"Пункти незламності". Як я шукала їх у Києві після масованого обстрілу

Ранок 26 серпня розпочався не з кави, а з масованого обстрілу всієї України. Знову ракетна атака РФ, і знову попадання по об'єктах енергетики. Світло, звичайно ж, одразу зникло. Але з'явилася підбадьорлива новина від київської влади.

“Через складну ситуацію в енергетичному секторі внаслідок масованого ракетного обстрілу до столиці повертаються "Пункти незламності". Вони будуть розгорнуті по всьому місту" - читаю в Telegram Київської міської військової адміністрації.

Згадуючи досвід дворічної давності, ми пішли перевірити, як працюють «Пункти незламності» у перші дні після масового обстрілу. А заразом і телефон зарядити.

26 серпня

Шукали на Лівому березі – доїхати до Правого через повітряні тривоги у понеділок не було можливості. Друзі порадили піти до Приватбанку чи школи, щонайменше, до кафе. "Там зможеш точно підзарядитися", - сказали мені.

Втомившись чекати закінчення тривоги, вирушила у відділення Приватбанку. Стривожена дівчина сказала: "Під час тривог не працюємо!" - і поспішила піти всередину приміщення.

Дорогою до найближчої школи заглянула у “Львівські круасани” біля метро - ​​раптом там можна зарядитися? Кав'ярня, на щастя, працювала, відвідувачі, всі як один, напружено скролили стрічку новин у телефонах, запиваючи новини ранковою кавою з випічкою. Але...

– У нас немає "Пункту незламності", – повідомили на касі.

Гаразд. Ну в школі ж точно має бути! Ось і табличка на дверях – “Пункт незламності”. Охоронець люб'язно дозволив мені підзарядитись прямо в холі школи. У них навіть якась подоба екофлоу стояла. Охоронець його ввімкнув, я підключила телефон, але заряд чомусь не йшов.

На задньому фоні старшокласники репетирували першовересневу лінійку. Декілька дівчаток і два хлопчики співали, тримаючи в руках невидимі мікрофони, і танцювали. “Синхронно! Синхронно!” - підбадьорювала вчителька юних артистів, диригуючи в такт їхнім рухам.

Неподалік мене директор школи спілкувалася з мамою майбутнього першокласника. "Що ви хотіли?" - звернулася вона до мене.

"Мені тільки підзарядитись", - відповіла я і подивилася на свій телефон, який вперто не заряджався. Директриса задоволено кивнула і повернулася до свого кабінету. Що ж, принаймні школа не перешкоджає стороннім заряджати телефони, попри думку багатьох, подумала я.

– А люди у вас бувають? - запитала я у охоронця.

- Бувають, але поки що рано: світло відключили нещодавно, пристрої не встигли зарядитися.

Зарядитись мені так і не вдалося, довелося йти шукати щастя в іншому місці. На виході зі школи в спину долинув несамовитий крик одного з юних артистів: "Через тиждень до школиууууу!!" - скільки страждань було в цьому вигуку…

Шлях додому лежав через ліцей, на дверях якого теж висіла табличка: “Пункт незламності”. Жовтий листок обіцяв підзарядку, інтернет, тепло, аптечку та воду.

Двері в ліцей були відчинені, але всередині мене зустріли порожні коридори з високими стелями та симпатичними диванчиками для відпочинку. У ліцеї, на жаль, не вдалося знайти ні людей, ні місця для заряджання (хоча впевнена, що воно є).

А час уже хилився надвечір.

- Тривогу зняли майже через 7,5 години, а я з 6 ранку і досі в пробці стою. Міст все ще закритий, пробка до післязавтра, - поки я шукала "Пункти незламності", знайомий близько 16.00 надіслав мені фотографії.

Тим часом світло з'явилося. Та ненадовго. Посиділа у темряві віч-на-віч зі своїми думками, вирішила продовжити пошуки “Пунктів незламності” наступного дня.

- Ви сьогодні сиділи в укритті? – поцікавилася перед сном подруга. - Ми з котом кілька годин провели  – це було нестерпно! Діти репетували, кіт з переляку весь час їв. Адже вдома до їжі не торкається...

27 серпня

Ранок знову почався з тривоги, проте треба було поспішати. Вчорашня відсутність світла завадила закінчити справи, а отже, сьогодні їх побільшало.

Проїжджаючи повз парк Перемоги, сподівалася зустріти “Пункти нездамності” там – адже два роки тому тут точно був величезний намет із розетками, стільцями та столами і навіть пічним обігрівом. Проте нині жодних розпізнавальних знаків, жовтих табличок чи наметів виявлено не було.

Знайшла ще найближчі адреси на карті – дійшла до вказаного місця по маршруту. “Дивно, адреса є, а "Пункту незламності" немає. Залишається колишнє відділення Приватбанку. Вчора не вдалося потрапити через тривогу, але зараз її немає.

– "Пункту незламності" у нас немає, – впевнено сказала дівчина, здивувавшись моєму запитанню. "Дивно, а на карті є", - подумала я.

Коли йшла повз пожежний пункт, вирішила заглянути і туди. Біля машин стояли браві хлопці і щось обговорювали.

- Здрастуйте, у вас є “Пункт незламності”? - несміливо запитала я.

- А чого ви хочете? Зарядити телефон у нас можна, але в частині. Є кімната матері та дитини... Щодо наметів - ми їх поки що не встановлювали. Ще не було відповідного розпорядження, - пояснив хлопець у синій формі.

За підсумками двох днів і оббіганого на своїх двох районах можна зробити висновок, що люди, напевно, встигли запастись власними джерелами електроенергії і не поспішають до "Пунктів незламності". Ось вони поки що і працюють у півсили. Можливо, взимку ситуація буде кращою.