Огризко: Курська операція – початок кінця Путіна, Росія близька до катастрофи

Операція українських військ в Курській області Російської Федерації та взяття ними під контроль значної частини російської території заскочили агресора зненацька і суттєво сплутали карти російському диктатору Путіну. Зупинити стрімке просування ЗСУ територією Курщини Росія виявилася неспроможною: боєздатних частин в резерві у ворога не було, кинуті "гасити полум’я" російські строковики сотнями здаються в полон, підтягнутої з різних напрямків українського фронту "збірної солянки" російських вояків вочевидь недостатньо. Тож над російськими населеними пунктами один за одним здіймаються українські прапори. Відтак, Путіну потрібно або забирати потужні боєздатні частини з фронту і перекидати в Курську область, або спостерігати, як створюється Курська народна республіка, а, можливо, не тільки вона.

Дипломат, керівник Центру дослідження Росії, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко в інтерв’ю Главреду розповів, як операція Сил оборони України в Курській області змінює переговорні позиції Києва, чому для Путіна початок війни на території Росії є початком кінця, як оточення російського диктатора відреагує на стрімке просування українських військ на Курщині, що свідчить про близьку катастрофу в Росії, а також після чого стануть можливими переговори між Києвом і Москвою.

Як операція ЗСУ в Курській області і той факт, що війна перейшла на територію ворога, змінює переговорні позиції України?

Це суттєвий момент. І реакція наших західних партнерів на Курську операцію є очевидно позитивною. Жодна країна не висловилася проти неї, ніхто не назвав її неправомірною і не сказав, що Україна порушує міжнародне право, і що цього робити не потрібно. Всі визнали, що Україна має право використовувати всі засоби, щоб зупинити агресора, зокрема і зброю, яка їй надана Заходом. Передусім я маю на увазі заяву голови оборонного комітету Бундестагу, який заявив, що, якщо Німеччина передала Україні танки, значить, це вже українські танки, і українське командування може їх використовувати так, як вважає за потрібне.

І це ще не останній крок у зміні позиції Заходу. Останнім кроком, я в цьому впевнений, буде дозвіл використовувати західну далекобійну зброю по військових і інфраструктурних об’єктах країни-агресора, аби убезпечити цивільне населення України від нападів із території Росії. Цей шлях ще не пройдений до кінця.

Події в Курській народній республіці свідчать про те, що Захід зрозумів: для того, щоб знищити путінський режим, треба допомогти цей режим перемогти. Відтак, це вкрай позитивний момент. Є підстави сподіватися, що наші стратеги в оборонній справі прорахували всі варіанти, проводять цю операцію відповідним чином, і вона матиме не лише зовнішньополітичні, але й важливі військові результати. Адже всього за тиждень (!) ЗСУ вдалося встановити контроль над тисячею квадратних кілометрів російської території, приблизно стільки ж Росія окупувала з жовтня 2023 року. Сподіваюся, цей успіх українських військ буде закріплений і розвинутий.

На що Україна згодом може обміняти території Курської області, які вона зараз контролює?

Я би не ставив так питання. Допоки тривають активні військові дії, говорити про переговори немає сенсу. Ця тема з’явиться в практичній площині лише тоді, коли активні бойові дії припиняться. Допоки вони тривають, усі наші з вами міркування будуть лише спекуляцією. Тому зараз не варто навіть починати цю тему.

Тобто переговорний процес не почнеться до кінця 2024 року?

Я не прогнозую початку переговорного процесу доти, доки Сили оборони України не знищать окупантів на українській землі. Навряд чи хтось із українських політиків захоче покрити себе ганьбою і погодитися на якісь територіальні поступки Росії.

Що може зробити Росія, аби переламати ситуацію на свою користь і посилити власні позиції? Чи є у РФ достатньо сил і ресурсів, аби відповісти на події на Курщині?

Згадайте недавню нараду у Путіна щодо подій на Курщині. Путін там щось читав із папірця, затинаючись і розповідаючи про соціальні й економічні заходи. Невже це адекватна реакція на те, що відбувається на поки що його території? Лідер ядерної держави, яка погрожує спопелити всіх від Варшави до Лісабону, стерти на порох усе, що є на території України, застосувати всі можливі види ядерної зброї, щось мурмоче про соціально-економічні кроки. Це виглядало ганебно.

Варіанти два: або Путін не розуміє, що відбувається, або розуміє, але своєю "словесною жуйкою" прикриває те, що він нічого не може зробити. Якщо Путін рішучий, якщо він – крутий мачо, яким намагається виглядати, він повинен оголосити мобілізацію, сказавши: "Родина в опасности! Все на фронт! Всё ради победы!", а також привести у стан підвищеної готовності всі ядерні сили.

Ситуація для Путіна стає справді катастрофічною. Йому немає на кого спертися. Після прориву прикордонних ліній оборони далі – гуляй-поле: можна їхати в який завгодно бік і нікого не зустріти десятки, а то й сотні кілометрів. До речі, Пригожин це чудово продемонстрував свого часу.

Якби у Сил оборони України було трішки більше угруповання, ніж те, що зараз зайшло на територію Курської народної республіки, зупинити його можна було б уже десь під Москвою.

Все це означає, що міф про непереможність Росії – це типова традиційна російська казка, щоб усі боялися. Але насправді ще трохи – і ця "хатинка на курячих ніжках" нарешті завалиться.

Якими, на вашу думку, будуть політичні наслідки Курської операції для Путіна і його режиму? Чи змусить це російські еліти підштовхувати Путіна до пом’якшення позицій або взагалі до передачі влади комусь іншому? Тобто що тепер може відбуватися в Росії?

Путін нікому не може передати владу, бо це єдине, що дозволяє йому почуватися більш-менш у безпеці. Передача влади для нього – це смертельний вирок, який він сам собі підпише. Путін прекрасно розуміє, що в такому випадку з часом його здадуть, обміняють на когось або на щось, і він залишиться в Гаазі в одиночній камері, хоча й комфортній, на решту свого життя. Тому від влади Путін не відмовиться за жодних обставин.

Чи влаштує збереження Путіна при владі його оточення, яке бачить, що катастрофа наближається? Дивився на обличчя людей, присутніх на нараді з приводу ситуації в Курській області: вони сиділи на відстані від Путіна, не на 11 метрів, як раніше, а трішки ближче, але ця розсадка свідчила про недовіру Путіна до найближчого оточення. Він їх боїться. А це ж були ті, ближче за кого вже немає.

Фізичний і ментальний розрив між Путіним і його оточенням наростатиме. Оточення Путіна хоче ще трішки пожити і покерувати (хоча це навряд чи, думаю, його дні полічені). Ці люди, прагнучи врятуватися, замисляться над тим, як прибрати головну занозу – Путина, повісивши на нього всі їхні спільні гріхи. Ймовірно, оточення Путіна сподівається, що зможе домовитися з Заходом за рахунок поступок і звинувачення в усьому особисто Путіна (тим більше на Заході говорять, що це "війна Путіна", а не російського народу).

Мені здається, що, з точки зору внутрішньої політики, ситуація в Росії стає для Путіна дедалі небезпечнішою. Навіть та нарада продемонструвала, що люди на місцях знають ситуацію і говорять про це публічно, але Путін перебив виконуючого обов’язки губернатора, який чітко сказав, скільки населених пунктів у Курській області українські війська взяли під контроль. Тобто люди все розуміють і бачать.

Розрив між реальністю і тим, що Путін хоче подати, буде ще більшим, і зрештою все це лусне. У Путіна зараз наступає період початку кінця.

Хіба не свідчить про вже наявні проблеми для Путіна всередині Росії історія з Герасимовим? Адже, як написали західні видання, Герасимов за два тижні знав про підготовку України до Курської операції, але Путіну не доповів і не вжив потрібних заходів. Про що це може свідчити, про який розкол в російських елітах?

Зараз з’являється тисяча і одна версія того, що відбулося: хто про що знав, хто про що не знав. Достеменно перевірити все це неможливо. Ми не можемо знати, що було на столі у Герасимова.

Скоріше за все, така версія є творчим перебільшенням тих, кому потрібно мати відповідні політичні результати. На це не варто реагувати. Нехай це залишається темою для російських внутрішніх розбірок. А що більше цих розбірок буде в Росії, то краще для нас.

А щодо російського населення? Росіяни весь цей час спостерігали за війною в телевізорі, наче за реаліті-шоу, а тепер війна прийшла до них. Чи змусить це російське населення змінювати свою позицію щодо війни і тиснути на владу з тим, щоб її закінчити?

Маю дуже великі сумніви щодо цього. Російське "народонасєлєніє" надзвичайно різне, країна величезна. Що для сибіряка значить те, що відбувається на якійсь Курщині, де він ніколи не бував, і не знає, де та Курщина на карті? Не кажучи вже про жителів Далекого Сходу. Вони живуть своїм місцевим життям, яке за межі регіону не виходить.

Тому очікувати, що в Росії підніметься хвиля невдоволення через події в Курській області, не варто. Я в це не вірю.

Крім того, Росія – це країна рабів. А раби ніколи не можуть демонструвати щось, що відрізняється від позиції їхнього хазяїна. Хазяїн поки що говорить, що все добре, що відповідні доручення даються, що Росія витисне ЗСУ з російської території. І для переважної більшості росіян це цілком прийнятно. Вони живуть у цій рабській парадигмі, і їх це влаштовує.

Недавно наштовхнувся на думку одного російського інтелектуала, інтелігента XIX століття Чаадаєва. В одному зі своїх листів він написав: "Горе народу, если рабство не смогло его унизить. Такой народ создан, чтобы быть рабом". В тодішній Росії для того, щоб на Чаадаєва не реагували, сказали, що він божевільний – це нормальна практика для російської історії. Але в цьому "божевільному" висловлюванні стовідсоткова правда. Рабський народ залишатиметься рабом, тому що він не думає, не здатен мислити, боїться це робити, а його рабство його не принижує.

Тому я не вірю в те, що в Росії можуть початися протести. Коли подібна до Курської операція почнеться десь під Москвою, де живуть хазяї рабів, тоді шанс на те, що щось почне змінюватися, безумовно, буде. А буде він лише тоді, коли фінансова і політична обслуга Путіна зрозуміє, що він програє, що з цим потрібно закінчувати.

До речі, Дерипаска вже дав сигнал, що війну потрібно закінчувати. Щоправда, він сказав дурницю і повторив позицію Путіна про необхідність заморожування конфлікту – на це ніхто не піде. Але думка про те, що війну слід закінчувати, пролунала. І це насправді суттєвий дзвіночок.

ЗСУ мають шанс дотиснути Росію до того, щоб вона почала вимагати повернення до кордонів 1991 року?

Це один із варіантів. Це можливість. Адже навіть тисяча квадратних кілометрів, які тепер контролюються ЗСУ, – це насправді не маленька територія. А за умови правильної організації справи ця цифра може зростати і зростати.

Тим більше, подивіться на карту бойових дій: якщо наші війська зараз підуть на південь і візьмуть в кліщі Бєлгород – столицю Бєлгородської народної республіки, вони зайдуть у тил військам Російської Федерації, які наступають на Донеччині.

Тож насправді варіантів зараз безліч. Який із них реалізується – побачимо.

В будь-якому разі, це безпрограшна стратегія для України. Тим, хто задумав і проводить зараз Курську операцію, потрібно подякувати і вклонитися до землі. Вони – великі молодці.

Хочу уточнити. Ви говорите про те, що всередині Росії наближається катастрофа, але населення – раби, еліти не дозріли до зміни влади. Звідки тоді взятися в Росії "внутрішній катастрофі", що її запустить?

А що запустило свого часу крах СРСР? Дві речі: перша – недієздатність тодішньої радянської економіки, яка вже шкутильгала на всі чотири лапи, друга – ГКЧП (Державний комітет із надзвичайного стану). Плюс – настрої у тодішніх союзних республіках, адже національний момент мав вирішальне значення.

А що запустило крах Російської імперії у 1917 році? Адже саме тоді почала розвалюватися Російська імперія. Все почалося, коли з фронту повернулися молоді солдати, які не розуміли, за що вони воюють. У Петербурзі почалися демонстрації, тому що зникло продовольство. І два полки здійснили революцію, яку потім привласнили собі більшовики.

Тож тригером може стати або побутове невдоволення, або невдоволення тих, хто вже два роки воює і розуміє, що воювати нема за що, а ситуація стає незадовільною. Плюс дозрівання панівного класу, який усе більше розуміє, в яку яму їх затягує Путін.

Тут справді роль Путіна визначальна. Саме він ухвалює рішення. Решта – просто мовчазні раби, хоча й високопосадовці.

Коли всі ці речі зійдуться в одній точці, відбудеться вибух у Росії – і система завалиться.

Тож, підсумовуючи все, сказане вище: перспектива переговорів ще навіть не вимальовується, а якщо вони і відбудуться, то, найімовірніше, вже без Путіна?

Путін на нараді сказав: "Про що можна говорити з київськими терористами?". Питання після цього – про які переговори може говорити тверезомисляча людина? Про жодні. Немає зараз теми переговорів, нема про що говорити з Москвою.

Переговори – це коли сідають дві делегації і намагаються знайти якесь рішення. Рішення зараз немає. Тому що Путін сказав, що він не буде вести жодних переговорів. Ми зі свого боку кажемо, що нас не влаштовують переговори про нашу капітуляцію.

Тому зараз будь-які розмови про переговори – це казка про білого бичка. Переговори стануть можливими лише тоді, коли українська армія за допомогою західних партнерів переламає хребет російській воєнній машині.