Якими є розмір тіньової економіки України та її вплив на наш розвиток

Тіньова економіка в Україні завжди була нічогенькою, навіть за офіційними підрахунками досягала 40%, тож твердження, що наразі, під час війни, «тінь» зростає, видається цілком закономірним. Але чи можемо ми його довести, зважаючи на ту обмежену кількість даних, які наразі маємо? Що ж, спробуємо проаналізувати розміри тіньової економіки та її вплив на загальний стан країни.

З 2014 року, за даними Мінекономіки, у нас відбулася просто революційна детінізація: рівень тіньової економіки знизився з 43% ВВП 2014-го до 32% 2021 року, напередодні війни (навіть був нетривалий рекордний мінімум 2019-го — 28%).

Як бачимо, під час пандемії рівень «тіні» збільшився на 4%. Тобто зростання тіньового сектору під час будь-яких криз (економічної, пандемії, війни) є закономірним та певною мірою логічним процесом. Так реагує на зовнішні шоки цілісний економічний організм, аби залишатися на плаву.

Податкова амністія, яка дуже невчасно стартувала 2021 року, також не змогла створити сталі позитивні стимули до «відбілювання»: наприклад, за весь період дії воєнного стану в Україні було задекларовано лише 3,92 млрд грн до легалізації, а сума одноразового збору становила до 247 млн грн.

Що собою являє тіньова економіка і як її міряти

На даний момент Міністерство економіки оцінює рівень «тіні», виходячи з таких методик оцінки:

• за методом витрат населення ( роздрібна торгівля);
• за електричним методом;
• за монетарним методом.

Жодна із зазначених методик не може бути абсолютно точною, тому в Мінекономіки розраховують агрегований показник (на жаль, публікацію цих показників, як і багатьох інших, призупинено з початком війни).

Якщо брати метод, який оцінює динаміку роздрібної торгівлі та реальних витрат населення на купівлю споживчих товарів, то логіка тут приблизно така: якщо офіційні торговельні обороти зростають швидше, ніж реальні доходи населення, то частину тіньових доходів і накопичень фізичні особи витрачають через легальний сектор економіки. Тобто відбувається детінізація.

2023 року роздрібний офіційний торговельний оборот фізичних осіб становив 1,8 трлн грн, збільшившись із 1,4 трлн грн 2021 року на 30,5% у номінальному вираженні та на 15,4% з урахуванням інфляції. При цьому реальне зростання (за мінусом інфляції) доходів населення 2023 року в офіційному сегменті становило 3,5%. Враховуючи, що динаміка трансфертів з-за кордону за зазначений період не збільшувалася, можна суто теоретично вважати, що легалізація через торгівлю зменшила тіньовий сектор більш як на 10%.

Електричний метод ґрунтується на припущенні, що реальне зростання ВВП супроводжується адекватним збільшенням споживання електроенергії (крім побутових споживачів). Якщо валовий продукт зростає швидше за споживання електроенергії, то частину приросту ВВП було забезпечено не реальним збільшенням обсягів виробництва, а виведенням із «тіні» певної частки кінцевого продукту при константі рівня енерговитрат двох порівнюваних періодів.

2022-го реальний ВВП у гривні скоротився на 28,8%, а 2023-го — зріс на 5,3% (відновлювальне зростання на низькій статистичній базі порівняння). Використаємо електричний метод для оцінки темпів зростання валового продукту.

У 2021 році було вироблено 155 млрд кВт·год електроенергії, спожито 120 млрд (або 77%), решта — втрати, витрати в мережах тощо, нетто-експорт становив 2 млрд кВт·год. 2022-го виробництво впало до 115 млрд кВт·год, споживання — до 90 млрд (78%), нетто-експорт — до 1 млрд. Скорочення виробництва становило 26%, а споживання — 25%. Це приблизно відповідає рівню падіння ВВП у 2022 році (до 29%).

Проте 2023 року спостерігаємо вже зовсім аномальну картину: виробництво електроенергії скоротилося до 105 млрд кВт·год, споживання — до 85 млрд (81%). Було зафіксовано не експорт, а нетто-імпорт електроенергії на 0,4 млрд кВт·год. У відносних величинах виробництво скоротилося на 9%, а споживання — на 6%. При цьому статистика визначила зростання ВВП на 5,3%. Ситуація справді атипова, бо споживання електроенергії скоротилося на 6%, а валовий продукт зріс на 5%. У чому причина?

На наш погляд, корінь проблеми полягає у глибокій структурній деградації української економіки. Практично повна деіндустріалізація та залежність ВВП від сировинного агросектору, банківського та сектору послуг, де немає прямої залежності між зростанням виробництва та споживанням електроенергії. Плюс збільшення внеску у ВВП податкових надходжень. Усі ці сегменти економіки (крім агросектору) безпосередньо залежать від розміру зовнішньої допомоги: податки, фінанси та сектор послуг (включаючи торгівлю) тримаються на плаву завдяки зовнішній фінансовій допомозі.

Із позитивних ефектів такої структурної трансформації можна назвати лише скорочення розриву між виробництвом і споживанням електроенергії: якщо 2021 року споживання становило 77% від виробництва, то 2023-го — 81%.

Тобто до 4% виробництва електроенергії, яка раніше зникала у вигляді втрат у мережах, зараз офіційно споживається. Це можна пояснити зниженням ринку «тіньової» електроенергії, до якого було залучено виробництво великих підприємств вітчизняних фінансово-промислових груп, які під час війни зупинилися або були зруйновані.

По суті, наша економіка стає менш енергоозброєною. Не менш енергоємною (що було б цілком позитивним явищем), а саме менш енергоозброєною. Але, знову-таки, суто теоретично електричний метод демонструє вплив на детінізацію на 5%.

Монетарний спосіб виходить із динаміки скорочення готівки в обігу відносно обсягу грошової маси.

Якщо взяти це співвідношення за червень за період 2021–2024 років, то отримаємо таку динаміку у відсотках: 28 — 2021 року, 29 — 2022-го, 24 — 2023-го і 23 — 2024 року. Тобто і з використанням вказаного методу маємо ознаку детінізації на рівні мінімум 5%, що збігається з даними, отриманими електричним і торговельним методами.

На рисунку наведено дані цієї динаміки, де показник ВВ (внутрішніх вимог) демонструє динаміку внутрішнього кредитування економіки та державних органів, показник ЧЗА (чистих зовнішніх активів) свідчить про валютні активи країни, а показник ВК (внутрішнього кредиту) відображає вимоги до інших нефінансових корпорацій.

Як бачимо, якщо до війни відношення ЧЗА до ВВ у 2021 році становило 43%, то у перший рік війни цей показник скоротився до 35% (за рахунок м’якшої монетарної політики НБУ в першому півріччі 2022-го та насичення економіки грошима через систему військових облігацій, при цьому зовнішня допомога надходила тоді досить дозовано).

Однак 2023 року цей показник злетів до 89% через жорстку монетарну політику НБУ. При цьому обсяг зовнішньої допомоги суттєво зріс, що сприяло нарощенню валютних резервів країни.

Незначне послаблення цього показника 2024-го (до 80%) свідчить про часткове пом’якшення монетарної політики НБУ (зменшення облікової ставки з 25 до 13%). Водночас трохи загальмувався потік зовнішньої допомоги (зменшення показника ЧЗА).

Як бачимо, монетарна ситуація «вбиває» як тіньову економіку через демонетизацію та стискання (гальмування зростання) грошової маси, так і легальний сегмент економіки.

Фактично НБУ одночасно нарощував показник чистих валютних резервів і стримував внутрішнє кредитування економіки (щоправда, війна сама по собі кредитування теж не стимулює), що пригальмувало адаптацію економіки до воєнних та енергетичних шоків.

Як бачимо в таблиці, агрегат М0, який демонструє обсяг готівки поза банками, зростав досить помірними темпами (дані на червень відповідного року): на 16,3% у 2022 році, на 5,6% у 2023-му та на 13% у 2024-му. Попри те, що цьогоріч спостерігається певний сплеск переходу у готівку, все ж з урахуванням інфляції приріст агрегату М0 є навіть від’ємним.

Отже, можна зробити сенсаційний висновок

Війна та похідні від неї (енергокриза, мобілізація, міграція) вперше в нашій історії більше вдарили по тіньовій економіці, ніж по офіційній.

«Біла» економіка тримається на бюджетниках, на підприємствах критичної інфраструктури, на секторі оборони та на державних замовленнях, підкріплених фінансуванням із зовнішніх джерел. Усі вони адаптуються до викликів війни краще і швидше.

Тіньовий сектор, натомість, страждає від падіння платоспроможного попиту серед основної маси своїх споживачів — населення з низькими доходами, від логістичних проблем, для розв’язання яких немає достатнього ресурсу, від фінансових обмежень та зростаючих апетитів контролюючих органів, без опіки яких жодна «тінь» не проіснувала б і місяця.

Тож, попри те, що зазвичай під час кризи тіньова економіка суттєво зростає, нинішня війни вбиває навіть її. Наразі обсяг тіньової економіки України можна оцінити на рівні 25–30%.

Та це, по-перше, не означає, що подальші заходи зі скорочення неформального сектору не потрібні, адже навряд чи хтось дійсно пишатиметься тим, що чверть економіки його країни — тіньові сектори.

По-друге, рівень «тіні» — не сталий показник, відкат до звичних 40% можливий за якийсь невдалий рік чи два. Ба більше, зважаючи, що основним фактором детінізації виступила війна, а не дії уряду та контролюючих органів, цілком логічно очікувати такого відкату після завершення воєнних дій.

По-третє, «стихійність» нашої детінізації має нарешті натякнути урядовцям, що рукотворні заходи боротьби очевидно не були ефективними. Значить, майбутні підходи до детінінзації, хоча б заради фіксації поточного результату, мають бути докорінно іншими.