Наліт на енергосистему: підготовка до зими по-російському

Працювати ракето- і дроноперехоплювачем нелегко. Ти усвідомлюєш неминучість удару, питання лише в тому, коли та куди він припаде, скільки руйнувань заподіє та як швидко вдасться відновитися.

Остання атака на енергосистему стала дев'ятою за п'ять місяців. Усього від початку війни було близько тридцяти великих ударів, не рахуючи дрібних.

Ворог уперше цього року не атакував теплових електростанцій, зосередившись на ключових підстанціях на Слобожанщині, під Києвом і на заході країни. Удар зачепив 15 областей.

ППО нейтралізувала три чверті ракет і більшість дронів, але чимало й долетіло (на щастя, частина просто впала в межах підстанцій). Тут почасти вже допомогли роботи з укриття обладнання.

Нововведенням стало застосування касетних боєприпасів, які пошкоджують незахищене обладнання, хоча часто й некритично. Головна проблема — боєприпаси, що не розірвалися, ускладнюють відновлювальні роботи. Головне запитання: чому в нас, на третьому році війни, все ще є незахищене обладнання?

По ТЕС такими боєприпасами раніше вже били. Тепер «Укренерго» доведеться шукати контрзаходи. Наліт, мабуть, не останній, майстерність ворог відточуватиме. Нам теж набити б руку.

Приліт по підстанції Київської ГЕС у Вишгороді спостерігали тисячі людей. Греблі таким не зруйнуєш, але ГЕС не стало краще, хоча більшість ракет, націлених на неї, все-таки перехопили.

Однак приводів для оптимізму мало. З більш як двохсот ракет і дронів понад тридцять вразили критичну інфраструктуру — підстанції та газосховища. Країна знову, під радісне верещання ворога, поринула в пітьму. Багатогодинні відключення, за графіками і без, нам забезпечені найближчими тижнями.

Наліт укотре показав гостру нестачу засобів ППО та проблеми в комунікаціях із партнерами, тому що наші засоби захисту все ще обмежені, а противник уміло це використовує як тактичну перевагу. Дрони, хоча їх в основному збили, годинами нарізали зиґзаґи над нашою територією, виявляючи райони ППО та полегшуючи планування наступних ракетних ударів.

Проблема нестачі зенітних ракет обговорюється давно, але заявити про повне виконання зобов'язань нашими партнерами не виходить.

Історія з буквально випрошуванням лише семи комплексів ППО за потреби мінімум у двох десятках не робить честі Заходу. Особливо враховуючи, що й частина з цієї сімки десь застрягла.

Не все гладко і з поставками простіших систем. Гальмуються поставки навіть за великим рахунком нікому не потрібних несправнихС-300, які ми могли б відремонтувати та використовувати. Але й за них запросили неадекватну ціну. Усе як завжди — бізнес є бізнес. Ось тільки на кону додаткові людські жертви та руйнування. Може, все ж таки заробіток не головне?

Ключова ж проблема в нейтралізації ударів — відсутність дозволу бити далекобійними західними гарматами по місцях дислокації ударних сил противника. Усе просто: ударна авіація ворога з планувальними бомбами змушує відвертати увагу на неї наших ЗРК, висуваючи їх до прифронтової зони. Це призводить до зайвих втрат людей, ЗРК, до витрачання гостродефіцитних зенітних ракет. Ті самі літаки, знищені на аеродромах, заощадили б нам ресурси для прикриття міст та енергетичної інфраструктури.

Уже зараз скромними засобами, часто зібраними буквально на коліні в гаражі, нам удалося змусити нервувати авіацію противника. Масштабувати цей успіх — необхідність.

Повноцінні ударні засоби дали б набагато більший ефект. Стали б, як нині модно казати, геймчейнджером. Але... чергові червоні лінії та «страх ескалації».

Тут як подивитися. Вид уламків Ту-95 на авіабазі або рубки затонулого підводного човна в Новоросійську надзвичайно сприяють як деескалації, так і зеленому переходу разом із загальним зниженням вуглецевого сліду на планеті. Що швидше такі картинки стануть звичними, то краще.

Битися зі зв'язаними руками проти наперед сильнішого гопника — таке собі задоволення. Кремль поважає лише силу, про що казав 80 років тому Вінстон Черчилль. Що менше буде спроб взяти до уваги хотілки цього гопника, то (раптово) більшим буде його бажання вийти з війни.

При нальоті, уже звично за останні місяці, дісталося і об'єктам ГТС, і підземним газовим сховищам. Противник заявив про «пошкодження газокомпресорних станцій у Львівській, Івано-Франківській і Харківській областях». Що ж, спробу зірвати закачування газу на зиму й порушити газопостачання зафіксовано. Харківська область — це близько 40% газовидобутку країни.

Дотепер газівники з такими ударами справлялися. Ні, це зовсім нелегко, хоча картинки пожеж і розбитого обладнання стали вже звичними. Однак накопичення запасів газу триває. Так, іноземні трейдери поставки газу сильно скоротили через зрозумілі ризики. Зараз такого іноземного газу в сховищах вчетверо менше, ніж торік, — десь 0,6 млрд кубометрів. Але до катастрофи ще далеко. Триває майже нормальне життя газівників воюючої країни: удар — ремонт — закачування/видача.

За іронією, на сьогодні найбільший «збій» газодобувачів — блокування нашими ж держорганами видобутку газу на харківському Сахалінському родовищі. Росіянам заощадили штук десять «іскандерів». Воно й зараз стоїть. Кремлю явно варто було б заохотити причетних. Медалькою там якоюсь чи грамотою.

Однак не варто плекати ілюзій, — із наближенням зими удари по районах газовидобутку та зберігання посилюватимуться. Особливо після припинення газового транзитного контракту наприкінці 2024-го. Тут уже жодних тобі ні стримувань, ні противаг не залишиться.

Проблема відома. До неї готуються, неодноразово проводилося моделювання сценаріїв роботи. Питання в адекватності підготовки. Те, що при ударах узимку спливе багато «глюків», зрозуміло. Питання в готовності до їхнього швидкого виправлення. А часу дедалі менше.

Паралельно на рівні рефлексів потрібно привчати противника до того, що удар по українській інфраструктурі — це два-три палаючі НПЗ у Росії. Навіть якщо це викличе зростання цін на чиїхось заправках і, о жах, волатильність світових ринків. Ми з непідробним співчуттям поставимося до такої проблеми, але в нас трохи інші ставки.

Росіяни хочуть виморозити три десятки мільйонів людей і підірвати економіку, завдяки якій ці люди виживають. Це якось важливіше за зміну цінників.