Олександр Мурашко: український художник, якого привласнила Росія та вбили співробітники НК

Олександра Мурашка, чий талант підкорив увесь світ, часто називають російським художником, хоча найбільше він любив Україну і мріяв перетворити свій рідний Київ на міжнародний культурний центр. Про історію України – зокрема, запорізького козацтва – маленькому Сашкові замість казок на ніч розповідала його бабуся, яка замінила хлопчикові матір. Вона ж навчила його важливому для митця вмінню – бачити красу навколишнього світу, особливо української природи. "Тут світло, тут сонце, тут чудова природа та своя культура", – говорив митець про свою батьківщину.

Дитинство без батьків

Олександр Олександрович Мурашко народився 7 вересня за новим стилем, 26 серпня за старим, 1875 року в Києві і був хрещений у Златоустівській церкві на Євбазі, знищеній більшовиками під час революції, сьогодні на згадку про неї залишилася тільки розташована поряд із цирком Золотоустівська вулиця. Про перші дванадцять років його життя відомо небагато. Батька майбутній митець не знав, мати була дочкою священика зі Стародубщини: вона віддала незаконнонародженого сина в село і незабаром втратила його з поля зору. Коли хлопчику виповнилося шість років, його взяв на виховання брат матері, перевізши до Борзни Чернігівської області, де його вихованням займалася бабуся по материнській лінії. Саме вона заклала у ньому основні особистісні та творчі якості, які сформували його і як людину, і як художника. Довгий час Олександр носив прізвище матері – Крачковський, але після того, як його усиновив чернігівський міщанин, власник іконописної майстерні Олександр Іванович Мурашко, взяв прізвище прийомного батька – на той час йому було 18 років.

У Малювальній школі Мурашка

Брат прийомного батька, Микола Іванович Мурашко, 1875 року відкрив одну з перших в Україні мистецьких установ – Малювальну школу у Києві, де викладали реалістичний живопис та академічний малюнок. Коли сім'я переїхала до Києва, майбутній митець почав її відвідувати, чому Микола Іванович був не дуже радий – він вважав свого прийомного племінника талановитим, але при цьому "неохайним, егоїстичним і навіть начебто ненормальним". Через розбіжності з дядьком Олександр пішов із дому – спав на Дніпрі на баржах, голодував. Талант у Мурашку розглянув мистецтвознавець, викладач університету Св. Володимира Адріан Прахов, який керував розписом Володимирського собору, він і порадив йому їхати підкорювати Петербург.

"Гріхи молодості"

В Академію мистецтв, яка вважалася головним у Російській імперії навчальним закладом художнього профілю, Мурашка – як і його вчителя та земляка Іллю Рєпіна – спочатку взяли вільним слухачем, але досить швидко перевели до студентів. Дипломну роботу Олександра було написано під впливом його наставника Іллі Рєпіна, який написав багато полотен на українську тематику, – вона називалася "Похорон кошового". Отримавши диплом художника та пенсіонерську поїздку за кордон, яку оплачувала Академія, Мурашко об'їздив половину Європи – побував в Італії, Німеччині та Франції. У Парижі він створив багато жіночих портретів, включаючи і знамениту "Дівчину в червоному капелюсі". Багато моделей художника цього періоду були жінками легкої поведінки, тому він назвав паризьку серію своїх робіт "гріхами молодості".

Повернення до Києва

Повернувшись із пенсіонерської поїздки, Мурашко кілька років жив у Петербурзі. Незабаром він повернувся до Києва, оселився в будинку прийомного батька на Малій Житомирській, 14. У той час його живопис, в якому він, незважаючи на те, що мистецтвознавці відносять його до передвижників, поєднав імпресіонізм із реалізмом, мав велику популярність за кордоном. Вперше в Європі його роботи демонструвалися в Німеччині: на Міжнародній виставці живопису в Мюнхені його картина "Карусель" здобула Золоту медаль і була куплена за значну на той час суму – 1200 німецьких марок. На Венеціанському бієнале було придбано ще дві його картини – "Неділю" та "На терасі". Також – аж до Першої світової війни – полотна Мурашка демонструвалися у Кельні, Дюссельдорфі, Берліні, Амстердамі.

Біля витоків Української академії мистецтв

Будучи блискучим організатором, художник вирішив об'єднати навколо себе всіх митців Києва, створивши Київське товариство художників, а після революції й Українську академію мистецтв. Саме тоді сповна виявив не лише художній, але і педагогічний талант. В академії, крім Мурашка, викладали Георгій Нарбут, який згодом став ректором навчального закладу, Василь та Федір Кричевські, Абрам Маневич. Мурашко також читав лекції у Київському художньому училищі, а потім відкрив у Будинку Гінзбурга на Інститутській вулиці власну студію, де його учнями були Ніссон Шифрін, Ісаак Рабінович, Карп Трохимович, Анатолій Петрицький, Тіна Омельченко.

Убитий пострілом у потилицю

Після смерті прийомного батька Мурашко продав квартиру на Малій Житомирській і купив невеликий будиночок на Лук'янівці – його привабила ділянка біля будинку та можливість облаштувати майстерню. За кілька років до цього він одружився з дочкою київського нотаріуса Маргаритою Августівною Крюгер, у сім'ї росла прийомна дочка Катерина. Наприкінці травня 1919 року в газеті "Известия ВЦИК" було опубліковано списки осіб, які належали до заможних верств населення, які мали заплатити радянській владі контрибуцію. Художник знайшов там свої дані: йому було наказано внести до скарбниці 25 тисяч рублів. За відмову поповнити скарбницю Мурашка заарештували 8 червня та направили на примусові роботи до Дарниці, де змусили возити на дрезині деревину. Наступного ранку митця відпустили – про необхідний дозвіл поклопотала його дружина.

У ніч із 14 на 15 червня Мурашко з дружиною були в гостях у свого сусіда – адвоката Шустова: вони розмовляли, пили чай і, засидівшись за північ, пропустили комендантську годину. Дорогою додому художника було вбито пострілом у потилицю.

Версії смерті художника

Щодо смерті Олександра Мурашка існує кілька версій. Першу озвучив у своїй книзі "Вінок на могилу п'яти митців" його колега, художник Георгій Лукомський: він припустив, що чекісти вбили художника помилково – вони просто переплутали списки тих, хто підлягає арешту за невиплачену контрибуцію та фізичному знищенню. Втім Лукомський не виключав і того, що стріляли саме у Мурашка – як у діяча культури, який перебуває в українських національних організаціях. А ось син Адріана Прахова, який колись повірив у Мурашка, Микола, навпаки, був упевнений, що художника вбили за співпрацю з радянською владою, до якої він був лояльний.

Згідно з офіційною версією, якої дотримувалися радянські історіографи, тієї ночі Мурашко та його дружина зіткнулися з грабіжниками, які зняли з нього костюм, персні та забрали гаманець із грошима. При цьому, за словами дружини, дорогу шпильку для краватки та черевики – цінну на ті часи річ – злочинці не взяли. Незважаючи на те, що від часу смерті Мурашка минуло понад сто років, пов'язана з нею таємниця так і не розкрита. Дружина художника, Маргарита Августівна, яка зберігала картини та архів Олександра Олександровича, вдруге вийшла заміж за ризького архітектора Зейберліха. 1936 року разом із другим чоловіком, звинуваченим у роботі на німецьку розвідку, була репресована – її сліди загубилися у казахстанських таборах.