Анна Добриднєва – про кліп для військового, поїздки на фронт та переклад пісні Happy End

З Анною Добриднєвою ми довго домовлялися про розмову, бо, як каже сама співачка, вона увесь час у дорозі. Аня часто їздить до військових, дає благодійні концерти.

А нещодавно здійснила мрію військового з позивним «Модест» - зняла зі своєю командою йому відеокліп.

В інтерв’ю Коротко про Анна Добриднєва розповіла, як писала пісню для Модеста, чому взялася перетворювати військові артефакти на благодійні лоти, які спогади їй навіює пісня Happy End, що допомагає перезавантажитися та як змінилося її оточення.

«Важко без кондиціонера? У червні на Донбасі +45»

- Анно, коли дивишся ваш інстаграм – у вас суто військово-благодійна сторінка, так би мовити. Там візити до військових, благодійні збори, немає постів, наприклад, про макіяж, нову сукню чи якісь особисті переживання. Це все, чим ви зараз живете?

- Саме так, це і є моє життя. Допомога і підтримка армії - це для мене зараз найважливіше, я намагаюся бути корисною. А все, що раніше мало значення, всі ці супутні шоу-бізнесові атрибути, дійсно трошки знецінилися.

Медійність зараз для мене важлива лише як інструмент ефективної допомоги і як можливість голосно звертатися до широкої аудиторії. Це органічний процес. Зараз так. Після Перемоги буде пост про макіяж. І - нову сукню.

- Що допомагає перезавантажитися, адже всім це потрібно?

- Мені допомагають заняття спортом. Це своєрідна терапія, підзарядка батарейок. Відчуття здорового, сильного тіла. Тонус м'язів. Витривалість. Воля. Сконцентрованість. Це примножує внутрішню силу і покращує гармонію. Відчуття, що я з усім справлюся.

Ще мене перезавантажує час, проведений поруч з моїми батьками. Навіть якщо це два дні. Але ці два дні я просто маленька донечка двох неймовірних людей, які люблять мене понад усе на світі. Дитина, оточена ніжністю і турботою. Справді цілюща енергія.

- Коли ви повертаєтеся від військових до Києва, де все ж таки інше життя, ніж на прифронтових територіях, які емоції у вас це викликає? Мова не про те, що всім треба закритися по домівках і плакати, але чи не б’є отакий контраст морально?

- Жити життя треба, насолоджуючись і цінуючи кожну мить. Але з урахуванням того, що в країні йде війна. З урахуванням того, що в цю секунду заради тебе ризикує життям самовідданий воїн. Прямо зараз. В цю саму секунду.

Бажано відчувати баланс, розуміти доречність і відповідальність за свої дії в соціумі. Боже збав закриватися по домівках і плакати чи «мірятися горем» в коментарях! Але і «цінувати життя» - це не про ланцюжок пʼяних сторіз з караоке і не про розкішне свято за мільйон.

Для мене є ідеальна формула - допомагати армії тим, чим можеш, знаходити привід для радості і посмішки, дозволяти собі відпочити, не ранячи почуття інших, а навпаки - піднімаючи людям настрій.

- Вперше їхати в гарячі точки було страшно?

- Пам’ятаю, коли вперше їхала, була сильна тривожність, але тільки перетнула стелу «Донецька область», то в кров наче потрапила енергозберігаюча вакцина. На кшталт - все буде, як буде. Просто роби свою справу.

- А коли хтось каже, що він втомився від війни, коли нарікають на відключення світла чи ще щось подібне - що вам хочеться таким людям відповісти?

- Важко без кондиціонера? У червні на Донбасі +45, наші захисники на пекучому сонці в повній екіпіровці і часто не мають можливості навіть прийняти душ.

У холодильнику через відключення світла псуються продукти? Для деяких військових місяцями існує лише їжа з присмаком тушонки. Так, всім важко. Це війна. Але нашим незламним воїнам зараз в мільйон разів важче, ніж цивільним у затишній квартирі з мʼякою постіллю, їжею на столі і водою в крані.

Звичайно, я з розумінням і співчуттям ставлюся в цій непростій ситуації до людей похилого віку і діточок. Але питання не про них зовсім. Все, що нам треба - триматися, підтримувати одне одного. Памʼятаєте, як було на початку повномасштабного вторгнення? Єдність і шалена взаємопідтримка на таких потужних обертах, що ми і самі від себе не очікували. Нам зараз це потрібно! Все витримаємо!

А якщо військові втомляться від війни? Нам жопа!

Я довго розпитувала, що в Модеста на душі, що йому болить

- Ви написали пісню «Дай мені шанс» для військового з позивним «Модест». Все почалося з того, що він написав вам повідомлення: «Я все життя мріяв записати пісню. Але весь час відкладав це на потім. Вчора ми потрапили під обстріл, і я усвідомив… якщо виберуся, то напишу тобі. Спробую здійснити цю мрію». Що ви в той момент відчули?

- Мене настільки це вразило, приголомшило і надихнуло, що я вирішила зробити все можливе, щоб здійснити цю мрію. Коли в піснях я розказую свою особисту історію - це одне, а коли мені випадає честь висловити почуття потужного воїна, говорити від його імені і намагатися, щоб його почули, - це неабияка відповідальність.

Я довго розпитувала, що в Модеста на душі, куди летять думки, що йому болить. З яким меседжем він хоче звернутися до всіх. І написала пісню «Дай мені шанс». Вона про взаємовідносини двох закоханих людей, які перебувають у розлуці. Ця тема, на жаль, зараз актуальна для багатьох. Теплі стосунки, які будувалися роками, не витримують відстані, стресу, відсутності звʼязку, надвисокого рівня переживань… Війна вбиває почуття і руйнує сімʼї. Зараз в Україні зросла кількість розлучень. Так багато почуттів і так важливо, щоб бути почутим.

І Модеста дійсно почули! Ми записали цю пісню на найкращій студії України Kaska records з відомими музикантами. Під час короткої відпустки він встиг записати вокал. Сингл випустили офіційно через музичне видавництво. А премʼєра відбулася на топових радіостанціях.

Пригадую, як ми вийшли на відеозвʼязок під час премʼєри на радіо «Пʼятниця». Модест знаходився на Донбасі, я - в студії. Як він радів! Як за нього раділи побратими! Це не можливо описати словами! Ми плакали всією радіостанцією.

- Але у цієї історії є продовження - вийшов кліп Модеста на цю пісню, де ви авторка та одна з продюсерів.

- Так. У це неможливо повірити! У Модеста є справжній кліп, премʼєра якого відбулася на телеканалі М1. Уявіть собі, мрія одного Героя перетворилася на важливий соціальний проєкт і благодійну творчу колаборацію небайдужих митців.

Режисером відео став письменник-сценарист фільмів та серіалів Олександр Брагін. Головну роль у кліпі зіграла акторка «Жіночого кварталу» Ольга Жуковцова. 

Оператор-постановник Максим Тужилін, який робив проєкти для Netflix, так захопився історією пісні та її виконавця, що наступного дня після зйомок вирішив вступити до лав ЗСУ і подав документи до спецпідрозділу Модеста.

Хай ця історія і надалі надихає українців здійснювати мрії!

- Як з’явилася ідея робити сувеніри з відстріляних гільз і тубусів від снарядів?

- Якби мені хтось сказав багато років тому, що я буду власноруч робити лоти з бойових сувенірів, що моя вітальня перетвориться на склад відпрацьованих боєприпасів, що буду купувати фарби, пензлі і купу бісеру, я була б в шоці. Бо для мене раніше пришити ґудзик - то був неабиякий челендж! А тепер вдома вечорами роблю лоти. І кожен лот зі своєю історією, в кожен я вкладаю частинку своєї душі.

Я часто буваю в гарячих точках і особисто приводжу звідти бойові сувеніри від різних бригад. Мию, чищу, полірую і прикрашаю на свій смак. І це для мене більше, ніж просто лоти. Це пам’ятні прикраси - символ нашої незламності! Вони будуть завжди нагадувати про непереможність та мужність українського народу в боротьбі за власне майбутнє. А кожному, хто їх придбав, - про особистий внесок у Перемогу!

Щаслива, що у мене є можливість бути корисною

- Ви даєте благодійні концерти, і всі кошти, зібрані під час концертів і аукціонів, віддаєте на потреби ЗСУ. Рахували, скільки за цей час зібрали?

- Треба порахувати. Але приємніше рахувати в машинах і дронах.

Так, дійсно, з самого початку повномасштабного вторгнення ми з деякими артистами обʼєдналися в «Команду А». Відтоді і дотепер влаштовуємо благодійні концерти, всі сто відсотків зібраних коштів направляємо на армію.

Також підтримую своїми виступами і лотами безліч благодійних заходів, проєктів, аукціонів. Загалом за цей час у мене відбулося майже 300 благодійних концертів. Щаслива, що у мене є можливість бути корисною.

- Але елементарно людині треба за щось жити. Що вам приносить дохід? Як змінилися ваші звички, потреби?

- Звички змінилися - я весь час у дорозі (сміється). Роялті надходять, але, наприклад, сто відсотків роялті з пісні «Ми з України» я спрямовую на ЗСУ, роялті з пісні «Хай буде мир» ідуть у фонд «Мрійники України» на здійснення творчих мрій українських діток. Я віддала фонду свої авторські права на пісню. Права на пісню «Дай мені шанс» я, звичайно ж, передала Модесту.

Трапляються творчі роботи на замовлення, інколи комерційні проєкти, реклами. Єдина залізна умова - якщо це не шкодить графіку моїх благодійних концертів. Одним словом, все буде добре.

- Після початку великої війни у вас були думки, що більше в житті ви нічого не напишете. Що витягло з прірви?

- Так, дійсно, на початку повномасштабної війни я відчувала таку внутрішню порожнечу, думала, що ніколи й нічого не напишу. Але через місяць написала пісню «Дитинство», яку присвятила всім українським діткам, що постраждали від війни.

Пам’ятаю, як плакала, коли записувала її. Це, мабуть, найважча моя пісня. У плані емоцій. На кожному концерті не можу стримати сльози. Скільки б її не співала. Іноді ставлю «Дитинство» в концертну програму, а коли підходить черга, то панічно «перестрибую» її. Боляче.

- Минулого року ви презентували пісню Happy End українською мовою, яку ви співали ще в гурті «Пара Нормальних». У вас лишися права на ті пісні?

- Я звернулася до продюсера «Пара Нормальних» з проханням надати мені права на переробку цієї пісні. Пояснила, чому це для мене зараз важливо. І він погодився.

- Чому ви вирішили перекладати українською?

- Я переклала пісню Happy End ще за рік до випуску. Просто так. Спонтанно. Бо захотіла. Але була загалом проти перекладання старих пісень. Вважала, що це прожите минуле і воно має лишатися лише в пам’яті, краще створювати щось нове і актуальне.

Але... Я так думала, поки це не торкнулося мене аж до мурах по шкірі. Під час концертів для військових хлопці часто згадували саме цю пісню, просили заспівати. Вона ніби скарбничка теплих романтичних спогадів, першого кохання, першого поцілунку, випускного, весілля. Це те, що приємно згадувати, певний емоційний тригер. І для мене також. Бо уявіть, скільки щасливих людей я бачила під час виконання цієї пісні за всі роки, скільки щасливих подій!

На одному з концертів в гарячій точці до мене підійшов молодий хлопець і сказав, що співав Happy End на шкільному випускному в дуеті з дівчиною, яка йому подобалася. Я в ту ж мить запропонувала заспівати з ним разом. Хлопець дістав телефон і сказав: «Я зніму для неї, можна?». Ну це ж неможливо як чуттєво!

Я дуже рада, що випустила Happy End. І тепер вважаю, що важливі пісні мають продовжувати життя.

Зараз поруч ті люди, якими я пишаюся і надихаюся

- У вас є дописи, від яких плакала і я, і всі ваші підписники, про те, як ви зустрічаєте на своїх виступах своїх давніх друзів серед військових. Багато ваших рідних людей на фронті?

- Ви знаєте, коли опиняєшся в небезпечному місці, десь дуже далеко, в полі або лісі, співаєш чуттєву пісню для військових і раптом бачиш рідні очі, стриматися неможливо. Коліна тремтять і сльози капають. Це як фільм чи сон. Хочеться перемотати назад або прокинутися. Ви собі не уявляєте, наскільки це сильні емоції.

Багато людей, які мені дуже дорогі, зараз на фронті.

- А щодо особистого – чи є у вас кохана людина?

- Я не люблю про особисте. Особливо зараз. Я можу відверто ділитися, бути практично навиворіт в дуже особистих переживаннях, розкриватися, як цибулька, лусочка за лусочкою, але от щодо стосунків - це моя серцевина.

- Ваше близьке оточення сильно змінилося?

- Оточення дійсно змінилося. Зараз поруч ті люди, якими я захоплююся, пишаюся і надихаюся. Ми вже так багато разом пережили, що такий надміцний клей не здатен пошкодити жоден розчинник. Ні проблеми, ні помилки, ні відстань, ні час.

- До речі, Тоня Матвієнко вам завжди пише теплі коментарі в інстаграмі. Ви дружите?

- Я Тонічку обожнюю! І всю її родину. Ми дуже часто виступаємо разом на благодійних концертах. У нас справді дружні стосунки.

Також близькі стосунки з артистами, з якими часто перетинаюся на благодійних концертах, з моєю «Командою А». Скільки сотень кілометрів ми подолали разом, скільки добрих справ зробили. Нас зблизила потужна спільна мета. Це надійний фундамент для дружби.

- Про що ви сьогодні мрієте, звісно, окрім нашої Перемоги?

- Замислилася і зрозуміла, що всі мої мрії зараз так чи інакше стосуються Перемоги.