Актор Валентин Томусяк: «Грати мерзотників цікавіше. Бо там є що грати»

Восени в ефірі телеканалу «2+2» відбудеться прем’єра  нового  детективного серіалу з робочою назвою «Містер і місис Малишки», головну роль у якому зіграв український актор театру та кіно Валентин Томусяк. Напередодні майбутньої прем’єри в інтерв’ю «Детектору медіа» Валентин розказав, чому вибрав акторську професію, чим майбутній серіал може бути цікавий глядачам, як він ставиться до роботи в багатосерійних проєктах та що в нього спільного з його героями.

— Валентине, ви в дитинстві займалися музикою і танцями, в той час коли інші хлопці грали у футбол, займалися боксом і карате. Чому ви обрали саме їх, а не спорт?

— Це не зовсім так. Свого часу я, як і мої друзі,  багато ходив і в різні спортивні секції. Щодо музики, то з нею в мене, на жаль, не склалося.  Це взагалі була мамина мрія, щоб  я навчився грати на акордеоні. І вона мене віддала у спеціальну музичну школу одразу після дитячого садочка. Але тоді я ще був занадто малий і не готовий займатись музикою. Мені було і нецікаво, і важко. Школа була в іншому кінці міста, і мені доводилося з собою тягати туди цей акордеон. А оскільки взимку темніє рано, то мені фактично доводилось добиратись туди і назад поночі. Тому я кинув ці заняття і зараз жалкую про це. Але згодом, коли мені було років 12-13, я знайшов у шафі стару  батьківську гітару і самостійно трохи навчився на ній грати. Звісно, якби я вчився зараз, то це було б значно легше, бо зараз багато можливостей для цього. Зараз в інтернеті можна знайти будь-які відеоуроки. А тоді я ходив по дворах, дивився, хто як грає, записував ці акорди олівцем на папірець. А потім удома самостійно «виставляв» пальці і вчився грати. Було складно, але якось зміг.

Валентин Томусяк

— Мабуть, потім, коли виходили з гітарою у двір, то одразу значно підвищували свій «рейтинг» серед однолітків?

— Ні (сміється). Я мало коли виходив з гітарою надвір. Я здебільшого все відпрацьовував і грав удома. Бо я не вважав себе таким великим майстром, щоб демонструвати свої вміння пацанам у дворі. А потім, коли я пішов на народні танці у 5-му класі, то саме тоді й зупинився у пошуках того, чим би хотів займатись. А до цього все було: і футбол, і волейбол, і теніс, і карате.

— У народних танцях, до речі, дуже серйозні фізичні навантаження.

— Так. Мені вистачало. Вся енергія, яка була у мене в цьому підлітковому віці, вона вся йшла туди. Але мені подобалось. У нас був дуже класний колектив, тому можна сказати, що саме там я себе знайшов. Тоді ж у школі я почав захоплюватись і театром. На базі нашого класу ми створили Шкільний театр естрадних мініатюр — ШТЕМ — і, умовно кажучи, «обслуговували» всі урочисті й розважальні заходи, брали участь у різноманітних концертах. Навіть їздили виступати з маленькими постановками у Дніпро. Так що цей ШТЕМ став для мене своєрідним трампліном до акторської професії.

 — Обравши акторську професію, ви поїхали вчитись до Києва, хоча могли б, наприклад, вступити у Дніпрі в театральний коледж. Чому не залишились вдома, а обрали столицю?

— Мій найкращий друг після 9-го класу вступав саме в Дніпропетровський театральний коледж. І саме від нього я й дізнався, що акторство — це взагалі окрема професія, що цього навчають у спеціальних закладах. Бо в Жовтих Водах усе було, окрім театру. Тому саме цей мій друг і підштовхнув мене в потрібному напрямку. В 10-11 класі я вже знав, що після закінчення школи буду далі вчитись на актора, і цілеспрямовано готувався вступати саме в інститут імені Карпенка-Карого.

Валентин Томусяк у серіалі «Містер і місіс Малишки»

— Як батьки реагували на таке ваше рішення?

— Не скажу, що вони одразу мене стовідсотково підтримали в цьому. Але й не чинили якогось супротиву. Тобто після відповідної розмови в 10 класі вони мені дали ще два роки на роздуми: «А може, малий ще з часом перебіситься». А я не «перебісився» (сміється). І батьки, за що я їм дуже вдячний, підтримали мене в цьому рішенні.

— Я читав, що вони навіть продали квартиру в Жовтих Водах і перебрались до вас у Київ, коли ви там учились.

— Так, адже їх там уже нічого не тримало. Старша сестра також уже на той час три роки жила в Києві. Потім, коли я вступив, батько знайшов тут роботу і також переїхав сюди. Мама залишилася в Жовтих Водах сама. Роботи в неї не було, ще й квартиру тоді обікрали. Тому з цим часом у нас пов’язані не дуже гарні спогади. І ми вирішили, що треба й мамі перебиратись у столицю.

— Сестра ваша має якийсь стосунок до мистецтва?

— Ні, вона займається логістикою.

— Ваші сподівання від навчання виправдались?

— Так. Чесно кажучи, я дуже вдячний тому часу, й у мене про нього залишилися тільки приємні спогади. Наш майстер Володимир Миколайович Судьїн паралельно вів дві групи: і акторів, і режисерів. Тому в нас були загальні зайняття й репетиції для акторів  і додатково спільні зайняття з режисерською групою. Оці майбутні режисери «відпрацьовували» свої навички саме на нас. Тому в нас роботи було багато, але це справді була дуже потужна школа. У цій «режисерській» групі навчався, наприклад, Андрій Білоус, який потім став художнім керівником Молодого театру.

— Під час навчання ви себе більше бачили театральним актором чи кіноактором?

— Спочатку і потім довгий час я бачив себе саме театральним актором. Мені на сцені було значно комфортніше, ніж у кадрі. Але зараз можу сказати, що «кадр» трохи перемагає сцену.

Валентин Томусяк у серіалі «Містер і місіс Малишки»

— І досить впевнено перемагає. У вас до повномасштабного вторгнення було по 8-10 кіноролей на рік. І чимало з них у багатосерійних проєктах.

— Так, але я кажу не про кількість, а про те, де я себе як актор почуваю більш комфортно. Довгий час це був саме театр. Але в останні роки мені все цікавіше працювати на знімальному майданчику.

— Пам'ятаєте свою першу роль у кіно?

— Першу не пам’ятаю, бо як і всі актори, я свого часу починав з масовок та якихось маленьких ролей. Я чомусь пам’ятаю не кіно, а зйомки в рекламі. Хоча що саме тоді рекламував, уже й забув, здається, якісь чипси. Ми знімали на Майдані в торговельному центрі, і саме ці зйомки я запам’ятав. Як і перший свій  гонорар, який я тоді отримав і, скоріш за все, одразу ж проїв. Але проїв смачно (сміється). Що стосується ролей у кіно,  то мені запам’ятались зйомки в серіалі «Повернення Мухтара», який колись знімався в Києві. Я там грав  головного героя окремої серії. Це, можна сказати, була моя перша головна роль, тому вона й залишилась у пам'яті. А до цього були тільки якісь невеличкі епізоди.

— Свого часу в цьому сералі «відмітились» чи не всі українські актори. Бо серій було багато і постійно були потрібні нові актори для нових персонажів. Особливо в другорядних ролях та епізодах.

— Так, я знаю акторів, які там по сім разів знімалися в різних ролях у різні роки. А я тільки двічі в ньому знявся (усміхається).

— У вашій фільмографії є кілька головних ролей у «довготривалих» серіалах з великою кількістю серій. Чому погоджуєтесь на роботу в таких проєктах, адже вони дуже виснажують і потребують багато часу?

— Я люблю такі «довготривалки». Чесно. Є в них щось романтичне та привабливе. Можливо, я так їх сприймаю, бо на одному з таких довготривалих серіалів я зустрів свою майбутню дружину (модель та актрису Катерину Тишкевич, з якою актор познайомився у 2015 році на зйомках картини «Безсмертник». — Ред.)

Валентин Томусяк та Катерина Тишкевич

Але вони справді виснажують. У якийсь момент ти починаєш розуміти, що твій внутрішній ресурс повністю вичерпався, і в тебе немає на чому «їхати» далі. А їхати треба ще довго, бо ми ще тільки дотягнули до середини. Отут змусити себе рухатись далі дуже важко. А ще такі проєкти забирають дуже багато часу, особливо якщо це головна роль. Окрім того, що ти виснажуєшся, ти фактично не бачиш свою сім’ю. Для мене саме це складно.

— А як щодо паралельної участі в інших проєктах? Коли ви деякий час фактично живете життям свого героя,  чи важко «перемкнутись» на іншу роль?

— У мене був подібний довготривалий проєкт, у якому я грав головну роль. Це реально були два місяці дуже сильного «щільняка». Але водночас  у мене були ще зйомки в іншому серіалі. І, чесно кажучи, саме наявність такого паралельного проєкту дуже рятує і допомагає. Завдяки цьому другому проєкту ти наче розриваєш це коло, по якому весь час біжиш, ти наче вириваєшся з цього «дня бабака», в якому існуєш уже досить довгий час. Бо коли ти щодня з восьмої до восьмої займаєшся одним і тим самим, це дуже виснажує. А якщо в тебе є ще один проєкт, то ти туди приїжджаєш, а там інші люди, там інша обстановка, інше життя. Я моментально перемикаюсь, і саме такі паралельні проєкти мені дуже допомагають і рятують. Це наче ковток свіжого повітря.  

— Ваші герої зазвичай позитивні, добрі, чесні, порядні люди. Наскільки ви схожі за характером з ними?

— Це, напевне, ви не бачили серіали «Справедливість» та «Упереджене ставлення» і ще декілька інших проєктів, де мої герої взагалі не такі, як ви кажете. Я грав там відвертих мерзотників і негідників. І в мене таких ролей досить багато. Але якщо відповідати на ваше питання, то я, скоріш за все, таки більш схожий на своїх позитивних героїв — «білий та пухнастий» (сміється). Моя дружина інколи жартує, що я схожий на великого доброго собаку:  золотистого ретривера або лабрадора.

— А у вас вдома є якісь тварини – коти або собаки?

— Зараз ні. Були два котики. Один, на жаль, загинув, а другого забрала мама в село, і думаю, що вона нам його вже не віддасть. Бо там така любов між ними, що розлучити їх зараз просто неможливо (сміється).

— Ви казали, що довгий час саме  в театрі почувалися комфортніше. Я виділив би серед інших ваших театральних робіт головну роль у виставі «Довершений Чарлі» за романом «Квіти для Елджернона». Я свого часу не зміг дочитати цей роман — просто не витримав його трагізму. А ви кілька років грали в цій виставі. Як у вас вистачало сил та емоцій на таку складну акторську роботу?

— По-перше, це сценічна адаптація роману. Спочатку Деніел Кіз написав оповідання-розповідь, а вже потім на його основі — однойменний роман. І п’єса, яку написав Лев Миколайович Сомов під псевдонімом Лев Хохлов, це, можна сказати, окремий твір за мотивами цього оповідання. Ця вистава йшла в театрі «Сузір’я» 12 років, і я вважаю, що це моя «вишка» в театрі. Чесно. Це робота, яка була створена в умовах любові і якоїсь особливої родинної теплоти. І вона для мене має дуже велике значення. Ми зіграли її понад триста разів. І щоразу для мене ця вистава була наче прем’єра. Я щоразу, коли виходив на сцену в цій виставі, наче летів у прірву.

— Чим ви займалися після початку повномасштабного російського вторгнення, коли в нас певний час нічого не знімалося?

— В цей період, як, напевне, і більшість моїх колег, я намагався пристосуватись до нових реалій та якось заробити грошей для сім’ї. Пробував розібратися з криптовалютою, пробував  таксувати, але в мене не та машина, щоб можна було цим займатись. Шукав якусь роботу в інтернеті, але так нічого й не підібрав. Я справді планував змінити професію, бо тоді взагалі нічого не знімалось, і люди казали, що й надалі нічого знімати не будуть. Оскільки я так нічого і не знайшов, то ми вимушені були продати будинок, бо в дружини є певні проблеми зі здоров’ям і нам потрібні були гроші на лікування. Та й зараз ще потрібні, бо лікування треба продовжувати. А тоді я так і не зміг десь прилаштуватися. Єдине — мене Лев Миколайович Сомов запросив викладати з ним в інституті, то деякий час я працював викладачем.

— Якщо доречно, можете сказати, як зараз себе почуває ваша дружина?

— На жаль, проблема не вирішена. Зараз вона проходить ще один курс лікування та приймає нові препарати. Подивимось, який буде результат. Але вона в цьому своєму становищі знайшла свою місію. Вона створила і веде телеграм-канал для людей з такими ж проблемами, як і в неї. На цьому каналі вони підтримують одне одного, а ще Катерина ділиться з людьми тією інформацією, яку вона назбирала за 10 років про цю хворобу, та долучає для консультацій лікарів, у яких вона вже проходила лікування. Щоб люди з подібними проблемами не витрачали час на пошуки методик лікування.

— Зараз ви знову знімаєтесь. Восени вийде серіал «Містер і місис Малишки», в якому ви зіграли головну роль. А ще в якихось проєктах брали участь?

— Так, до Нового року я знявся в серіалі «Сімейний консультант». А паралельно з роботою в серіалі «Містер і місис Малишки» я знімався в режисера Олега Туранського в його новому серіалі «Реванш».

— Назва серіалу «Містер і місис Малишки» одразу викликає певну асоціацію з фільмом «Містер і місис Сміт», у якому грали Бред Пітт і Анджеліна Джолі. Є щось спільне між цими проєктами та їх героями?

— Напевне, ні. У тому фільмі головні герої були найманими вбивцями, а в нас вони колись разом працювали в поліції, а потім дружина стала адвокаткою, а мій герой, Олександр, став слідчим. Єдине, що об’єднує ці два фільми, що і там, і в нас є сім’я, кожна з яких веде досить активне життя, пов’язане зі світом криміналу. Тобто наш серіал ніяк не буде схожий на фільм, але він буде цікавий по-своєму.

— Гумору в серіалі буде багато?

— Гумор — це дуже специфічна і дуже суб’єктивна річ. Комусь, може, буде смішно, а комусь — ні. Проте я впевнений, що цей серіал свого глядача точно знайде.  Можливо, не вся Україна буде сидіти перед екранами й чекати наступну серію,  проте своя аудиторія в нього буде. Там буде більше якоїсь доброї іронії, а не гумору. Тому я його назвав би іронічно-детективним серіалом. 

Валентин Томусяк у серіалі «Містер і місіс Малишки»

— А про роль у «Реванші» можете розказати? 

— Так збіглося, що я в цих двох серіалах паралельно грав двох оперів. Але якщо в «Малишках» мій герой був стовідсотково позитивним,  світлим і «правильним», такий собі «чесний коп», то в «Реванші» це була повна протилежність. Мій герой там — мерзота і падлюка.  Обидві ролі по-своєму цікаві, але все ж таки грати мерзотників цікавіше. Бо там є що грати. Є фарби, якими ти можеш «малювати» свого героя.

— Кожен актор виправдовує свого героя і його вчинки. Яке виправдання є у вашого героя з «Реваншу»?

— У нього маленька зарплата, але є певні можливості. Є люди, яким потрібні певні послуги, не завжди законні. Якщо не він їх надасть, це все одно зробить хтось інший. Для нього це можливість. Можливість заробити більше, можливість жити краще. Звісно, що совісті в нього менше, якщо він готовий піти на це. Але це його вибір.

Фото з особистого архіву Валентина Томусяка та пресслужби кінокомпанії Sfera Film