Україна стає ближчою до Суду, який видав ордер на арешт Путіна. Але є нюанс

Протягом десяти років в Україні триває війна і, як наслідок, розслідуються численні міжнародні злочини, скоєні на нашій території. І от нарешті президент України вніс до Верховної Ради законопроєкт щодо ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду та відповідних змін до законодавства. Шлях до цього був довгим, тернистим і сповненим міфів. Однак, зрештою, ми знаходимося на порозі нового етапу. Те, що Україна готова приймати таке рішення в умовах триваючої війни, безпрецедентно. Але й тут не все так просто… Розбираємося в тому, чому ратифікація Римського статуту важлива і що досі непокоїть у цьому процесі.

Чому Україна повинна ратифікувати Римський статут

На території нашої країни точиться найбільша з часів Другої світової війна на Європейському континенті, внаслідок якої вчиняються численні міжнародні злочини. Після Другої світової війни людство довго шукало міжнародно-правові механізми відповідальності за скоєння найтяжчих злочинів. І цей шлях, зрештою, привів нас до зародження міжнародної кримінальної юстиції та появи спеціального інституту, що мав розслідувати такі злочини, — Міжнародного кримінального суду (МКС). МКС розпочав свою діяльність більш як 20 років тому на основі Римського статуту, що наразі ратифікований 124 державами. Однак досі міжнародна кримінальна юстиція перебуває на етапі свого становлення, і дуже важливо підтримувати цей процес.

І от, Україна внаслідок російської агресії опинилася в епіцентрі уваги всього світу. Злочини, скоєні в Бучі, Маріуполі, Бахмуті, Херсоні й інших українських містах і селах, назавжди врізалися в пам’ять тих, хто про них чув. Актуалізувалося питання притягнення до відповідальності злочинців, що десятиліття вчиняють подібні злочини. І тут великі надії стали покладати на МКС…

Усі ці роки Україна досить активно співпрацювала з МКС. Ще 2014-го і 2015 року наша держава визнала юрисдикцію МКС на своїй території (за справами Майдану, а також у Криму і на Донбасі), а після початку повномасштабної російської агресії завдяки зверненню 42 країн — членів МКС було відкрито розслідування щодо ситуації в Україні. Наразі Міжнародний кримінальний суд видав уже шість ордерів на арешт російських високопосадовців, зокрема й президента РФ, за підозрою в скоєнні воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Тож у наших міжнародних партнерів, та й у багатьох правозахисників в Україні, виникало логічне запитання: чому Україна не ратифікує Римського статуту?

Адже хто, як не ми, зараз має бути тригером розвитку міжнародної кримінальної юстиції та об’єктивного розслідування і покарання винних за скоєні на нашій території міжнародні злочини? Запит на справедливість в Україні величезний, а задовольнити його виключно інструментами національного правосуддя просто неможливо. Наразі ж ми не маємо жодного впливу на процеси в МКС. По суті, ратифікація Римського статуту дає нам право брати участь у роботі Суду та бути повноцінними учасниками цієї системи. І, що не менш важливо, продемонструвати своє відповідальне ставлення до здійснення правосуддя й підтримати становлення міжнародної кримінальної юстиції.

Ратифікувавши Римський статут, ми зможемо включатися у вирішення адміністративних, фінансових питань Суду, а також у формування повістки. Ми повноцінно захищатимемо свої інтереси та своє право на справедливість, співпрацюючи з партнерами.

Чому питання ратифікації вирішується лише зараз?

Насправді раціональну відповідь на це запитання знайти досить складно. Все пов’язано з низкою міфів і стереотипів, що вкорінювалися в суспільну думку. Найпопулярніший і найбільш шкідливий із них — це те, що ратифікація Римського статуту нібито призведе до переслідування українських військових. Але насправді МКС може переслідувати українських військових із кінця 2013 року згідно із заявами, якими Україна визнала юрисдикцію Суду (за пунктом 3 статті 12 Римського статуту, якщо вимагається визнати юрисдикцію державою, яка не є учасницею Статуту, держава може шляхом подання заяви секретареві визнати здійснення Судом юрисдикції стосовно відповідного злочину). Адже коли йдеться про правосуддя, воно не має сторін. Однак чи багато кейсів переслідування наших військових ми бачили з того часу? Жодного. Водночас МКС видав уже шість ордерів на арешт росіян.

І тут треба розуміти специфіку роботи Суду. МКС не може розглядати всі порушення й міжнародні злочини, скоєні за десять років, бо ж інституційної спроможності Суду на це не вистачить. Натомість він орієнтується на справи щодо big fish, тобто командної ланки. Збройні сили України ж прагнуть дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, і ми не спостерігаємо систематичних порушень. Чи означає це абсолютну відсутність злочинів? Звісно, ні. Але ми можемо констатувати відсутність системи, спрямованої на скоєння злочинів. Епізодичні ж випадки цілком може розслідувати національний або змішаний механізм правосуддя (який, щоправда, ще належить створити).

Тобто ратифікація Римського статуту жодним чином не вплине на переслідування українських військових. Ми маємо дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права для того, щоб таких переслідувань не було.

Знають про це й українські військові. Соціологічна група Рейтинг і ГО Ukrainian Legal Advisory Group за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» провели опитування* серед військовослужбовців і поцікавилися їхньою думкою щодо різних аспектів правосуддя в умовах війни. Так от, 58% опитаних вважають, що МКС може розслідувати найтяжчі міжнародні злочини, скоєні на території України, та притягати до відповідальності українське військове та політичне керівництво без ратифікації Римського статуту.

Крім того, подекуди виникають питання щодо конституційності ратифікації Римського статуту, адже 2001 року Конституційний суд визнав його таким, що не відповідає Конституції України. Однак з 2019 року набули чинності зміни до Конституції України, які прибрали будь-які юридичні перешкоди для ратифікації Римського статуту.

Що непокоїть?

Безумовно, ратифікація Римського статуту — дуже важливий і довгоочікуваний крок, що зробить нас повноцінною частиною родини міжнародної кримінальної юстиції. Але є один нюанс…

Україна вирішила ратифікувати Римський статут із застосуванням статті 124, яка передбачає, що держава, коли стає учасницею цього Статуту, може заявити, що протягом семи років після набрання Статутом чинності для відповідної держави вона не визнає юрисдикції Суду стосовно воєнних злочинів, якщо ймовірний злочин було вчинено її громадянами або на її території. Комунікаційно ця теза виглядає вельми привабливо. Однак із нею не все так просто.

По-перше, варто уважно придивитися до формулювань. Оскільки у статті йдеться не тільки про громадянство, а й про території, де були скоєні злочини, варто бути впевненим, що замість розв’язання однієї проблеми, ми не створимо безлічі нових. Чи може країна «обирати» сферу застосування статті? І, відповідно, чи зможе тоді МКС розслідувати воєнні злочини, що кояться на території України? Чіткої відповіді на це запитання наразі немає. Однак низка коментарів експертів з міжнародного правосуддя, що з’явилися після внесення законопроєкту, демонструє, що така відповідь є як мінімум неоднозначною. Зрештою, всі ці побоювання зводяться до одного — ризику позбавити постраждалих від воєнних злочинів шансу на справедливість. Адже війна все ще триває, численні злочини вчиняються щодня. Стаття 124 може не лише завадити процесам правосуддя, а й сприяти поширенню безкарності. У випадку, якщо МКС не зможе розслідувати воєнні злочини на території України, ми, по суті, «запрошуємо» росіян вчиняти їх. Це ключовий виклик. До того ж із моменту, як стаття вступить у силу, Суд втратить повноваження щодо воєнних злочинів (або лише щодо громадян України, або на території держави загалом), і сім років по тому МКС уже не зможе повернутися до розслідування цих подій. Водночас важливо розуміти, що зрештою найважливіше — те, як нашу заяву трактуватиме Суд. І це досі територія невідомості, а, отже, як можливостей, так і ризиків. Теоретично, якщо виявиться, що Суд трактує цю статтю не тільки щодо громадян, а й щодо територій, ми зможемо відкликати заяву за статтею 124. Так, це репутаційно зашкодить, але принаймні розв’яже проблему. Тож є надія, що такий варіант теж розглядається. Крім того, потенційно є колізія між заявою за статтею 124 і тим, що ми визнаємо юрисдикцію МКС по ситуації в Україні згідно з пунктом 3 статті 12 Римського статуту ще з 20 лютого 2014 року. Тому питання щодо розслідування злочинів за останні десять років теж лишається відкритим.

По-друге, саме ставлення до статті 124 у країн-учасниць досить однозначне. Її завжди сприймали як перехідну та тимчасову. До нашого випадку вона застосовувалася лише двічі за зовсім інших умов і причин, і одна з держав (Франція) через рік скасувала цю декларацію. Рішення прибрати статтю 124 із Римського статуту було прийняте на Асамблеї країн-учасниць 2015 року, наразі вже 23 країни ратифікували поправку про її скасування.

По-третє, який сигнал ми подаємо світу, ратифікуючи Римський статут таким чином? Що нам є що приховувати і ми боїмося правосуддя? Але ж це не так. Тим паче що переважна більшість військових, згідно з опитуванням, підтримують ратифікацію Римського статуту (ще до розмов про статтю 124). Висловлюється схвально 71% (37% цілком підтримують, 34% скоріше підтримують). І це в умовах, коли, попри зусилля громадянського суспільства протягом років, військові були недостатньо поінформовані про роботу МКС, і досі про нього знають далеко не всі (46% знають або чули щось про Суд).

Звісно, пояснити повноцінний процес ратифікації складніше, ніж комунікувати цей мораторій. Однак і сенси ми отримуємо різні… Процес ратифікації займе певний час, проте вже зараз, зокрема й через наступ у Курській області, в очах міжнародної спільноти таке рішення виглядатиме неоднозначно. Україна послідовно заявляє про прагнення захистити всіх постраждалих від найтяжчих злочинів. Цей принцип має більше шансів на успіх, коли якісні процеси на національному рівні доповнюються розслідуваннями МКС там, де ми не можемо забезпечити правосуддя.

Безумовно, певна частина військового керівництва може й дотепер бути проти ратифікації. Але результати свіжого опитування демонструють, що замість компромісу у вигляді статті 124 нам варто, навпаки, нарешті побороти ілюзорні страхи та бути суспільством, яке дійсно відстоює цінності правосуддя.

Окрім згаданої вище підтримки ратифікації, абсолютна більшість військових готові підтримати розслідування воєнних злочинів, скоєних вищим військово-політичним командуванням України заради можливості притягнути до відповідальності вище керівництво РФ. Раніше ми вже згадували, що через свій мандат та обмеження в ресурсах МКС розглядає лише невелику кількість справ, переважно щодо «топ-порушників». Тож чи дійсно в нас є потреба у статті 124, яка захистить військово-політичне командування від гіпотетичного переслідування, водночас ще й ризикуючи позбавити численних постраждалих від воєнних злочинів шансу на правосуддя?

Крім того, на тих же окупованих територіях воєнні злочини можуть скоюватися й людьми, що мають українське громадянство і співпрацюють з окупаційною владою.

Безумовно, ратифікація Україною Римського статуту — це перемога здорового глузду. Але дуже хотілося б, щоб він переміг без будь-яких застережень.

*Результати будуть опубліковані на сайті Соціологічної групи «Рейтинг»