Росіяни відмовилися від образу «потішного хохла». Як тепер вони зображають українців?

Ваша Антоніна вже набула достатньої слави «дослідниці калу», аби її постійно тегали у соцмережах, повідомляючи про новинки жанру. Ось і зараз мою увагу звернули на допис, в якому автор розповідає про свій досвід перегляду нового російського високошедеврального мінісеріалу із назвою «Операція "Карпати"». 

Я одразу зрозуміла, що це точно мій контент і побігла його дивитися. Частково аби повеселитися, а частково – для відстеження тенденцій у російській серіальній пропаганді. Та, можливо, навіть порівняти з нашою. 

Отже, все відбувається у 1948 році на Закарпатті. Знімали це все діло в Пермі та Ростові. В перших кадрах ми бачимо пару – хлопець у червоноармійській формі проводжає додому дівчину в українському народному строї. Він розмовляє російською, вона – українською. Героїню озвучують, бо наша мова, хоч і «діалект російської та взагалі не існує», але автори вирішили, що їхні глядачі навряд її зрозуміють. 

Отже, хлопець натякає на секс і дівчина грайливо каже: «дожени мене!» і тікає. Прибігли вони до хати, вона відчиняє двері та запрошує зайти.

Але у цю ж секунду з'ясовується, що вона – підступне бендерівське стерво, бо в кімнаті на нашого нещасного героя чекає двоє вбивць, які заколюють його вилами. При цьому промовляючи:«Ну що, москалику, не впіймав?». 

Після цього вони виходять з хати і кажуть героїні: «Файне дівчисько!», але перекладається це як «Умница, дочка!». Один із вбивць дає їй подарунок – червону зірку, яку вона одразу чіпляє на одяг. Виявляється, що таких подарунків у неї вже є кілька. Одним словом – страшна людина і з нею потрібно серйозно розібратися. 

Розбиратися буде група полковника Давидова. Це чекісти. Хороші, звісно. Я, чесно кажучи, навіть налаштувавшись на сприйняття пропаганди, дещо офігіла. На цьому тлі особливо іронічно було бачити образи українців, яких хлібом не годуй, а дай влаштувати хоч якусь колаборацію із Третім Рейхом. 

Так ось, цей Давидов забирає з в'язниці рецидевіста, який натомість повинен стати партнером іншого чекіста. Не просто хорошого, а ідеального. Майже як Владімір Ленін. Навчити його базарити по блатному, аби потім разом пробратися у бендерівське лігво. Бо, як відомо, вони там всі – типові зеки-кримінальники. 

Учасники Закарпатської ОУН і УПА (автори серіалу поняття не мають, що то за абревіатури і чим відрізняються) – за задумом люди вкрай небезпечні. Після того як їхніх дружочків-нацистів переміг могутній СРСР, вони потікали у ліс і почали вести свою терористичну діяльнсть звідти. Зверніть увагу, що одягнені вони не просто у національні строї, а щодня ходять мов на свято – віночки, зачіски, яскраві брилі, пояски та багато інших аксесуарів, які мають нарочито недоречний вигляд у повсякденному житті. 

Щось мені це нагадує. 

Важливий акцент: нападали «бандити» не лише на Червону армію, але і на цивільне населення. Цим акцентом автори знімають з них образ борців проти радянського строю і показують простими вбивцями. Такий метод використовувався у пропаганді і раніше (спочатку демонізували мазепинців, потім петлюрівців, а нині – бандерівців). Просто зараз на таких персонажах почали робити основний акцент і вони практично витіснили популярний у минулому образ «смішних, життєрадісних салоїдів». 

Ось і в «Операції "Карпати"» буквально з перших хвилин ми розуміємо, що більше не йдеться про потішних хохлів (хоч деякі елементи лишаються таінколи контент з такою ідеєюми усе ж бачимо), а про серйозну загрозу. Цей образ більше не викликає сміху, а страх та огиду. Щоправда, огидним є радше те, як воно все погано зняти. Ми тут недавно писали про два серіали про «злобних майданівців». 

Тенденція не нова, а поступово формується з 2014 року. З початком повномасштабної війни вона оформилася остаточно. Очевидно, росіяни зрозуміли, як облажалися, десятиліттями недооціннюючи тих, на кого зібралися нападати. На жаль, цю помилку нині активно намагаються зробити і наші кіношники, утім часто виходить навпаки. Про це – згодом. 

Просто нагадаю, що раніше українці в радянських та російських фільмах і серіалах були такими. Не в останню чергу до створення таких персонажів докладалися і українці. 

Були і більш небезпечні, як у «Браті-2», але і вони були великою мірою кумедними і тупуватими. 

Як і у фільмі «Ми з майбутнього-2», в якому Остап Ступка втілює приблизно той самий типаж – неймовірно тупий та жорстокий. 

А ось тут – безпосередньо наш інформаційний простір. Подивіться на цих персонажів і спробуйте їх відрізнити від роспропу. 

Серіал «Одного разу під Полтавою»

А ось тут взагалі чудове потрапляння. Серіал «Останній москаль». З «Операцією "Карпати"» він перегукується тим, що в обох історіях інтелігентний, вихований росіянин приїздить у Карпати до виряджених, архаїчних українців. Автори нашого серіалу стверджують, що це такий стьоб над стереотипами, але хоч вбийте, Антоніна (і не лише вона) його не може розгледіти роками. 

Причому іронічно, наприклад учасники «95 кварталу» водночас пропагували такий образ. Ось Таня Микитенко зробила цілий ефір про їхні номери. 

І висміювали його. 

Такі персонажі, на жаль, лишилися у нас на телебаченні навіть після повномасштабного вторгнення. 

Творці цих шедеврів зазвичай відкидали і продовжують відкидати усі звинувачення у меншовартості. Вони називають це самоіронією і радять тренувати почуття гумору. Ось лише стьоб (навіть жорсткий) із себе – це зовсім інше, ніж хитрий хохол, якй носить вишиванку і їсть сало. 

А тепер пропоную подивитися на ще один приклад нашого «ребрендингу» у свідомості російських пропагандистів від кіно та серіалів. Тепер ми жорстокі, цинічні, розумні та небезпечні. Ніхто вже не сміється. Ось персонаж – український військовий, який «чинить безчинства в Бучі, аби потім це повісити на ні в чому не винних росіян, які просто туди заїхали, щоб врятувати цивільних». Це фільм «Свідок». 

У прокаті в Росії і Білорусі він, до речі, провалився. 

І це ще одна тенденція. З початком війни, в Росії за жорстку пропаганду беруться переважно маловідомі і не надто талановиті автори. Бо в таке лайно влізати не хочуть навіть абсолютно пропутінські митці. Тому росіянам і пхають різноманітні «Операції "Карпати"», які навіть від Z-патріотів отримують низькі оцінки. 

На жаль, у нашому кіно- та серіальному виробництві спостерігаємо щось схоже. Схоже за якістю, але ще доведеться поспостерігати за популярністю. Бо є думка, що зараз ми готові навіть до погано зробленого контенту, аби лише був патріотичний. Приміром зараз у прокат готується вийти горор «Конотопська відьма», який критики вже встигли назвати, м'яко кажучи, слабким. І попереджаю (чого не роблять творці), що у фільмі є досить жорстка сцена сексуального насильства. 

Те саме із нашумілою стрічкою «Буча». Прокат буде у листопаді, проте я фільм вже бачила і вважаю, що це точно така сама дешева пропаганда, як і згадані російські «шедеври». Це підтверджує факт, що творці так і не змогли пробитися на міжнародні кінофестивалі та гучно розповісти про Україну світові. Хоча на початку виробництва мали такі амбіції. 

Але цікаво от ще що. Росіяни хоч і почали показувати українців більш серйозними та складнішими, але вони у них все одно не виходять цікавішими за головних, позитивних героїв. А ось у нас є проблемка. Що у «Конотопській відьмі», що у «Бучі» російські військові є значно харизматичнішими та краще виписаними. Що змушує глядачів їм співчувати. Бодай трохи. Щось мені підказує, що пропаганда так не робе. Ось який там крутий російський полковник у виконанні В'ячеслава Довженка. Поряд із доволі безликим головним героєм він видається супермачо та 

Про те, чи варто нам зараз робити пропаганду у культурі поговоримо іншим разом.