А чи була заборона УПЦ МП? До чого призведе закон про заборону проросійських церков

Оскільки вже багацько людей попросили — лонгрід по церковному законопроєкту. Вирішив писати без реверансів до людей, до яких в принципі добре ставлюсь, бо питання реально стратегічне.

Головне, що слід зрозуміти закон про заборону УПЦ МП — це не закон про заборону УПЦ МП. І не тільки тому, що формально він називається інакше — окей, ми всі розуміємо, про кого йде мова, коли кажемо про церкви з центром в країні-агресорі.

Ні. Насамперед тому, що УПЦ МП в українському законодавстві нема. Як нема і ПЦУ, УГКЦ і Адвентистів сьомого дня.

Тому що в українському законодавстві кожна окрема парафія, кожен окремий прихід, кожна окрема релігійна спільнота є окремим суб’єктом. Те, що тисячі цих суб’єктів можуть бути об’єднані у "франшизу" — то вже їхні внутрішні справи. Формально вони саме тисячі суб’єктів. Як гігантський супермаркет може бути зареєстрований, як кількасот ФОПів, і в чеках у вас буде саме так. Тільки у випадку супермаркету це сіра схема податкової оптимізації, а у випадку церков це біла схема і взагалі так і має бути. У нас взагалі закон "Про свободу совісті та релігійні організації" дуже демократичний.

Отже, згідно нового закону, кожна з цих парафій має якось зафіксувати, що не пов’язана із державою-агресором. Це зрештою оцінить спеціальна комісія релігієзнавців від ДЕСС (Державна служба України з етнополітики та свободи совісті), а потім, якщо оцінить негативно — закривати релігійну організацію через суд.

В теорії красиво. На практиці нам так не буде.

Бо цих парафій у УПЦ МП… На папері 12 тисяч з чимось. На практиці, так, на око, живих — тисяч з вісім.

От тепер уявіть вісім тисяч засідань комісій релігієзнавців. І вісім тисяч судів, на яких державу представлятиме ДЕСС. А насправді не вісім, бо апеляції, касації, додаткові суди щодо майна, етс. Приблизно тисяч двадцять судових процесів по країні, а потім Європейський суд з прав людини.

Можу помилятися, але, здається, юридичний відділ ДЕСС складається з однієї (1) людини.

Ну, ви зрозуміли.

Так чому ж цей закон так активно просували?

Для опозиції це політичний піар. Спершу продати суспільству стратегічно важливий закон, а потім плювати в владу за те, що вона його не виконує в достатній мірі. Те, що його не можливо виконати в достатній мірі (і саме це було основною причиною, чому опозиція не лізла в ці авгієві стайні, поки ще була владою) — приємний бонус.

На захист законопроєкту та авторів, однак, треба сказати, що будь-який законопроєкт з подібним завданням зіштовхнувся б з тими самими проблемами. Себто тут питання не в тому, що щось не так написано. Питання в тому, що цю сферу як не крути — всюди афедрон.

Для влади, в принципі, теж можна на піар обернути. Принаймні, на першому етапі. Армія, мова, віра кажете? А ми теж в це вміємо, фіть-ха!

Активно підтримували цей закон окремі єпископи ПЦУ (за сумісництвом — саме ті, що є тими самими "нашими джерелами в ПЦУ" буквально усіх українських журналістів, окрім вузькопрофільних). Бо тут, по-перше, суто емоційно приємно опинитися по іншу сторону державного кийка відносно того, як було роками, а по-друге, явно жевріє надія, що після цього законопроєкту можна буде вимагати від влади заганяти священників УПЦ МП до ПЦУ на копняках. Причому бажано без єпископів (їх у УПЦ МП просто кількісно більше, і при спробі їх "з’їсти" ПЦУ сама себе ним згодує).

Коротше, і вовки ситі, і вівці цілі, і пастуху вічна пам’ять. Зараз всім добре, а в майбутньому країни трохи мутно.

Бо що зараз може бути? Залежить від того, як себе поведе УПЦ МП в ті дев’ять місяців, що закон дає на адаптацію. Давайте-но накидаю сценарії.

1. "Стоїмо в вірі". Себто, вдаємо, що нічого не відбулося. За дев’ять місяців починаються судові процеси і довгий головний біль для всіх залучених сторін.

2. Перехід до ПЦУ. Хтось неодмінно перейде, але, вангую, це не буде обвальний перехід усіх тисяч парафій. Уявіть, що ви тридцять років розповідали слухачам зі сцени, що отой пан — падло, а потім вам на ту ж сцену казати, що "ошибочка вийшла". Людям таке важко.

3. "Знов розриваємо стосунки з Москвою". Публічний лист на патріарха Московського — так ось і так, ви нам більше не предстоятель, арівідерчі, себто, многая літа.

4. "Зміна даху". Вибачте за нецерковний термін, в церковних термінах "дах" буде "омофор". Найцікавіша схема, яка, насправді, є не 4 пунктом, а скоріш пунктом 3.5. Бо прямо випливає з третього. Окей, з Москвою вони справді можуть розірвати стосунки. А далі як? Існування в якості не признаної юрисдикції? Навряд чи.

Є альтернативні варіанти. Так, окремі парафії на Буковині вже підстилають соломку і готуються, якщо що, перейти під омофор Румунської православної церкви. Принаймні формально. Румунія ж у нас не країна-агресор? Ну й чудово.

Іронія в тому, що інші теж можуть. Світське законодавство не забороняє. З канонічним важче, ПЦУ буде дуже ображатися, що інші церкви зайшли на їхню канонічну територію… але нічого зробити не зможе.

Тут, втім, важливо, які церкви. Є церкви проросійські, є церкви нейтральні (Румунська, до речі, ще нейтральна), є церкви проукраїнські (грецькі церкви, насамперед Вселенський патріархат). З точки зору того ж Вселенського патріархату, єпископи УПЦ МП — його власні заблудші вівці (бо ослухалися пастиря і не прийшли на Об’єднавчий собор). Тому можливий варіант, при якому частина з єпископату УПЦ МП покається і залишиться в "сірій зоні" — Константинополь не визнаватиме їх за якусь окрему структуру, але прийматиме їхні таїнства.

5. "Другий Томос для УПЦ МП". Насправді, взагалі не варіант, а вкид від початку і до кінця. Канонічно неможливо, політично самовбивчо — згадую тут лише тому, що до мене з цим питанням кілька людей добігало. Плюньте каку.

Ось така загальна сума. Що я вангую?

За перший варіант каже той потужний аргумент, що завжди простіше нічого не робити. Навіть коли сковорідка під твоїм афедроном починає червоніти. Але, сподіваюсь, так не буде.

Отже, найбільш ймовірним — і оптимальним — вважаю таку схему. Священноначаліє УПЦ МП таки декларує розрив стосунків із МП. Частина парафій йде до ПЦУ, основна частина або намагається відсидітися за декларацією про непідлеглість Москві, або доєднується до інших церков (добре, якщо в статусі окремих приходів домовляється про сопричастя із Вселенським патріархатом, проблемно — якщо доєднується як структурна автономія до якоїсь довкола російської автокефальної церкви). Найбільш радикально проросійських бере СБУ, бо така його робота.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Як скоро зникне УМЦ МП? Що чекати після ухвалення закону про заборону церков, пов'язаних з РФ