Три російські бульбашки: як Курська операція зруйнувала те, на чому Путін будував свою гру

Ось уже два тижні солдати того, що президент Росії Володимир Путін вважає "нацистським режимом", переходять кордон під час першої іноземної окупації території Росії з часів Другої світової війни. Путін і його пропагандистський апарат — від засобів масової інформації до шкіл і вчених, які переписують книги з історії — трактують цей момент як величезну загрозу самому виживанню Росії, що можна порівняти з реальним нацистським вторгненням 1941 року. Неважливо, де вони живуть і що вони роблять — росіяни не можуть уникнути шквалу алегорій з Другою світовою війною, які закликають їх мобілізуватися проти будь-якого загарбника.

Однак реакція більшості росіян на наступ України на Курськ, що триває вже третій тиждень, була пасивною, фаталістичною — просто знизування плечима.

Дійсно, зайняття ЗСУ близько 1000 квадратних кілометрів священної російської землі, які путінські сили все ще намагаються стримати, знищило численні інформаційні бульбашки в Росії та, як наслідок, змінило у сприйнятті Заходом уявлення про силу режиму та мотивацію народу до ведення війни.

Першою бульбашкою, яка луснула, стала багаторічна пропаганда Кремля про передбачувану екзистенціальну загрозу Росії, що виходить від України. Як риторично запитав на X професор міжнародних відносин Університету Джонса Гопкінса Юджин Фінкель: "До речі, чи помітили ви хвилю націоналістичного завзяття і мобілізації, яка захлюпнула Росію у відповідь на військове вторгнення?" Навпаки, не було ані масового громадського протесту, ані стихійного формування ополчень, ані довгих черг добровольців у військкоматах. Російським добровольцям зараз пропонують за контракти абсурдно величезні бонуси, що перевищують річну зарплату середнього росіянина, інакше охочих би взагалі не було. Жодні пристрасні промови не згуртували росіян на захист Батьківщини, і жодні транспаранти з патріотичними гаслами не прикрашають вулиці Москви. Кремль навіть не віддав наказу про загальну мобілізацію для відбиття вторгнення. А головний прессекретар російського уряду Дмитро Пєсков навіть не спромігся перервати свою відпустку після вторгнення українських сил.

Більшість російського гніву спрямована проти Москви, а не проти ймовірних нацистів із Києва. Контрольовані Кремлем опитування громадської думки фіксують різке зростання невдоволення урядом. Велика частина цього гніву походить від жителів Курської області, понад 100 000 осіб з яких утекли подалі від бойових дій. Багато хто з них скаржився на те, що їх кидають та ігнорують місцева влада та Москва. На превелике розчарування патріотично налаштованих блогерів, ніхто в Курській області не чинив опору, не приєднався до партизанських загонів і навіть не протестував проти окупантів, як це сталося в багатьох місцях України. По всій РФ матері призовників протестують проти розміщення їхніх непідготовлених синів у зоні активних бойових дій. Соціальні мережі й телеграм-канали сповнені відеороликів, що демонструють масове здавання в полон російських солдатів, багато з яких є недосвідченими призовниками-підлітками.

Але решту російської громадськості, чи то через самозбереження, чи через "вивчену безпорадність", чи то з якоїсь іншої причини, схоже, так чи інак узагалі не турбує, окуповано зараз частину Росії іноземцями чи ні. Росіяни, схоже, розуміють, що, всупереч їхній власній пропаганді, українці намагаються не знищити Росію, а лише повернути свою країну. Навіть військові телевізійні експерти зазначають, що Київ міг би використовувати окуповані території Росії в обміні "земля за землю". Інакше кажучи, вони правильно розглядають вторгнення як частину стратегії з вигнання Росії з України, а не як загрозу самій Росії.

Друга бульбашка, яка луснула після вторгнення України, це імідж Путіна як авторитарного лідера, побудований на силі, порядку та обіцянці знову зробити Росію великою. Його очевидна нездатність захистити кордони країни змушує Путіна, який пов'язав своє правління з відновленням втраченої Російської імперії, здаватися слабким.

Путін майже зник з поля зору громадськості, оскільки Кремль намагається применшити значення вторгнення. На його офіційному сайті заяви, написані високопарною бюрократичною мовою, схоже, покликані нормалізувати неприємну подію. У своєму виступі в Раді безпеки Росії Путін евфемістично назвав вторгнення "терористичною ситуацією". Закликаючи місцеву владу в Курську розібратися з цією "ситуацією", Путін, схоже, прагне дистанціюватися від хаосу на кордоні.

Російському державному телебаченню знадобилося кілька днів, щоб зробити "Курськ" головною новиною, але воно ніколи не переривало заради цієї теми свої регулярні розважальні програми. Новинні повідомлення додали ще одну порцію абсурду, оскільки вигадані перемоги російської армії продовжували відбуватися все ближче і ближче до Москви.

Важливо Москва — під українською атакою. Чому Путін не виконав обіцянки перед жителями столиці

У телевізійних ток-шоу видатні експерти руйнують будівлю пропаганди. Один із них пропонував "принести в жертву" прикордонні регіони Росії на користь України — навряд чи це уявлення про силу. Інший вимагав від керівництва припинити брехню і бути чеснішим щодо військових невдач, а третій закликав до суворої цензури, щоб захистити населення від конфузів. Для контрольованого Кремлем апарату ЗМІ ця какофонія була свіжою відсутністю звичайних скоординованих повідомлень. На телеграм-каналах, що залишаються поза контролем Кремля, відвертості було ще більше.

Третя бульбашка, яку зруйнувало вторгнення України, це обіцянки ескалації конфлікту, якщо буде поставлено під загрозу існування Росії. Схоже, події в Курській області Кремль такими не вважає. Передбачувана загроза з боку НАТО більше не є темою для розмов. Росія не звернулася до свого власного оборонного альянсу, Організації договору про колективну безпеку — як можна було очікувати, якби на карту було поставлено її існування. І напрочуд мало кричали про танки німецького виробництва, що наступали на Курськ, той самий, де відбулася найбільша танкова битва Другої світової війни між росіянами і німцями.

У 2016 році Путін ганебно заявив, що кордони Росії ніде не закінчуються. Сьогодні виявляється, що вони також і не починаються з якоїсь конкретної точки. Це, мабуть, найбільш значущий результат вторгнення України на російську територію. Кожна з колишніх загроз Путіна, включно з ядерною, виявлялася порожньою — і тепер навіть фактичний кордон Росії не здається "червоною лінією". Отже, ще одна бульбашка, яка луснула завдяки Курській операції, це західна теорія деескалації і "червоних ліній", які змушують Росію мати вигляд набагато сильнішої і рішучішої, ніж вона є насправді.

Нарешті, вторгнення підриває уявлення про те, що росіяни колективно підтримують війну тільки тому, що так свідчать опитування, спонсоровані урядом. Схоже, що більшість наслідують приклад Путіна: у разі виникнення проблем просто ігноруйте їх і сподівайтеся, що вони зникнуть.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Росія після поразки: як відбити у Москви бажання воювати ще раз