/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Fdcd253fcd923d902b22e162070bb8a39.jpg)
«Кіберджанк. Неонові історії» Сергія Пильтяя: Київ майбутнього, хакери та корпорації. Рецензія ITC.ua
Декілька днів тому в Роттердамі проголосили лавреатів премії Єврокон (Eurocon) — щорічного європейського конвенту наукової фантастики. Тут є й нагорода «Кризаліс», що вручається письменнику або художнику, який яскраво заявив про себе дебютними творами. Разом з іншими творцями в цьому році її отримав і український автор Сергій Пильтяй. Саме про його книгу «Кіберджанк. Неонові історії» від видавництва «НК-Богдан» ми сьогодні і поговоримо.
Плюси:
гарна якість видання та атмосферна жанрова обкладинка; нарочито клішовані, але цікаві сюжети, знайомі персонажі, що діють в рамках «українськості» та іноді дивують; атмосферна стилізація під класичний кіберпанк; якісно, просто та зрозуміло написані історії
Купити в Навчальна книга «Богдан»Мінуси:
зайві та крінжові сцени сексу; це не роман, а збірка різних творів, тому комусь точно якісь з них не сподобаються; наслідування жанру не створює нічого нового, а значить не дивує
Купити в Навчальна книга «Богдан»«Кіберджанк. Неонові історії»
Автор Сергій Пильтяй
Видавництво Навчальна книга «Богдан»
Мова Українська
Кількість сторінок 240
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 145×215 мм
Сайт bohdan-books.com
«Кіберджанк. Неонові історії» — не роман, а тематична збірка, куди увійшли повість та декілька оповідань. Тому для зацікавлення розкажу тільки про початок саме повісті, бо в оповіданнях це вже будуть спойлери.
Події в усіх творах книги розгортаються в місті, дуже схожому на Київ майбутнього. Місто розділено на дві частини після великої війни. Правобережжя сучасне та розвинуте, тут є класичні для жанру неонові вивіски, суперкорпорації та життя. А Лівобережжя — показує ще класичніше «high tech low life». Це сіра зона, де вмілі хакери та відлюдники живуть якомога далі від влади в напівзруйнованих будинках та закинутих фабриках. Тут вони проводять багато часу в гіпернеті та заробляють на життя темними, зухвалими, небезпечними і завжди нелегальними справами.
Владислав зустрічається зі своєю дівчиною Олею в одному з ресторанів міста. Вона запросила його сюди, щоб відсвяткувати — її беруть на роботу у велику корпорацію «Глоуб». Раптом дівчині стає погано і вона втрачає свідомість. Її везуть у лікарню, а там кажуть, що це пошкодження мозку. Хлопець залишає Олю до ранку в палаті і йде до дому, а коли приходить назад, то ніхто не знає де нова пацієнтка. Ба більше, в записах немає жодних згадок ні про неї, ні про виклик, ні про те, що вона взагалі тут була. Владислав мусить знайти свою кохану і для цього треба повернутися до хакерства, яким він колись серйозно займався.
«Кіберджанк. Неонові історії» найбільше тяжіє до класичного кіберпанку від Стівенсона чи Гібсона. Але він набагато простіший для сприйняття та легше написаний. Глибинні сенси автор все ж заклав. Наприклад, про доцільність клонування та перенесення свідомості. Автор ставить питання чи нормально це, чи можна вважати клона людиною, якщо клон не знає хто він є? Чи можна вважати людиною те, що перенесли з біологічного тіла в роботизоване?
Також Сергій Пильтяй явно додав сюди вплив сучасної російсько-української війни, її наслідків та варіантів розвитку. Усе це робить книгу ще глибшою та різноманітною, але все одно до багатошаровості класиків кіберпанку їй далеко.
«Кіберджанк» не можна назвати повноцінним кіберпанковим твором по своїй суті, бо, на мою думку, автор таким його просто не робив. Це радше стилізація під цей жанр, пошана та повага до спадку згаданих вище авторів та їх відомих послідовників. Це таке собі копіювання з метою створення просто якісної жанрової фантастики.
Книга сповнена навмисними кліше, які часто доведені до максимуму. Якщо хакер, то тільки найкрутіший, в шкірянці та на мотоциклі і з механічними імплантами. Він легко зламує захист найпотужніших корпорацій та займається сексом з небезпечними жінками.
Якщо жінка, то неймовірно вродлива, молода, з кольоровим волоссям, катаною та супернавичками ніндзя чи асасина, чи неймовірним знаннями про штучний інтелект. Або іноді вона теж суперхакерка.
Якщо корпорація, то неодмінно погана, велика та женеться за грошима. Вона завжди має декілька таємничих розробок з перенесення свідомості та з клонування. І обов’язково це хтось викрадає, а потім чи намагається використати, чи продати, чи передати іншій корпорації.
Також маємо сцени сексу та інші подібні прояви цього брутального та відвертого жанру. І, на мою думку, це найгірші декілька абзаців з любовними сценами, які я читав. Автор ніби й підбирає правильні та небанальні слова, але воно все одно дуже ріже око, вуха та мозок одночасно. Воно фактично зайве, хоч і якби підходить за стилістикою та умовами класичного кіберпанку.
Як бачите, усі ці речі клішовані та давно знайомі, але родзинка в тому, що воно приправлене українськими вайбами, посиланнями на ті чи інші події, натяками, іменами, місцями тощо. Через це навіть така нарочита шаблонність стає ріднішою та цікавішою, а ще це просто гарно написано, тому цікаво читається.
«Кіберджанк. Неонові історії» не намагається перевинайти давно агонізуючий підрозділ фантастики. Ця книга просто грає на знайомому усім полі та робить це з любов’ю до жанру та з українською перчинкою. Сергій Пильтяй точно знає що створив і виходить в нього добре. Це не та книга, що увійде у світовий спадок кіберпанку, але це точно гарний, сучасний український жанровий твір.
Проте мені все ж було мало наявних 240 сторінок, а ще хотілося б роману, а не збірку з повісті та оповідань. Так це чисто смаківщина, але простіше та цікавіше читати один великий твір, ніж збірку. Бо в ній можуть бути окремі твори, які вам подобаються менше, а інші більше. Тому це таке собі «прокляття» збірок. Не виключення і «Кіберджанк». Повість та три оповідання з п’яти наявних мені зайшли добре. А інші два ні.
«Кіберджанк. Неонові історії» мені також сподобалася як видання. Книжка має зрозумілу яскраву та жанрову обкладинку з присмаком 80-90-х років. По ній відразу зрозуміло що чекає на читача і це чудово. Також сподобався інакший шрифт, який для мене набагато зручніший, ніж є в інших книгах видавництва «НК-Богдан», про які ми вже писали (наприклад, серія «Війна старого», «Зірковий агент» чи «Нагострені леза»). А ще тут круті стилізовані форзаци та зручне при читанні лясе. Більше б книжок з ним.
Висновок:
«Кіберджанк. Неонові історії» — якісна збірка сучасного українського кіберпанку. Це стилізація під класичні жанрові елементи, тому книжка не стане одкровенням та не додає в нього нічого нового і не дивує. Але Сергій Пильтяй приправив давно затерті мотиви українськими елементами, нашою історією та героями, тому в нього вийшли близькі кожному українському читачу сюжети.
Формат книги, тобто повість та п’ять оповідань, точно комусь не сподобається, бо це не роман. А ще тут крінжові та зайві сцени сексу. Проте в автора вийшов атмосферний український кіберпанк з глибинними сенсами, клішованими цікавинками та різноманітними піджанрами. Ця книга вартує вашої уваги, якщо подобається цей жанр та все, що з ним пов’язане. Це не буде одкровенням, але точно дозволить насолодитися та отримати просте читацьке задоволення.
Купити в Навчальна книга «Богдан»