"Пастка радянського ВПК": чому в СРСР відмовилися від ідеї побудувати власний авіаносець

Під час холодної війни радянський флот використовував альтернативний американським ВМС підхід у тому, що стосується морської міці. США, своєю чергою, зосередили зусилля на будівництві авіаносців. Про це пише The National Interest.

СРСР розробляв важкі крейсери, підводні човни та вертольотоносці класу "Москва", які створювали насамперед для боротьби з підводними човнами, а не для демонстрації сили.

І хоча ці вертольотоносці були інноваційними, їхні конструктори зіткнулися зі значними проблемами, особливо в тому, що стосується двигунів, і в кінцевому підсумку задум так і не змогли втілити в реальність. До 1991 року їх списали.

Складнощі, які виникли у радянської оборонної промисловості в розвитку військових технологій, відображають деякі проблеми, яких зазнає також і оборонна промисловість США сьогодні, що свідчить про необхідність в ефективному управлінні та інноваціях.

Радянські авіаносці класу "Москва": невдалий експеримент

Порівняно зі США, своїм головним ворогом, радянський флот вдавався до зовсім інших методів і можливостей у тому, що стосується розгортання військової потужності за межами власної території. Американці в цій частині розробили надійну методологію, при цьому авіаносець був центральним елементом наступальних можливостей, тоді як Радянський флот навіть не намагався конкурувати з американцями в тому, що стосується авіаносців, зазначає автор публікації.

У СРСР віддавали перевагу важким крейсерам та іншим бойовим кораблям меншого формату. І також значною мірою покладалися на свій підводний флот для демонстрації сили перед Америкою з її можливостями, що явно переважають у плані авіаносців.

Вертольотоносці "подвійного призначення"

Але цікавим відхиленням від загального правила став вертольотоносець класу "Москва". З його допомогою Радянський Союз пробував воду світового океану для потенційних складних морських операцій. У Кремлі дійсно розглядали можливість використовувати корабель класу "Москва" для вертольотів, хоча корабель цей набагато менший за стандартні авіаносці.

"Сьогодні ми спостерігаємо подвійне призначення стосовно складних військових кораблів. Таких як японський вертольотоносець класу Izumo, який може легко розгорнути контингент бойових літаків F-35 Lightning II з вертикальним зльотом і посадкою", — ідеться в публікації.

Що ж стосується старого радянського вертольотоносця, то його спочатку будували виключно під вертольоти. Радянські військові кораблі не проєктувалися для розгортання за межами країни, як американські палубні кораблі. Замість цього вони були орієнтовані насамперед на протичовнові військові кампанії. У ті часи головним предметом занепокоєння в СРСР були підводні човни НАТО класу Polaris. Примітно, що радянська концепція легких авіаносців була повною протилежністю тому, як американці розглядали свої авіаносці.

Адже для США палубні кораблі були центральним елементом операцій ВМС.

Інші військові кораблі будувалися для операцій в оборонній флотилії навколо авіаносця — авіаносної бойової групи. Але російська версія такого корабля призначалася здебільшого для захисту російських підводних човнів, що вважалося пріоритетом.

На борту цих кораблів встановлювали корабельний протичовновий комплекс "Вихор" РПК-1 [SUW-N-1], здатний запускати торпеди калібру 450 мм або навіть ядерні боєголовки потужністю 5 кілотонн. Корабель також ніс до 48 ракет класу "земля-повітря". Були й дві гармати калібру 57 і 80 мм.

Проблеми з двигуном авіаносця

У "Москви" були й свої недоліки. Головний — це двигуни. У СРСР, як це зазвичай траплялося з багатьма їхніми системами, розробники часто економили та спрощували. Спочатку конструктори корабля хотіли газотурбінні двигуни, але в кінцевому підсумку вирішили, що парові будуть кращими.

Парові двигуни довелося переробляти: виникли великі складнощі з обслуговуванням кораблів. До всього іншого, корабель класу "Москва" виявився вкрай повільним, що було небезпечно.

Було закладено проєкти трьох із таких військових кораблів: перші два призначалися для Чорноморського флоту в Севастополі, а третій проєкт згорнули. Весь клас вивели з експлуатації до 1991 року, оскільки вони так і не виправдали очікувань.

Видання зазначає, що від проблеми, з якою зіткнувся радянський ВПК, не застрахована і сьогоднішня оборонна промисловість Сполучених Штатів.

До другої половини холодної війни радянська оборонна промисловість уже хронічно не покривала потреби й не могла конкурувати із Заходом.

На сьогодні є проблеми також з промисловою базою Міноборони США, багато програм не вдається успішно завершити. А коли їх завершують, ці програми часто виходять за рамки бюджету. Пентагону слід потурбуватися про те, щоб реорганізувати закупівлю нових збройових платформ, щоб не потрапити в ту пастку, в якій опинилася радянська оборонна промисловість, резюмують автори.

Про автора

Брендон Дж. Вайхерт — експерт з питань енергетики в The-Pipeline. Вайхерт раніше працював в американському Конгресі, зараз пише про геополітику в The Washington Times. Він автор книг: "Winning Space: How America Remains a Superpower" (Republic Book Publishers), "Biohacked: China's Race to Control Life" (Encounter Books) і "The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy" (Republic Book Publishers).

Нагадаємо, що 17 червня журналіст розповів про візит на російський фрегат "Адмірал Горшков", про чергу і велику гармату.

Також повідомлялося, що 19 серпня в Україні показалинову версію ракети великої дальності "Нептун", а експерти оцінили розробку.