Пекельні помости з освітніх оновлень: як реформуватимуть старшу профільну школу

Кажуть, весь поміст у пеклі

з добрих замірів зложився…

Леся Українка

Реформа шкільної освіти рухається поступово — спочатку зміни торкнулися початкової школи, минулого року дійшли до середньої, й ось уже ми обговорюємо, якою має бути старша профільна школа. Бачення того, якою вона буде, було закладено ще на початку реформи. Нині час переглянути ці плани.

Коли зовсім недавно заходилося на те, щоб переформатувати вітчизняний освітній простір через створення освітніх округів, більшого, ніж я, прихильника цієї ідеї в нашому краю не було. Я, на той час директор школи й депутат районної ради, голова постійної комісії цієї ради з питань освіти, культури і медичного обслуговування, чи не краще за всіх інших розумів, які ресурси мого району і в який спосіб можна було б залучити для розбудови живого культурно-освітнього середовища, що ним і мав би стати освітній округ. Адже відповідно до положення про цю структуру (2019 року), «освітній округ — сукупність (мережа) закладів освіти та їх філій, у тому числі закладів позашкільної освіти, закладів культури, фізичної культури і спорту (далі — суб’єкти округу), що забезпечують доступність освіти для осіб, які проживають на відповідній території».

А вже сьогодні в нашій громаді немає більшого, ніж я, противника всіх тих новацій, на які таке щедре наше Міністерство освіти і науки. Чому? Бо за всі попередні роки я переконався, що результати, які ми отримуємо від тих чи тих «реформ», ніколи не відповідали намірам, що проголошувалися. Ба гірше: цілком суперечили їм. Як тут не згадати рядків із поеми Лесі Українки: «Кажуть, весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився…».

Докази? Та будь ласка! Повернімося до тих-таки освітніх округів. Навіщо їх було організовувати? Нібито для того, щоб завдяки цільовій розбудові культурно-освітнього середовища кожної громади створити в ній найкращі з можливих для цієї громади умови для набуття тутешніми школяриками належного рівня освіченості. Бо коли ви в громаді маєте багатющі природні ресурси, сотні творчих людей (від письменників, художників до вишивальниць і каменотесів), музеї, бібліотеки, студії, секції, рекреаційні зони, суперумови для туризму, технічного моделювання, але практично нічого з цього не працює на тутешніх дітей, — то гріш ціна всім тим багатствам і тій громаді. Звісно, щось завжди робили й робитимуть ентузіасти, та це не той рівень, на якому має вирішуватися ця проблема. «Той» рівень якраз і мало задати створення освітнього округу як структури, в межах якої здійснювалася б така координація діяльності всіх наявних утворень, результатом якої й стало б живе культурно-освітнє середовище громади.

Та чи справді був намір створювати саме округи під отакі завдання? Чи хоча б під ті, на розв’язання яких працюють подібні утворення в умовах США?

Ні, не було. Й це стало очевидним уже тоді, коли з тексту положення про округ щезло саме поняття «округ», а на передній план вийшло уявлення про опорний заклад і його філії. Це відбулося 2021 року. Тоді ж було заявлено, що «законодавство України не передбачає існування освітніх округів, а уряд не уповноважений затверджувати положення про них». Отак-от. Тому — маєте в громаді опорний заклад і його філії? Оце і є той самий освітній округ.

А як бути з мобілізацією та координацією всіх можливих ресурсів громади? Хто і як її здійснюватиме? На якій основі? Як діяти, щоб усталилося потужне культурно-освітнє середовище? А ніяк. Не прописано законами. То якщо вам заманеться якогось такого середовища — ліпіть його собі самі. На власний страх і ризик. І не морочте голови опорним школам та їхнім філіям, які зайняті навчальним процесом.

То в чому ж тоді полягав інтерес управлінців, коли вони використовували ідею освітнього округу? А в тому, щоб нарешті гуртом «оптимізувати» освітню мережу. Тобто погодити її не з потребами дітей, а з можливостями бюджету. До моменту «опоризації» (а її здійснювали ще й на рівні реорганізації місцевого самоврядування, коли утворювались ОТГ, в яких будь-яку юридичну вагу й можливість розпоряджатися собою разом втратили всі колись окремі громади населених пунктів) треба було роками воювати з місцевим населенням, щоб закрити одну-єдину малокомплектну школу. А тут одним махом два десятки шкіл позбавили попереднього статусу — й ніхто навіть не писнув.

І хіба після цих «процедур» зрівнялися можливості школяриків «великих» і «малих» шкіл? Хіба запрацювали на всіх дітей громади ті ресурси, яких цій громаді наразі не бракує? І що кращого отримали ті здобувачі освіти, яких відтепер почали довозити до опорних шкіл? Може, ефективніший навчально-виховний процес? Як? За якими параметрами? Хто над цим працював цільово? Де результати? Тут — як у пісні, що її виконує тріо Мареничів: «Тиша навкруги…» Але «зайве навантаження» з бюджету таки зняли…

Зараз ми перебуваємо на підступах до профільної старшої школи. Й знову чуємо про чудові наміри та задуми, які мають обдарувати новими благами наших дітей. Адже навіщо запроваджується профілізація?

Ну, треба ж забезпечити здобувачам кращу підготовленість до «природовідповідних напрямів діяльності» (термін із інтерв’ю Лілії Гриневич). А щоб жоден із них, боронь Боже, не промахнувся з вибором і не пролетів повз саме свій «природовідповідний напрям діяльності», в школах запровадять посаду кар’єрного радника. Це має бути такий суперспеціаліст, який, якщо вірити на слово ексміністерці пані Гриневич, допоможе кожному дев’ятикласникові й кожній дев’ятикласниці визначити їхні сильні сторони, а вже з урахуванням визначеного рекомендуватиме кожному той найбільш «природовідповідний напрям діяльності», підготовкою до якого й має стати їхнє навчання в старшій профільній школі.

Якось не хочеться мені нагадувати банальні істини: жодна економіка світу наразі не орієнтується на «природовідповідність напрямів діяльності» зайнятих у ній працівників. Більше налягає на потреби в кваліфікованій робочій силі для тих чи тих галузей. І наш український ринок праці навряд чи зможе запропонувати старшокласникам щось понад те, що має. Так само не зможе максимально індивідуалізувати профільну підготовку ліцей, у якому на два класи припадатиме три профілі. Це ж буде той самий опорний заклад освіти з його теперішньою матеріально-технічною базою, тими самими вчителями. То як там можна буде набути чогось більшого, ніж набувають зараз?

Звісно ж, наш кар’єрний радник, посаду якого ще на початку реформ обіцяли впровадити в старшій профільній школі. буде аж так добротно підготовленим до своєї роботи, що заткне за пояс будь-якого американського каунслера разом із мережею «ґайденс», у якій той перебуває. Ну смішні ж американці, смішні! Там, де можна обійтися, як оце передбачається в нас, однією людиною на одній посаді, вони розгорнули цілу мережу, цілу службу, вимогам якої у багатьох моментах змушені підкорятися навіть адміністрації освітніх закладів і органи державної влади та самоврядування. Бо нібито кожна дитина потребує опіки й допомоги 1) в несприятливих умовах; 2) пізнанні себе та світу; 3) осмисленому застосуванні знань для успішного навчання; 4) виборі професії; 5) розвитку себе як особистості. То щоби все це забезпечити, і потрібен отой каунслер («радник-консультант»), а в його підпорядкуванні — цілі команди фахівців, які працюють на мережу, виконуючи певні необхідні ролі (психолог, наприклад, чи відповідальний за відвідування учнями школи) або окремі функції (вчителі-консультанти, асистенти). Саме завдяки їхній роботі накопичуються масиви матеріалів, необхідних каунслерові для ухвалення рішень у кожному конкретному випадку.

Ця служба, її мережі розгортаються в межах освітнього округу (до речі, це теж одна з причин, для чого той округ потрібен). Сама діяльність організовується та здійснюється за окремими програмами, з якими на початку кожного навчального року ретельно ознайомлюються всі працівники освітніх закладів округу, бо багато хто з них виконує в тих програмах певні функції. Як і самоврядні, громадські чи бізнесові структури, що діють на території громади.

Чи означає це, що американська освіта працює на становлення й розвиток продуктивних сил особистості під «природовідповідні напрями діяльності»? Ні, не означає. Вся діяльність освітньої системи США підпорядкована насамперед чітким економічним потребам. Просто в Америці давно зрозуміли те, чого не приймають у нас: головною продуктивною силою ХХІ століття стає людина. Багатющі природні ресурси, потужна промисловість — це чудово! Але головний ресурс — високопродуктивний людський капітал. Як це зіграЄться з «природовідповідністю»? Повністю зливається лише в тій частині, в якій вона збагачує «роботодавців». І геть розходиться там, де «роботодавцеві» не пахне вигодою. Саме тому, на думку Джона Ґатто, однією з провідних ознак сучасної системи шкільного навчання є те, що «вона вбила в людях людяність, перетворивши їх на людські ресурси». Це означає, що за дуже глибинної «природовідповідності» випускник освітнього закладу запросто може не вписатися в потреби ринку праці й стати безробітним.

Окрім того, в сучасному світі за благими намірами «природовідповідності» та «профілізації» цілком реально може оселитися стратифікація суспільства — поділ його на вищі, середні й нижчі прошарки (страти). І закріплення цього поділу на роки й десятиліття. Тоді вся «природовідповідність» зводитиметься вже до суто фінансових можливостей сім’ї, а не до обдарувань дитини. І ми це вже маємо: приватні навчальні заклади в Україні призначені для тих, хто має чим заплатити, а не для тих, хто всім своїм життям улився в «природовідповідну діяльність»… Те ж саме і з якісною освітою за кордоном.

Слава Богу, в нас не йдеться про створення такої мережі. Буде лише кар’єрний радник, який допомагатиме старшокласникам суто з професійною визначеністю. Я не знаю, як він це робитиме, не маючи під руками тих матеріалів, якими користується каунслер, щоб провести найголовнішу процедуру — каунслінг (консультування). До проведення її, між іншим, допускаються лише повносправні (з відповідною освітою, підготовленістю й досвідом практичної роботи) каунслери. На дворічні курси підготовки цих спеціалістів беруть людей, які мають вищу педагогічну освіту (на рівні магістра педагогіки із середнім балом не нижче «четвірки»), високі показники за результатами тестування розумових здібностей, стаж роботи в школі від двох до п’яти років і гарні рекомендації з місця роботи. До речі, платня в тамтешнього радника не дуже висока, тому молодь на ту посаду не рветься.

Але ж у нас можуть проводити якусь іншу процедуру. Не каунслінг. Із застосуванням хоча б і штучного інтелекту. Чи ще якогось електронного дива. А з таким потужним забезпеченням, звісно ж, жодні «ґайденс» не потягаються. Та й узагалі з нашою культурою підготовки різних фахівців нам не варто перейматися тим, чи будуть наші кар’єрні радники спеціалістами такого ж рівня, як якісь там американські каунслери. І про тривалість їхньої підготовки не треба переживати: якщо в нас нардепів готують за тиждень-другий, то для кар’єрного радника й дистанційних триденних курсів вистачить. Може, ще й забагато буде…

Тим паче, що ми ж не знаємо, на які реальні результати він має працювати. Профілізацію? Стратифікацію? Профанацію?.. Судячи з того, що в нас діялося з округом, тут теж є якийсь прихований намір, про який нам наразі не говорять. Але який, як і належить усім прихованим намірам, вилізе боком нашій освітній системі. Доведено практикою втілення всіх попередніх оновлень.

До речі, переглянувши зміст документів про ліцей, уже зараз неважко встановити, від чого й куди відбувається «зміщення акцентів» (як це було й під час «поступу» від округів до опорних шкіл). Ми ж потихеньку зсуваємося від наміру мати окрему старшу профільну школу до утвердження в освітній мережі тієї ж таки школи загальноосвітньої, але з імітацією профільного навчання в старших класах. Бо якщо (строго відповідно до положення п. 5) «ліцей може забезпечувати здобуття початкової, базової середньої освіти», маючи на два паралельні 10-ті класи аж три профілі (при тому, що кадрового забезпечення й навчально-методичної бази в нього немає навіть на один), то на який результат це може спрацювати?

…А до 2027-го, коли запровадять реформу старшої профільної школи, ще цілих три роки. І це «посування» лише посилюватиметься…