Історія жанру стратегій в реальному часі. Частина друга: Розквіт та занепад

RTS колись був одними із найпопулярніших жанрів обожнюваний гравцями. Проте будь-яка популярність є мінливою. Після тривалої перерви, і вже у другій частині, ми розкажемо про ігри які виходили на піку цікавості до жанру, про експерименти та жанрові змішання, а також про можливі причини його занепаду. Обов’язково ознайомтеся з першою частиною циклу, в якій ми розповіли про формування жанру RTS.

Пік жанру

Після становлення та кількох років розвитку жанр стратегії тільки набирав обертів, хоча чогось кардинально нового та гучного не виходило роками. І на початку двотисячних жанр, та й взагалі всю індустрію, трухнуло справжнім громом.

Дуже складно хвалити гру, яка назавжди в’їлася в пам’ять мільйонів фанатів як один із найкращих ігрових досвідів у їхньому житті. Є шанс недохвалити. Warcraft III: Reign of Chaos (2002) зібрала свій перший мільйон проданих копій всього за перший місяць і на той час здобула статус найбільш продаваної гри на ПК за всю історію. Змістивши з трону іншу гру Blizzard — Diablo 2.

У грі з’явилися герої, як окрема потужна одиниця, яких ще можна було підсилити магічними предметами. І це не дивно, бо на початку розробки гра виглядала більше як RPG, з героєм, який командував кількома солдатами, камерою майже з-за плеча та без будівництва бази. Коли стало зрозуміло, що цей концепт не вивозить, вирішили повернутися до класичної RTS, але героїв залишили.

Так виглядав Warcraft III у 1999 році

Також Warcraft III хвалили за хороший баланс та історію. CGI-ролики навіть сьогодні виглядають потужно, а на початку нульових так взагалі зносили башту. Я досі пам’ятаю як з відкритим ротом розглядав як рухається та звучить броня Ґрома, коли той бився і поліг у битві з Маноротом.

Сюжетну місію The Culling, тобто Відбраковування, в якій Артас вирізає весь Стратголм, багато видань додали у свій список найкращих ігрових епізодів за всю історію. Та й загалом, критики були задоволені, що в третій частині сюжет серії та персонажі розкрилися повноцінно й нарешті стало зрозуміло, що ж там відбувається.

Як і в попередніх частинах, гра мала редактор карт. І цей вже звичний елемент пізніше вплине на всю ігрову індустрію. Але у 2003 році Defense of the Ancients була просто популярною користувацькою мапою. Хоча недовго, вже у 2005 році DOTA стала повноцінною кіберспортивною дисципліною. Цю історію можна продовжувати ще довго, але мова зараз про стратегії, а не зародження нового жанру MOBA.

Command & Conquer: Generals (2003) та The Lord of the Rings: The Battle for Middle-earth (2004)

По той бік Warcraft 3, у 2003 вийшла Command & Conquer: Generals. Гра ні на що не претендує, це просто хороша стратегія свого часу, яка зібрала позитивну критику та сподобалась гравцям. Впевнений, багато з вас познайомилися з нею саме в комп’ютерних клубах.

Ще однією грою, яка, мабуть, і не заслуговує бути в цьому списку, але яку хочеться згадати – The Lord of the Rings: The Battle for Middle-earth (2004). Це одна з небагатьох хороших ігор по ліцензії того часу. «Битва за Середзем’я» переказувала події трилогії Пітера Джексона й навіть давала можливість пограти за темну сторону. Так, з балансом у гри не склалося, Роганська кіннота знищувала усе, чого торкалася, але гравцям це не заважало отримувати задоволення.

Наступною важливою, хоча й доволі відносно, стала Warhammer 40,000: Dawn of War (2004) від вже згаданої в першій частині Relic, авторів оригінальної Homeworld. Гра вийшла дуже якісною та цікавою, хоча в нагородному сезоні поступилася Rome: Total War. «Ваха» робить акцент не на ресурсах, а на стратегічних точках, контроль яких прямо впливає на результат бою. Прямо як у Cytron Masters 1982 року.

В релізній версії доповнення Dark Crusade раса Некронів була супер незбалансованою для гри мережею. Це намагалися поправити патчами, але в той час інтернет був мало розповсюдженим, а патчі частіше шукали на дисках, які йшли разом з ігровими журналами.

Але справжній крок уперед студія зробила через два роки, з релізом Company of Heroes — стратегії в декораціях Другої світової війни. Розробники поставили на другий план розбудову бази та її менеджмент і зосередилися на війську. А про технічну складову годі й говорити, CoH стала найкрасивішою стратегією свого часу й однією з найтехнологічніших ігор 2006 року. Та й просто однією з найкращих ігор року загалом, а не лише у своїй категорії. 93 бали на Metacritic того часу це не аби що. Ще гра стала першим проєктом під лейблом Games for Windows, що вже є сумнівним досягненням.

В один період з Company of Heroes виходять дві гри з механіками тераформування поверхні та юнітів. Більше про них говорити не буду, бо робилися вони студією з країни агресора. А от «У тилу ворога» згадаю. Створювалася гра на гроші 1С, що на початок нульових було буденною справою, але українською студією Best Way.

Soldiers: Heroes of World War II, так називалась гра на заході, пропонувала більш приземлений погляд на стратегічне поле бою. Камера опускалась ніжче, аніж в інших іграх жанру, що давало можливість краще зануритися в атмосферу жахіть Другої світової війни. Та й загалом гра була багато в чому симуляторною, особливо що стосувалося техніки.

Rise and Fall: Civilizations at War (2006)

Були спроби додати свіжої крові, однією з таких стала Rise and Fall: Civilizations at War. В цій грі 2006 року розробники вирішили одружити жанр RTS з екшеном від третьої особи. На певний час можна взяти під контроль будь-якого воїна. В цей момент камера опускається до вибраного юніта демонструючи не найкращу графіку в такому режимі (через кілька місяців вже виходила Gears of War). Симбіоз жанрів виявився настільки амбітним, що навіть погубив студію розробника на фінальних етапах розробки. Після чого видавець вирішив завершити проєкт силами іншої студії.

Проте вона була не єдиною в змішанні крові. Трохи раніше вийшли Battlezone (1998), яка була більше шутером від першої особи з елементами стратегії, аніж навпаки.

Цікавіший концепт мала Savage: The Battle for Newerth (2003), в ній одні гравці керували на Глобальній карті, як звичайна RTS, а інші брали під контроль одного юніта. Гра перемикалася від третьої особи при пересуванні локацією до першої під час бойових сутичок, перетворюючись у шутер. Battlezone стала в чомусь культовою, а от про Savage впевнений, мало хто знає.

Battlezone 98 Redux та Savage: The Battle for Newerth (2003)

Ще однією цікавою і в чомусь новаторською у 2008 році стала Tom Clancy’s EndWar. В цій грі команди віддавалися голосом. І це справді працювало. Що більше, в мультиплеєрних сесіях керуючи голосом гравець мав більше шансів на перемогу, адже цей спосіб вводу був значно швидшим за класичне керування. Хоче це більше стосувалося консолей, де гра першочергово виходила. Також EndWar має досить незвичну для жанру камеру, яка опускається майже до вигляду від третьої особи й наче приліплена до юніта. Натомість стратегічний вигляд театру війни був більше інформаційний, що б оцінити сили та рух ворога. Також гру хвалили за хорошу оптимізацію, особливо на консолях.

Та справжнім поверненням жанру на консолі варто завдячувати авторам Age of Empires, які у 2009 році випустили Halo Wars — стратегію в реальному часі, ще й ексклюзив Xbox 360. І це повноцінний представник жанру: з розбудовою бази, контролем юнітів та менеджментом. Деякі журналісти навіть порівнювали гру з оригінальним Halo, який довів актуальність шутерів від першої особи на консолях, так і Halo Wars доказала, що сучасні RTS можуть комфортно керуватися геймпадом.

В ці ж роки десь загубився Кріс Робертс зі своєю Supreme Commander (2007). Автор Total Annihilation та культової рольової гри Dungeon Siege намагався повернути масштабність в жанр. Буквально планетарного масштабу бої з сотнями й тисячами бойових одиниць на мапі вражали. При чому камеру можна було наблизити аби детально розглянути кожний юніт, або ж максимально віддалити, що б оцінити абсолютно всю локацію бою. Виглядає це як мінімапа збільшена на весь екран.

Як і у випадку з Total Annihilation не обійшлося без технічних досягнень. Гра була однією з перших яка використовувала багатоядерні процесори, а також мала підтримку кількох моніторів одночасно.

Supreme Commander (2007)

Примарна надія

Попри хорошу критику, відносно непогані продажі та спроби трішки струснути жанр, на кінець нульових стратегії в реальному часі остаточно почали відходити в історію, поступившись місцем динамічнішим жанрам. Але ще жевріла надія на повернення до колишньої величі.

StarCraft II (2010) на жаль не стала революцією для жанру. Хоча важко не відзначити подачу історії у спілкуванні з членами команди між місіями. Такий собі квест-інтерактивне кіно.

Зате все, що відбувалося довкола гри викликає повагу. За перший день гра розійшлася накладом в понад 1 млн копій. На другий день, коли Blizzard почали продавати гру у цифрі, додалися ще 500 тисяч. Гра стала найшвидше продаваною стратегією в історії та грою на ПК загалом. За перший місяць StarCraft II купило понад три мільйони гравців. Це нечуваний успіх.

Проте грі належить й не дуже приємний рекорд пов’язаний з піратством. Найпопулярнішу торент-роздачу було завантажено понад 2,5 млн разів за три місяці. І це лише один торент, а скільки таких на різних ресурсах?!

Та попри дрібні проблеми та деякі спірні рішення, як розділення гри на три частини, StarCraft II повернув віру в жанр. Що RTS все ще з нами й готові боротися за першість в геймерському сердечку, в якому, по правді, не так вже й багато місця. Але сиквели поховали цю надію. Heart of the Swarm та Legacy of the Void хоч і продалися добре, цифри все ж поступалися показникам Wings of Liberty.

Як показала історія, StarCraft II не відродила RTS для масового споживача, а стала останнім блокбастером, прощальним подарунком усім фанатам жанру, перш ніж піти з гордо піднятою головою лишивши корону ігрової індустрії MOBA, шутерам та королівським битвам. Але жанр не помер.

В той же 2010 рік, через кілька місяців після виходу Wings of Liberty Ubisoft випускає R.U.S.E. В цій стратегії на перший план виходять хитрість та блеф. Гра дозволяє встановити фальшиві споруди чи навіть юнітів, або ж різко змінити поведінкову модель солдатів. Також цікавою виявилася ілюстрація бойової арени. Все дійство відбувається наче за ігровим столом, перед яким стоять командири та віддають накази. Гра навіть підтримувала мультитач екрани та керування PlayStation Move у версії для PS3. 

Ветерани індустрії з Westwood, які стояли у витоків жанру, вже у складі іншої студії у 2015 році випустили Grey Goo. Це олдскульна, класична і дуже приємна RTS в Sci-Fi сетингу. Гру чудово прийняли критики, але я добре пам’ятаю її реліз, про неї згадували лише фанати жанру.

Ashes of the Singularity (2016), Dune Spice Wars (2022), Warcraft III Reforged (2020)

Релізи останніх 7-8 років можна просто перерахувати. Ashes of the Singularity (2016) частіше використовували як бенчмарк, аніж як приклад хорошої стратегії, хоча гра загалом непогана. У 2017 році вийшли Козаки 3, які були більше рімейком, аніж повноцінним сиквелом. А ще була Dawn of War 3, що розчарувала багатьох фанатів. У 2018 році з’явилася загалом успішна Northgard, яка за два роки розійшлася накладом у 2 млн копій. Її автори нещодавно випустили Dune: Spice Wars (2022).

Як же не згадати засилля ремастерів, усіляких Definitive та Anniversary Edition. Тут найгучніше засвітили Blizzard зі своїм Warcraft III: Reforged. Але не будемо про погане. 

Останнім великим релізом в жанрі, мабуть, варто назвати Age of Empires 4 від Relic та Microsoft. Гра непогано продалася попри присутність в GamePass, понад 2 млн копій.

Але чому я називаю саме StarCraft 2 останнім блокбастером жанру, гру, яка вийшла 14 років тому? Та все просто, а ви пригадайте яку ще стратегію так піарили як StarCraft 2, кільки гайпу було довкола гри та й сама вона була, як то кажуть, на всі гроші. По неофіційним даним бюджет склав понад $100 млн. І здається це лише на Wings of Liberty. Маркетинг був зрівняним з сучасними іграми Sony.

Причини занепаду та майбутнє RTS

Причина, яку найпершою згадують, чому жанр зник з радарів — зміна темпу життя. Люди, які колись любили цей жанр та могли присвячувати йому десятки годин, тепер мають інші клопоти. Тому вони перемикнулися на інші жанри, які дають потрібну дозу дофаміну значно швидше за загалом повільний жанр RTS.

Ігрова індустрія сильно розрослася за останні 10-20 років. З’явилася неймовірна кількість нових гравців, яким просто не цікавий цей жанр. І на цьому фоні здається, що він помирає. Хоча, якщо подивитися на продажі ігор на початку нульових, десятих і сучасних представників жанру, то вони як мінімум не знижуються, а деякі навіть показують зростання.

В масштабах загальної ігрової індустрії жанр стратегій в реальному часі не цікавий широкій аудиторії. І, з колись мейнстримного жанру, RTS стали нішею. При цьому не втративши свою аудиторію.

Так яке майбутнє чекає RTS? Загалом світле. Цього року заплановані Homeworld 3, ремастер Age of Mythology: Retold, вже вийшла і стала успішною Manor Lords, яка об’єднує економічну та класичну RTS (гра має українську локалізацію). Колишні працівники Blizzard працюють над умовно безоплатною Stormgate, яка дуже схожа на… StarCraft. Що правда перші відгуки про гру не дуже позитивні.

Жанр точно не помер, хоча навряд колись повернеться на рівень мегапопулярного мейнстриму. Хіба що Blizzard випустить Warcraft 4 чи StarCraft 3. Все може бути.