навчався у хедері – початковій єврейській школі, де вивчав Талмуд та іврит.

Спокійне життя закінчилося 1917 року – родина Ладежинського серйозно постраждала під час революційних подій: її майно конфіскували, брат Вольфа загинув на фронтах громадянської війни, вціліли три його сестри, але про це він дізнався пізніше. Сам Ладежинський, якого на батьківщині нічого більше не тримало, утік за кордон – 1921 року він перейшов кордон із Румунією. Якийсь час він, згадавши навички, які набув на сімейному підприємстві, працював на млині та в пекарні, потім влаштувався в Бухаресті в громадську організацію, яка надає допомогу єврейським емігрантам. 1922 року Ладежинський, супроводжуючи за океан єврейських дітей, що залишилися без піклування родичів, приїхав до США. Країна так йому сподобалася, що він вирішив залишитися там.

Фахівець із сільського господарства Радянського Союзу

Вирішивши здобути вищу освіту, Ладежинський почав посилено вивчати англійську мову, а поки що, щоб заробити на життя, працював різноробом на будівництві, мив вікна і навіть продавав газети в центрі Нью-Йорка. У 1926 році, коли рівень англійської досяг пристойного рівня, Вольф вступив до Колумбійського університету, де вивчав економіку сільського господарства. Закінчивши навчальний заклад, Ладежинський отримав диплом бакалавра і водночас громадянство США.

Вирішивши продовжити навчання, Вольф вступив до магістратури, де вивчав розвиток сільського господарства у Радянському Союзі – зокрема, сумнозвісну колективізацію. Ця тема лягла в основу його досліджень, і після отримання диплома магістра результатом його зусиль стала наукова праця "Колективізація сільського господарства у Радянському Союзі". На її основі він збирався написати докторську дисертацію, але йому завадила Велика депресія – тоді всім було не до науки. Натомість професіонали рівня Ладежинського виявилися потрібні в уряді Рузвельта – його як експерта з аграрних питань азійських країн та Радянського Союзу запросили на роботу до міністерства сільського господарства США.

Аграрна реформа в Японії...

Понад десять років Ладежинський, будучи співробітником департаменту зовнішніх зв'язків міністерства сільського господарства, написав понад двадцять науково-практичних робіт. Незважаючи на те що вони були призначені для внутрішнього користування, за вченим закріпилася репутація авторитетного фахівця в цій галузі. Завдяки цьому в 1939 році Ладежинський отримав візу до Радянського Союзу, де зміг не тільки переконатися в правильності своїх висновків, але й побачитися з родичами, що вціліли, – тими самими сестрами, яких не бачив майже 20 років. У той же час учений написав дві статті про сільське господарство Японії, після чого про нього почали говорити як про великого спеціаліста і в цій галузі. Ситуація з власністю на землю, що склалася в Японії, яка програла у Другій світовій війні, багато в чому нагадувала обставини напередодні російської революції: земля належала багатим поміщикам, а обробляли її бідні землероби-орендарі, які хотіли отримати її у власність. Їх активно підтримували комуністи, але націоналізації підірвала б самі основи японської держави. Ситуація загострювалася. Спрямований до Японії з групою вчених Ладежинський, вивчивши обстановку, запропонував примусово викупити землю в її власників, а потім на виплат продати її селянам, що допомогло б утримати економіку країни на плаву. Вже 1950 року понад 70 відсотків японських селян володіли землею, соціальних заворушень вдалося уникнути, отже, аграрна реформа себе виправдала.

…і на Тайвані

1949 року Ладежинський вирушив у відрядження до Китаю, а з 1950-го працював аташе з сільського господарства посольства США в Токіо. Контролюючи аграрну реформу в Японії, він одночасно допомагав проводити аналогічні перетворення в Тайвані. Вони називалися "Земля – орачеві!", загалом повторювала японські й багато в чому створили основу для подальшого тайванського "економічного дива".

У чорному списку маккартистів

У січні 1955 року на хвилі маккартизму Ладежинського звільнили з міністерства сільського господарства. До чорного списку "мисливців на відьом" він потрапив за те, що раніше йому ставили в заслугу: статті про радянську колективізацію та поїздку до Радянського Союзу. Щоправда, довго без діла економіст не сидів. Його звільнення викликало хвилю критичних публікацій у пресі, і Ладежинського практично відразу взяли на роботу до Держдепартаменту США, а потім направили до Південного В'єтнаму, який також потребував аграрної реформи. На жаль, вона виявилася набагато менш успішною, ніж японська та тайванська через саботаж великих землевласників, які зволікали з передачею землі орендарям цілих 4 роки – з 1957 по 1961 рік.

Побачити Індію та померти

1961 року Ладежинський пішов з державної служби до приватних структур. Він співпрацював із Фондом Форда, який тоді проводив аграрну реформу в Непалі. Вона виявилася невдалою через непослідовну політику монарха Махендри, який слухав не стільки консультантів на чолі з Ладежинським, скільки номенклатурну верхівку країни, що дбала про свої меркантильні інтереси. З 1964 року і до смерті в липні 1975-го Ладежинський, працюючи у Світовому банку, був зосереджений на вирішенні сільськогосподарських проблем Індії – впровадженні нових сільськогосподарських культур і технологій.