Заборона Московської церкви. Які варіанти пропонує держава Онуфрію?

Епопея з прийняттям багатостраждального законопроєкту №8371, який має припинити діяльність в Україні Московської церкви, що працює під брендом УПЦ МП, завершилася. Шлях проходження цього законопроєкту до прийняття справді вражає. Вперше про необхідність розібратися з філією Російської православної церкви в Україні Володимир Зеленський згадав у грудні 2022 року. Попри шалений спротив лобі любителів РПЦ у парламенті, у жовтні 2023-го з боями вдалося проголосувати законопроєкт у першому читанні і, нарешті, знову не без скандалу, 20 серпня 2024-го прийняти його остаточно.

«Останній цвях» у вигляді свого підпису під законопроєктом має вбити президент Володимир Зеленський, а його налаштованість «позбавити Москву останніх можливостей обмежувати свободу українців» не лишає сумнівів – він це зробить. Хоча будемо відвертими: до останнього часу церковне питання було явно не першочерговим для керівництва держави.

Але після того, як фанфари відлунають, неминуче постануть більш прозаїчні питання. З прийняттям рішення, яке презентували як «історичне і доленосне», багато українців можуть очікувати, що УПЦ МП швидко випарується, «як роса на сонці». Але реальний результат може виявитися не таким швидким. Власне, у самому законопроєкті передбачено, що вступить у дію він за 30 днів після підписання, а на «самоідентифікацію» релігійних організацій надається аж дев’ять місяців.

Як це має працювати

Згідно з законопроєктом, ключова роль у боротьбі з фанатами войовничого патріарха Кирила в Україні надається Держслужбі з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), яка підконтрольна уряду. Вже після підписання (а не вступу у дію) закону Держслужба та Кабмін протягом трьох місяців мають затвердити нормативну базу, на підставі якої почнеться процедура перевірки релігійних організацій на предмет зв’язків з РПЦ. Причому, за словами голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва, ще до спливу дев’ятимісячного терміну Держслужба вже може проводити експертизи та видавати приписи. Обмеження в дев’ять місяців стосується лише можливості звертатися до суду задля припинення діяльності релігійної організації. Також такі позови, окрім ДЕСС, може подавати прокуратура.

Позов до суду може бути спрямований і без експертизи, якщо хтось із керівників релігійної громади вже має вирок у справі, де йдеться про злочини проти національної безпеки. Така опція з’явилася в законі між першим і другим читанням завдяки наполяганню Служби безпеки.

Але навіть після того, як «час Х» настане, парафії УПЦ МП, яких по країні нараховується понад вісім тисяч, по факту зможуть і далі жити своїм життям. Вже зараз очевидно, що судові процеси можуть затягнутися. УПЦ МП як така не є юридичною особою, тому у суди може бути втягнута кожна окрема єпархія. А з огляду на їхню кількість, армію адвокатів та, зрештою, наявність симпатиків Московської церкви у судовій системі, – є сумніви, що держава буде виходити з цих судів зі швидкими перемогами.

УПЦ (в єдності з Московським патріархатом), яка і раніше запевняла, що є абсолютно автономною від Москви церквою, одразу після початку великої війни травні у 2022 році зібралася на Собор, в якому напоказ «остаточно розірвала» зв’язки з російським центром. У статут церкви були внесені відповідні зміни, хоча дуже сумнівні – вже у його першому пункті згадується грамота Патріарха Алексія ІІ від 1990 року, якою нібито і обґрунтовується незалежність УПЦ (МП). Та й подальші кроки цієї церкви (зокрема, повне мовчання щодо «віджиму» її єпархій РПЦ на окупованих територіях) лишили питання щодо щирості такого «розриву стосунків». Ба більше, Держслужба з етнополітики та свободи совісті у січні 2023 року провела експертизу, яка виявила, що УПЦ, попри всі заяви, зберегла зв’язки з Москвою.

«Чинна релігієзнавча експертиза вже лежить, її фактично треба перевипустити і включити в дослідження. А потім вже можна видавати приписи, – каже Потураєв. – За місяць-два після перших позовів до судів точно будуть перші рішення, потім апеляція у Вищому адмінсуді... Загалом, за чотири-п’ять місяців мають з’явитися перші остаточні вердикти про припинення діяльності».

Але навіть якщо заборона УПЦ МП та її єпархій піде як по маслу, то постає інше питання: куди подінеться ще й досі численна паства цієї церкви? Предстоятель Православної церкви України Епіфаній напередодні прийняття закону звернувся до митрополита Онуфрія із закликом до єдності, але варіант з прямим переходом до лав ПЦУ навряд чи підійде для всіх вірян Московської церкви, накачаних ворожою пропагандою проти помісної Української церкви.

Останнім часом (зокрема, і завдяки керівництву монобільшості) мусувалися чутки про перехід УПЦ МП під прямий протекторат Константинополя, через створення на її основі ще одного екзархату Вселенського патріархату в Україні. Перемовини з цього приводу з Вселенським патріархом тривають, але перспективи цього креативного задуму, який би вирішив багато проблем, є дуже туманними.

«Главком» дізнався думку священнослужителів інших церков та релігієзнавців щодо того, що буде, якщо УПЦ МП ігноруватиме новий закон, як вона вже ігнорує шість років закон про своє перейменування, та як вчиняти рядовим священникам церкви, які стали заручниками свого керівництва, вірного Москві.

Ініціатива на місцях

Архімандрит Вселенського патріархату Кирило Говорун вважає, що главам єпархій варто насамперед поговорити зі своїми громадами, аби будь-яке рішення, яке буде прийняте, не було особистим.

«А далі може бути кілька варіантів, – перераховує Говорун. – Вочевидь, це приєднання до помісної УПЦ/ПЦУ, хоча, наскільки я розумію, більшість громад поки не готова до цього. Спільний знаменник між двома церквами – це вороже ставлення одна до одної. Безумовно, його потрібно змінювати, але це більш тривалий процес. У короткотерміновій перспективі може бути знайдена якась форма співпричастя і спілкування з Вселенським патріархатом».

Також Говорун закликає священників та громади зорганізуватися у мережі та групи і цілеспрямовано чинити активний тиск на священноначаліє, єпископів, провід та митрополію, аби ті почали щось робити: «Поки що священники проявляють більшу активність, ніж керівництво УПЦ (МП), яке зацікавлене у збереженні статусу-кво. Його треба просто розбудити».

Говорун нагадує, що парафії УПЦ МП оформлені як юридичні особи і їм би дуже спростило життя централізоване рішення верхівки церкви, яке б враховувало вимоги закону.

«Єдині правильні кроки, якими має піти Київська митрополія РПЦ: відновлення спілкування із Вселенським патріархатом і пошук канонічного статусу, який би відповідав вимогам закону у співпраці з Вселенським патріархатом і у діалозі з УПЦ/ПЦУ, – впевнений архімандрит. – Як проміжне до створення єдиної української помісної церкви можливе таке рішення: утворюється якась федерація, чи конфедерація двох церковних структур в Україні, які визнають одна одну і мають співслужіння і співпричастя. Очевидно, що це можливо лише за сприяння і модерації Вселенського патріархату та Української держави».

«Онуфрій прийняв рішення»

Митрополит помісної УПЦ/ПЦУ Олександр Драбинко вважає, що ухвалення закону нічого принципово не змінить. На його думку, після позбавлення релігійних громад статусу юридичних осіб вони цілком можуть функціонувати далі як громадські організації.

«У нас же Комуністичну партію заборонили, але комуністи нікуди поділися – проводить аналогію Драбинко. – Як на мене, ухвалення закону – це більш популістський крок, який не призведе ні до чого, окрім юридичних обмежень. Але, у принципі, це один із кроків, який допоможе Українській православній церкві (МП) не відмежуватися від РПЦ, як це було сказано на Соборі у Феофанії 27 травня 2022 року, а вийти зі складу Московського патріархату. Тоді був зроблений перший крок на цьому шляху, тепер повинен бути зроблений другий».

Драбинко вважає, що нове місце для УПЦ МП в церковній ієрархії шукається прямо зараз. Ймовірно для цього до України прибуває комісія Вселенського патріарха у складі єпископа Едмонтонського Іларіона (Рудника), митрополита Пісідійського Йова (Гечі) і патріаршого архідиякона Епіфанія.

Релігієзнавець Олександр Саган також зауважує, що на сьогодні законодавство дозволяє релігійним громадам існувати і без офіційної реєстрації статуту та навіть без статусу юридичної особи.

А часовий лаг у дев’ять місяців дозволить УПЦ МП далі галасувати на міжнародних майданчиках, чим вона з прийняттям закону почне займатися з новою силою. 

«У своїй проповіді до 10-ї річниці інтронізації на митрополита Київського Онуфрій чітко сказав, що віряни рятуються тільки через страждання і через проходження певних труднощів, – каже Саган. – Тобто він майже офіційно прийняв рішення бути «гонимою» церквою. У Росії це називається «стояння у вірі». 

Втім, Саган вважає, що процес переходу релігійних громад з УПЦ МП до УПЦ/ПЦУ з прийняттям закону все-таки активізується. «Десь біля 20-25 релігійних громад у місяць переходять, причому як клірики, так і віруючі, – зауважує релігієзнавець. – Знаю, що багато священників чекали на цей закон, бо самі вони не хотіли проявляти ініціативу і чекали, поки держава прийме відповідне рішення. Закон дає громадам достатньо довгий період для роздумів – дев’ять місяців, тому багато хто чекатиме закінчення цього терміну. Якась кількість громад ухвалять своє рішення впродовж місяця-двох, але значна частина громад дивитимуться на ієрархів. А ієрархія в УПЦ (МП) дуже цікава – тільки за офіційними даними 28 з них мають російські паспорти. То чому їм поспішати до УПЦ/ПЦУ?» 

Саган робити висновок, що закон навіть за повної його реалізації особливо не загрожує діяльності УПЦ МП. Хіба що позбавлення статусу юридичної особи зачепить багато релігійних громад, які орендують державну чи комунальну нерухомість і будуть позбавлені такої можливості.

Ставка на розкол

Утім, на думку одного з апологетів законопроєкту про заборону Московської церкви, голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва, ефективність закону недооцінюють. 

«Після того, як відбувається ліквідація юрособи, далі вже – тільки перереєстрація, – каже нардеп. – А якщо перереєстровуватися, то нести новий статут треба до тієї ж Держслужби з етнополітики і свободи совісті. Громадськими організаціями ніхто ставати не буде, тому що тільки релігійні організації користуються всіма можливими пільгами. До того ж, «ГОшка» не може вершити таїнства, нікого хрестити, вінчати, проводити в останній шлях… Та ж УПЦ КП хоч і не була визнаною, але все-таки була зареєстрована як релігійна організація». 

Попри весь оптимізм, Потураєв визнає, що складнощі з реалізацією закону можуть бути, оскільки такої процедури раніше ніколи не було. 

«Обов’язково треба буде підсилити спроможність ДЕСС на наступний рік, – зауважує нардеп. – Зараз там працює близько 35 людей, а вони, окрім релігії, ще й нацменшинами займаються. А багато ж буде залежати, наскільки професійно буде підготовлена експертиза та наскільки фахово юристи будуть представляти позицію держави у судах. Тому цей напрямок треба підсилювати юристами Мін’юсту або в якийсь інший спосіб».

Але суди – це не головне, на що розраховують натхненники закону. Потураєв вказує на неочевидний поки його вплив – розкол УПЦ МП як мінімум на дві частини, а, ймовірно, і на три:

«Одна частина піде об'єднуватися з ПЦУ, одна буде в ситуації, близької до УПЦ КП свого часу, а ще одна буде прикидатися, що пішла у катакомби. І така ситуація буде цілком прийнятною».

Архімандрит Кирило Говорун порівнює вистражданий закон з «батогом», який має прискорити єдність Української церкви. Тепер справа за тим, аби обрати пряник. 

Павло Вуєць, Михайло Глуховський, «Главком»