Рецензія на фільм «Ворон» / The Crow

З 22 серпня на екранах українських кінотеатрів можна подивитися стрічку «Ворон», сюжет якої заснований на однойменній серії коміксів Джеймса О’Барра. Новітня версія становить перезавантаження франшизи «Ворон», котра до цього налічувала чотири повнометражки та серіал з різними виконавцями титульної ролі (одного разу там фігурував навіть Едвард Ферлонг з «Термінатора 2»). Цього разу місію з кривавої відплати негідникам поклали на плечі Білла Скашґорда, і у рецензії нижче розбираємось, як колишній Пеннівайз почувається в черговій інфернальній ролі та що в цілому пропонує новітня адаптація.

«Ворон» / The Crow

Жанр містичний бойовик
Режисер Руперт Сандерс
У ролях Білл Скашґорд, FKA Twigs, Ізабелла Вей, Денні Г’юстон, Лаура Бірн, Самі Буажила
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Якось у реабілітаційному центрі для наркоманів розтатуйований хлопчина з неблагополучної сім’ї Ерік Дрейвен зустрічає дівчину Шеллі Вебстер, котра ховається від озброєних поганців. Вони закохуються, тікають з рехабу і починають насолоджуватися життям і компанією одне одного. Та ця казка триває недовго (насправді — довго, про це пізніше), і ось уже вороже налаштовані мордовороти буквально придушують обох насмерть.

Але замість мирного спочинку на цвинтарі Ерік потрапляє у химерне потойбіччя, де якийсь дивний дід в оточенні пташок запевняє, що ворон допоможе розв’язати усі проблеми. Заволодівши здібністю до майже миттєвої регенерації, Ерік отримує завдання — знищити кримінального авторитета Вінсента Роуга та його банду головорізів, що винні у смерті закоханих. Так новоспечений Джон Уік зможе не тільки помститися кривдникам і перервати одну угоду з дияволом, але й врятувати свою кохану. Під час місії його постійно супроводжуватиме чорний, як смола, крук.

Новітній «Ворон» від постановника Руперта Сандерса, у послужному списку якого значаться фентезійна посередність «Білосніжка та мисливець» і дещо суперечливий кіберпанк «Привид у броні», є переосмисленням коміксу Джеймса О’Барра та перезавантаженням кінофраншизи. Тобто, буде неправильним вважати це рімейком культового «Ворона» 30-річної давнини, оповитого трагедією на знімальному майданчику та обірваним життям молодого Брендона Лі.

У Алекса Прояса простувате змістове наповнення буквально розчинялося у сповненій відчаю готичній атмосферності та виразному стилі, що підкріплювалися меланхолійним звучанням легендарних The Cure. У Сандерса ж розгортаються якісь сумнівні мелодраматичні пристрасті та безглузді загравання з містичною маячнею у дусі «Примарного вершника», а від концентрованої готики лишається пара кадрів з нічним дощиком.

У першій половині стрічки автори роблять ставку не на мотив помсти, а на розвиток стосунків між головними героями. В принципі, підхід має право на життя, тому що покадровий рімейк оригіналу нікому не потрібен. Якщо раніше історія кохання Еріка Дрейвена та його дівчини становила якісь уривки з його пам’яті, то зараз цій сюжетній лінії відведено значно більше уваги. Але реалізація задуму вкрай невдала: мало того, що ця казкова закоханість виглядає неправдоподібно, то ще й персонажі не викликають жодного співчуття.

Окрім того, що ця сміховинна історія кохання рясніє репліками рівня фантиків з жувальних гумок «Love is…», вона ще й виглядає безмежно нудною. Про те, що у нас тут ніби як сюжет про страшну для лиходіїв кару у подобі таємничого, повсталого з могили месника, починають згадувати у фінальному акті, коли знуджений глядач вже остаточно переконається, що краще передивитися старий фільм.

Втім, навіть від екшенового компоненту нічого путнього очікувати не варто. Скашґорд перетворюється не у Ворона, а у Джиперса Кріперса — безжальну машину для вбивств, постійним компаньйоном якої також був крук. Хлопець завзято кришить здебільшого безпорадних статистів, при цьому самі бойові сцени з максимальним рівнем жорстокості виконані неоковирно. Це криваве місиво перекочувало сюди десь з «Пробивного чувака», та якщо там це була фішка фільму, то тут розрізана щелепа нейтрального посіпаки в негативному сенсі різко контрастує з ніжними поцілунками крізь фіранку і душевними посиденьками на даху будинку.

За рівнем реалізації цей «Ворон» нагадує наївні опуси з Кіновсесвіту Людини-павука від Sony на кшталт якого-небудь «Морбіуса» — мінус дитячий рейтинг, плюс ріки штучної кровищи. Та воно, напевно, і на краще. Все-таки Брендон Лі заслуговує на те, щоб саме тут бути цілковито недосяжним.