Хто та що заважає Україні та Польщі вирішити конфлікт, який роками отруює відносини

Україна не стане членом ЄС, поки не залагодить історичні суперечки з Польщею, а насамперед не зніме заборону на ексгумації тіл поляків, загиблих під час "Волинської різанини" 1943 року.

Нещодавно такі заяви повернулася у лексикон польських урядовців.

Звідки взагалі виникла ця проблема? Чим керувалися у Києві, запровадивши заборону? Чому сім років поспіль дві країни не можуть її вирішити?.

Про це редактор "Європейської правди" Юрій Панченко поспілкувався з народним депутатом Володимиром В’ятровичем.

Саме він у 2017 році на посаді голови Українського інституту національної пам’яті став ініціатором цієї заборони на ексгумацію.

Радимо подивитися повний запис розмови.

А ключові тези заяв українського політика – в матеріалі Володимир В’ятрович: "Ми думали, що вибори у Польщі пройдуть і ми зможемо домовитися.

Але це не так".

Далі – скорочена версія матеріалу.

Як виникла криза у відносинах України та Польщі? У 2016-2017 роках на території Польщі відбулося півтора десятка актів вандалізму щодо українських могил і українських пам'ятників.

При цьому деякі з цих руйнувань відбувалися просто в прямому ефірі за сприяння польських органів влади.

Я і зараз вважаю це рішення виправданим, хоча б тому, що воно зупинило наступні руйнування.

В 2019 році, після перезавантаження влади в Україні, а також після приходу нового керівництва Українського інституту національної пам’яті, польсько-українські відносини не налагодилися, хоча підстави для оптимізму справді були.

На першій зустрічі президентів Дуди й Зеленського було вирішено, що мораторій на пошукові роботи буде знято, але з польського боку цьому має передувати певний сигнал доброї волі.

Цим сигналом мало стати відновлення пам’ятника на горі Монастир.

Отже, коли така домовленість була досягнута, здавалося, що цю проблему в наших відносинах вже незабаром буде вирішено.

Тим більше, перед наступним візитом президента Польщі до Києва було оголошено, що таблиця відновлена.

Але виявилося, що замість відновленої таблиці з'явилася інша, на якій просто "забули" написати прізвища похованих там людей.

Загалом, мені здається, що дуже багатого польських політиків просто не бажають вирішувати проблему, адже ця ситуація стала джерелом виборчої підтримки серед частини польського суспільства.

Очевидно, що це було порушенням президентських домовленостей, причому порушенням саме з польського боку.

І, власне, в цьому контексті й було прийнято це рішення про замороження польських пошукових робіт на українській території.

Слід зауважити, що паралельно з руйнуванням пам'яток у Польщі впроваджувалися і зміни в законодавстві.

Наприклад, ухвалили закон, яким передбачено кваліфікацію польсько-українського конфлікту як геноциду, і навіть була передбачена відповідальність за його заперечення.

Тобто політики свідомо поставили хрест на можливості фахового діалогу між істориками, і навіть зараз, після зміни влади у Польщі, намагаються зацементувати своє бачення польсько-українського конфлікту як такого, в якому винні лише українці, а поляки виступають винятково як жертви.

В мене взагалі існує побоювання, що польська політика десь з 2016 року стала відповіддю на серйозні зміни в Україні, що пов'язані з переосмисленням історії та з відкриттям архівів.

Докладніше – в матеріалі Володимир В’ятрович: "Ми думали, що вибори у Польщі пройдуть і ми зможемо домовитися.

Але це не так".