Євген Таллер – про шоу «Неймовірні дуети», рекламу в інстаграмі, заробітки та особисте

21 серпня на Новому каналі стартують «Неймовірні дуети», де популярні артисти обирають талановитих співаків з народу, щоб заспівати з ними в дуеті на великій сцені.

Ведучий талант-шоу Євген Таллер за лаштунками зізнавався, що дуже хотів би, щоб цей проєкт побачила мама.

«Вона обожнювала телебачення, дуже любила різні програми. А тут ще й я – ведучий великого проєкту на Новому каналі. Однак її не стало два роки тому. Та все одно я розумію, що так чи інакше мама бачить мій успіх», – каже він.

В інтерв’ю Коротко про Євген Таллер, ресторатор, засновник агентства інфлюенсер-маркетингу WhyNot? Enot, ведучий, продюсер, розповів, як проходив кастинг, ким точно не хоче бути в житті, чому не позиціонує себе як блогера, що з його бізнесів приносить найбільший дохід, про рекламні інтеграції і чого це коштує, чи хоче знімати кіно після фільму «Любов і блогери» і над чим працює зараз.

Я все ж таки не позиціоную себе як блогера

- Євгене, кажуть, ви класно справляєтеся з роллю ведучого талант-шоу «Неймовірні дуети». Ви як відчуваєте?

- Якщо казали, то хто ж я такий, щоб з ними сперечатися (сміється). Не знаю, напевно. Команда наче задоволена, і я в цілому також. Якимись моментами не задоволений, якимись – задоволений. А як воно вийде в монтажі, в ефірі і наскільки це сподобається глядачеві, подивимося.

Глядачеві треба час, аби звикнути до будь-чого нового. Так було завжди. Такий самий період проходила і Леся Нікітюк, коли прийшла на свій перший сезон «Хто зверху?». Але через один-два сезони стала улюбленою ведучою цього проєкту.

Я намагався нікого не грати, не створювати собі якийсь образ, а просто бути таким, яким і є.

- Думаю, вам все ж таки трішки легше, ніж Лесі, бо коли людина приєднується до вже існуючого проєкту, який до неї вів хтось інший, її завжди порівнюють. У вас все-таки прем’єрний проєкт.

- Сто відсотків. Але обличчя все одно нове. Мені самому цікаво. Я дуже рідко з собою щось переглядаю, але тут хочеться зібратися з друзями і подивитися, що з цього вийшло. Адже, як на мене, це справді класний проєкт. Цікаво було спостерігати за молодими талантами, як вони розкривалися, це дійсно великий шанс заявити про себе на мільйонну аудиторію.

- Коли ми з вами розмовляли про фільм «Любов і блогери» і я запитала вас, що дають зйомки в кіно людям з інстаграму, ви казали, що це класна можливість вийти з платформи, де ти і так суперуспішний, і спробувати себе в іншому. Для вас це був вихід із зони комфорту?

- Не можу сказати, що для мене це був вихід із зони комфорту, бо я все ж таки не позиціоную себе як блогера. Коли Новий канал оголосив, що я буду ведучим «Неймовірних дуетів», 80% заголовків у пресі були про те, що блогер стане ведучим.

Насамперед я все ж таки підприємець і продюсер. Але так склалося, що телебачення мене не відпускає. Це перший фактор, чому я не можу сказати, що виходив із зони комфорту.

Другий – це те, що знімальний майданчик і взагалі весь процес створення продукту, продакшн, якраз є для мене моєю зоною комфорту. Мені було абсолютно комфортно працювати на знімальному майданчику, бо я знаю всі процеси, я їх проходив як продюсер неодноразово. Я чудово знаю, як треба дещо перечитати, щоб потім це змонтували, де і на які камери працювати… Для мене це не було стресом, я просто заходив у кадр і був собою.

Є й така історія, про яку ви говорите. Напевно, це був би вихід із зони комфорту для тих інфлюенсерів, які живуть виключно у світі діджиталу. У них є можливість зробити дублі, вони працюють виключно за сценарієм тощо. Контент, який створював я, дуже часто був імпровізаційний, тому для мене не стало проблемою жити в кадрі не за сценарієм.

Бо якщо в студійній частині все ж таки певний сценарій є, умовна канва проєкту, то реаліті-частина – це лайф-формат, у якому ти просто живеш з учасниками, стаєш таким собі психологом, який допомагає їм розкритися. З цим, здається, у мене проблем не було. Подивимося в монтажі.

- Ви казали, якби це був не Новий канал, то з великою долею ймовірності не погодилися б. Чому?

- Бо я давно для себе тему телебачення закрив. Я працював на Новому каналі спочатку гостьовим редактором, потім редактором, сценаристом. Потім пішов у діджитал, відкрив свою інфлюенсер-маркетинг-агенцію, згодом – мережу ресторанів.

Мені подобається таке креативне підприємництво. У ресторанному бізнесі я більше займаюся маркетингом, просуванням, а мій партнер – операційною діяльністю. І я собі так подумав, що з телебаченням – усе.

Хоча колись це була велика мрія. Я проходив дуже багато кастингів, і мені цього хотілося. Але, як часто в житті буває, щойно ти цю мрію справді відпускаєш, Всесвіт розуміє, що це саме той момент, коли ти до цього готовий.

Коли продюсер Олексій Гончаренко запросив мене на тракти (проби. - Ред.), подумав, що навмисно відмовлятися не буду. Мені здається, взагалі не нервував. Хоча дуже часто саме це є основним бар'єром для людей. Вони або хочуть сильно сподобатися і ведуть себе неприродно, або дуже нервують, і це не дає можливості розкритися.

Знову ж таки, це була студія Нового каналу, яку я прекрасно знаю, офіс Нового каналу, куди я ходив три роки як працівник. Тобто все абсолютно своє, рідне, і це дуже допомагає, щоб бути розслабленим, бути собою.

Коли я ще працював гостьовим редактором, керівник проєкту сказав мені: «Ти ж такий смішний, креативний, давай, ми дамо тобі тестове завдання, можливо, теж будеш сценаристом». Я написав тестове завдання, і вони запитали: «А чого ти взагалі хочеш?».

У той момент я казав, що хотів би бути в кадрі і працювати як ведучий, але не дуже розумію, яким шляхом іти. На що почув відповідь: «Ти обрав дуже правильний шлях, тому що знаходишся всередині кухні, в тебе є дуже багато знайомств серед тієї категорії людей, які створюють великі шоу. Так чи інакше, тебе швидше покличуть на тракти».

Власне, так воно і сталося. З затримкою в 10 років, але все ж таки.

- Ви розповідали, що найбільше бачити по телевізору вас хотіла мама.

- Так. У маленьких містах основна розвага – це подивитися телевізор. З дитинства пам'ятаю: 6 вечора, стемніло - і ми сідали дивитися телешоу.

Коли переїхав у Київ, я їй також розповідав, що хочу бути телеведучим. Навіть мав маленький досвід. На початку було шоу «Бодрое утро» на каналі «Гумор ТБ», яке ми вели з подругою. І мама його дивилася. В принципі, рейтинг того шоу складався з наших із Настею родичів (сміється). Ніхто його не дивився, але мамі було класно, що можна увімкнути «тєлік» і побачити сина.

А коли це велике шоу на центральному каналі… Думаю, вона б пишалася. Так само і з фільмом «Любов і блогери». Я не встиг його випустити, тому вона не побачила.

Не хочу сидіти в офісі й жити «днем бабака»

- У ваших нотатках 30-річного є такий пункт: почни пошук себе не через розуміння, ким ти є, а ким ти точно бути не хочеш. Ким ви точно бути не хочете?

- Я завжди знав, що не хочу працювати на монотонній роботі, сидіти в офісі й жити щодня «днем бабака». І так – з року в рік. Це не моє. Мені цікаві дуже різноманітні заняття, коли ти постійно вигадуєш щось нове.

Звісно, я ходив у свою агенцію в офіс з понеділка по п'ятницю, але там у мене щодня були різні задачі, різний креатив. Ти постійно створюєш щось нове, ти постійно спілкуєшся з різними людьми. В мені цей творчий початок неможливо заглушити.

Була така історія в житті, здається, я її ніколи не розповідав. Коли працював на каналі «Гумор ТБ», ми все робили самі – і банери розвішували, і монтували, і одягалися. Нам просто дали ефір і сказали: робіть усе самі. Тоді ми навчалися на четвертому курсі, і, звісно ж, в університеті нас усі вважали суперзірками. Була ілюзія того, що ми вже з Дженніфер Лопес на короткій нозі.

Але гроші ми за це не заробляли, а жити якось було треба. Ми знімали квартиру, у мене були заощадження, бо до цього я працював офіціантом, але вони закінчувалися. Треба було щось думати. І я телефоную в ресторан, де працював офіціантом. Виходжу на зміну, мені показують мою зону зі столиками, де я маю працювати. Дивлюся, а там сидять Дантес з Олійником. Три дні тому я писав з ними інтерв'ю, сидів у студії, а зараз маю прийняти їхнє замовлення і винести їм, умовно, якийсь борщ. Я не зміг себе переломити. Повернувся в роздягальню, перевдягнувся і зрозумів, що це не моя історія.

Почав шукати вакансії, і, власне, після цього й потрапив на Новий канал. Це був проєкт «Зірки під гіпнозом», де я працював гостьовим редактором. Це тоді мене врятувало. Напевно, в той момент я остаточно зрозумів, що все ж таки без творчості жити не зможу. Що не хочу, як дятел, в одну й ту саму дірку довбати й чекати вихідних, щоб якось відволіктись.

- Виходить, що Володимир Дантес з Вадимом Олійником теж трішечки зіграли свою роль у вашому виборі, бо якби вони не прийшли тоді в ресторан…

- Якось так виходить (сміється). Причому вони навіть про це не знають.

- До речі, як ви самі себе позиціонуєте – ресторатор, телеведучий, засновник агентства інфлюенсер-маркетингу WhyNot? Enot, продюсер? Про блогера ви вже сказали.

- Зараз, напевно, я б себе назвав креативний підприємець. Це така суміш якоїсь підприємницької жилки з креативним підходом до підприємництва.

- А WhyNot? Enot існує? Бо в інстаграмі останній пост у вас за березень.

- Так. Ми просто відмовилися від SMM. Тричі поспіль стали кращою агенцією, за версією Всеукраїнської рекламної коаліції. І потік тих клієнтів і вхідних запитів, які є, нас влаштовує.

- І що приносить найбільший дохід – реклама в інстаграмі, агентство, ресторани чи Новий канал?

- Напевно, все ж таки ресторанний бізнес, потім – особиста реклама в блозі, і вже потім - агенція.

- Новий канал платить маленькі гонорари?

- Це мій перший проєкт і перший великий досвід. Тому не йдеться про величезні гонорари, як, напевно, можуть подумати глядачі.

- Рекламні ролики у вас дуже круті. Ви самі придумуєте ідеї чи є команда? Скільки часу йде на зйомки такого відео?

- Команди немає, є оператор-постановник, з яким я постійно все це реалізовую. Ідеї всі мої. Я інколи навіть встигаю і друзям щось накреативити.

Зазвичай, коли йде 2-3 рекламних інтеграції, планую їх на один знімальний день, і за 6-8 годин ми встигаємо зняти 2-3 реклами.

Вирішувати, що компанія чи компанії українській економіці не потрібні, я не готовий

- У липні 2022 року у вас були корисні поради, як не потрапити на любителів «руського міра», тобто на що звертати увагу під час онлайн-шопінгу, щоб не спонсорувати російські компанії, не купувати в тих, хто мовчить про війну, або у тих, хто не вийшов з російського ринку і платить там податки. Ви цими порадами користуєтеся?

- В принципі, так. Якщо чесно, не згадаю всі, які писав, але писав від себе.

- Не можу не запитати про Pepsi. Я розумію, що ця компанія офіційно працює на українському ринку, їхні товари на кожній полиці, вони не заборонені, що для них робота суто бізнес. Але чому ви погодилися на цю рекламу?

- З Pepsi працював і до повномасштабного вторгнення, і до того, як їх внесли в список НАЗК. Я працюю з українським офісом бренду, з українською командою. 

Вважаю, що регулюватися такі питання мають не інфлюенсерами, а законодавством. Так, наприклад, я не рекламую казино, ставки, будь-який гемінг чи беттінг. У частині ж роботи з українськими офісами міжнародних компаній, чиї глобальні офіси не прийняли рішення щодо повного виходу з рф, – ситуація зараз не така однозначна.

Спочатку був список НАЗК, але він був таким собі репутаційним інструментом, що називав такі бізнеси «міжнародним спонсором війни». Але на що він впливав? Він ніяк не регулював їхню роботу в Україні, не формував обмежень для продажу їхніх товарів чи навіть не стимулював додаткового оподаткування для таких компаній. Тепер з березня агентство закрило і цей список. 

Я розумію, чому люди протестують проти таких брендів саме в коментарях блогерів. До блогерів легше достукатися, закенселити, закидати негативними коментарями. Проте, якщо говорити про реальний вплив на продажі або рішення глобальних офісів цих компаній чи законодавче регулювання – ці підходи, м’яко кажучи, неефективні.

Я також розумію, що попереднє ваше запитання було невипадковим. Проте саме так це зараз і працює: люди мають право знати, які бренди не вийшли з рф, щоб свідомо вирішувати вже для себе – купувати такі товари чи ні. При цьому перебирати на себе функцію держави і вирішувати, що оця компанія чи компанії українській економіці не потрібні, я не готовий. 

- Погоджуюся, що соцмережі – це далеко не реальне життя, що на сотню пустих коментарів може бути одна добра справа. Як є питання й до інших компаній, які не пішли з російського ринку, але широко представлені в Україні, і чому їхній продукт купується.

- Сто відсотків. Більше того, не те що не всі пішли, а майже всі не пішли. Хтось, наприклад, вирішив питання обхідними шляхами. Той же Inditex там залишився, просто під іншими назвами, але бенефіціар той самий.

- Ваш блог став майже суто рекламним. Зокрема, ви перестали там писати і про війну, хоча на початку у вас було багато дописів. Ви як один із лідерів думок чому перестали це робити?

- Не знаю, звідки з'явилося це твердження. Ви не перша ставите мені це запитання. Або люди не стежать, або оцінюють суто за профілем. Але це неправда. Так, останнім часом у стрічку я не публікую…

- Так, у сторіз я бачила інформацію про збори.

- У сторіз все це є. І підтримка зборів, і свій збір ми нещодавно робили для мого брата. Я регулярно роблю багато речей, про які не говорю.

Я розумію, чому для людей важлива звітність там, де блогери збирають кошти на допомогу війську разом зі своєю аудиторією. Але коли йдеться про допомогу, яку я роблю зі своїх доходів, не вважаю, що треба щоразу про це звітувати. Це ж не як суші в ресторані: якщо не сфоткав, значить, не з'їв.

Донатити – це не щось «надзвичайне», чим ти маєш поділитися. Це зараз адекватна норма для всіх українців.

- У нас же дві крайнощі: розказуєш, що робиш, – піаришся, не розказуєш – значить, нічого не робиш.

- Сто відсотків так і є.

Бажання знімати кіно дуже велике

- Ми згадали на початку фільм «Любов і блогери», який ви продюсували. Наскільки я пригадую, бокс-офіс був дуже хороший. Чи хочете ще знімати кіно?

- Бокс-офіс був супер. Коли ще тільки закінчували прокат, це був кінець січня 2022 року, ми зі сценаристом та командою обговорювали другу частину. Це мала бути частина «Любов і блогери в Туреччині», ми навіть прописували певні замальовки. Але почалася повномасштабна війна, і все зупинилося.

Зараз розумію, що цей формат – точно ні, тому що слово «блогер» набуло дуже негативної конотації. Нині блогер – це щось, що дратує людей.

Але в цілому бажання знімати кіно дуже велике. Сподіваюся, що я це ще обов'язково реалізую.

- Колись ви знімали смішні скетчі для інстаграму в різних образах, і вони були дуже популярними. Особливо образ Людки. Це вже минуле?

- Так, вони були популярними. Я тоді сам кайфував від цього образу, гумору і, в принципі, це привело до мене дуже значну частину аудиторії.

Але ж це питання трансформації, внутрішніх метаморфоз. Зараз не відчуваю бажання це робити і взагалі не бачу себе в цьому образі. Я навмисно не видаляв нічого з інстаграму. Все залишилося. Це був певний етап, і я цьому вдячний.

Зараз, напевно, відбувається дорослішання. Хоча я завжди намагаюся утримувати в собі внутрішню дитину й дозволяти собі робити якісь дурні речі, те, що мені хочеться. Навіть якщо комусь з боку може здатися, що це не пасує віку, статусу або сприйняттю особистого бренда, мені пофіг. Якщо хочеться щось зробити, я зроблю.

- Ваш подкаст «Хто вбив Кеннеді» на ютубі теж перестав виходити – останній випуск був 9 місяців тому.

- Я перегорів. У якийсь момент відчув, що ті гості, з якими мені б хотілося спілкуватися, закінчилися. Всіх, кого ми планували і могли запросити, до нас прийшли. А далі вже до тих величин, яких нам би дуже хотілося у себе бачити, було суперскладно достукатися, були відмови. Адже вони теж дивляться на кількість переглядів, охоплення аудиторії і так далі. А ми – не про охоплення.

Наш подкаст – не про якісь хайпові теми. Він цікавий, інколи, може, навіть нудний, дуже нішевий. Ми ніколи й не вибирали якісь теми, які набирали б мільйони переглядів. Ніколи не обирали героїв, які завжди цікаві, але мені не хотілося з ними розмовляти. Тому ми прийшли до того, що краще зупинитися, ніж запрошувати аби кого.

- Щоб не перетворитися на черговий ютуб-канал з однаковими персонами для інтерв’ю.

- Так. Ми, в принципі, були одними з перших, хто показав, що таке подкаст у його справжньому жанрі. Тому що в нас зараз усі подкастери, але за фактом вони просто беруть інтерв'ю в людей і називають це подкастом.

У подкасті головне не персоналія, головне - тема, і кілька людей можуть її обговорювати. У нас у центрі завжди була тема.

- Будете далі розвивати ютуб?

- Не думаю. Зараз у мене в роботі ще один проєкт, який займає багато часу, тому поки що сконцентрований на ньому.

- А чи проходите ви для себе якусь військову підготовку? Чи тактичну медицину?

- Ще ні. Але планую найближчим часом, бо це справді важливо.

Час на особисте, коли зустрічається саме та людина, завжди є

- Які сьогодні у вас цілі, плани, мрії, що хотілося б реалізувати?

- Зараз такий час, коли цілі, плани та мрії будуються максимум на місяць вперед. Мені нічого так не бракує, як якихось маячків, які завжди були до війни. Коли ти, наприклад, працюєш над одним проєктом, але знаєш, що попереду буде ще один, а там – вихід кіно, а далі – відпустка. Завжди ця відстань допомагала. Нині ця відстань дуже скоротилася, тому наперед важко щось сказати.

Готую один проєкт у підприємницькій діяльності, про який я сказав вище, але поки що не буду розказувати, що саме. Не зупиняюсь, інвестую, сподіваюсь і вірю, що переможемо, і все буде круто.

- Вам вдається бізнес у ці нелегкі часи. Окрім Києва, новий ресторан відкрився і в Одесі.

- Працюємо, хоча є свої складнощі. І їх дуже багато, починаючи від вартості сировини до того, щоб втриматися в якійсь ціновій політиці, яка буде влаштовувати споживача. Бо все росте, окрім зарплат.

Дуже великий голод і на ринку праці. Людей не вистачає, бо багато класних професіоналів вступили до лав ЗСУ або виїхали з України. Та попри всі складнощі працюємо і працюється.

- Ви весь у проєктах, ідеях. Чи є час на особисте життя з такими графіками?

- Час на особисте, коли зустрічається саме та людина, завжди є, навіть якщо його немає. Тому періодично він знаходиться, але нічого постійного поки що немає.