«Коли хочеш показати недолугого персонажа, показуєш його російською. Раніше було навпаки», — Свят Загайкевич, «Підпільний Стендап» у подкасті «Медіуми»

У 2015 році в Україні зародився комедійний проєкт — «Підпільний стендап». Проєкт набув популярності після початку повномасштабної війни, коли учасники зробили вибір на користь української, відмовившись від російської. Це стало культурним і суспільним поворотом для українського гумору.

Наскільки складним був цей перехід? Якою була реакція аудиторії на українізацію? Чи можливо жартувати так, щоб це було зрозуміло українцям, зважаючи на реалії війни? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили зі Святославом Загайкевичем, артистом українського стендапу, засновником проєкту «Підпільний стендап». А також про нову соціальну місію, яку вони відчули під час важких часів, як війна вплинула на творчий процес, як змінилися теми й гумор, що стендап-коміки порушують у своїх виступах.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Коли почалося повномасштабне вторгнення, не було домовленостей щодо переходу на українську. Це відбулося само собою»;

03:31 «Українці відмовилися від російського контенту, перестали дивитися “ЧБД”»;

04:53 «Ми транслюємо свідомість»;

06:30 «Війна стала частиною нашого життя, цю тему неможливо оминути»;

08:25 «Коли ти хочеш показати недолугого персонажа, ти показуєш його російською. Раніше було навпаки»;

10:44 «На телебаченні багато рамок, а стендап — волелюбний жанр»;

13:04 «Комік — це про правду і про трушність»;

14:40 «Коли отримуєш відгуки: “дякую, що тримаєте мою кукуху”, — відчуваєш свою відповідальність, що ти допомагаєш людям упоратися з важкими часами».

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, не було домовленостей щодо переходу на українську. Це відбулося само собою»

Наталя Соколенко: Проєкт «Підпільний Стендап» був заснований у 2015 році — це важлива дата. Проте є ще одна реперна точка — початок повномасштабної війни. Для стендаперів це було поворотним моментом, тому що українські стендапери «українізувалися» — перейшли з російської мови. Як це відбулося? Усе-таки жартувати мовою, якою не говориш, не так просто.

Вадим Міський: Це ж імпровізація в багатьох випадках.

Святослав Загайкевич: Так, імпровізація присутня, але матеріал здебільшого заготовлений заздалегідь. Щодо переходу на українську, то Сергій Ліпко перший перейшов на українську. І це було під час карантину COVID-19. Потім Єгор Шатайло, Сергій Чирков, а потім уже я переходив до повномасштабного вторгнення. Але коли почалася велика війна, я хотів зазначити, що не було домовленостей щодо переходу на українську. Це відбулося само собою. Мені здається, це гарний показник, що колектив «Підпільного стендапу» — адекватні люди.

«Українці відмовилися від російського контенту, перестали дивитися “ЧБД”»

Наталя Соколенко: Як це відобразилося на аудиторії? Вона збільшилася, зменшилася? Все ж таки у вас багато відео публікуються на YouTube. Мені здається, одразу помітна реакція авдиторії на те, що перейшли на українську мову. Як це було?

Святослав Загайкевич: Максимально позитивно. Мені здається, треба не за кількістю аудиторії гнатися, а за якістю. Коли ти переходиш на українську в YouTube, наприклад, то ти відчуваєш, що це більш «включена» аудиторія: більше коментарів, фідбеку.

Коли робили російською, то планували вийти на якийсь «більший ринок» — я не знаю, що керувало кожним із нас. Також і самі українці відмовилися від російського контенту, перестали дивитися «ЧБД» тощо. І звернули увагу на український стендап. Оскільки ми почали цю всю роботу у 2015 році, а сам я виступаю з 2012 року, то ми готувалися до того, щоб на нас звернули увагу. Воно все збіглося: українці звернули увагу на український стендап, а стендап до цього вже навчився, здобув досвід, готовий був дати якісний контент.

«Ми транслюємо свідомість»

Вадим Міський: Зменшення цікавості до російського гумору підсвітило не тільки «Підпільний стендап», а й інших гравців. Зокрема, такі телевізійні формати, як «95-й квартал» і «Дизель-шоу». Як ви самі оцінюєте контентну пропозицію, яку ви даєте людям? Вона відрізняється від того, що дає «95-й квартал», «Дизель-шоу», в чому ваша унікальна торгова пропозиція? Ми в медійному колі часто скептично ставимося до тих цінностей, які просувають подібні проєкти.

Наталя Соколенко: Не просто ставимося, ми критикуємо, «розриваємо» за деякі жарти, які вони собі дозволяють.

• Читайте також: «Деган Шоу». Як «Дизелі» ображають кримчан, жінок, євреїв і пропагують алкоголізм

Вадим Міський: Власне, цікаво, як ви відчуваєте цей нерв реакції аудиторії та ці цінності, які транслює «Підпільний стендап»?

Святослав Загайкевич: Ми транслюємо, мабуть, свідомість. Якщо ти вмикаєш перелічені проєкти, мені здається, зрозуміло, що вони працюють на більш дорослу аудиторію. Це аудиторія, яка втомилася, і коли приходить додому, вмикає телевізор і хоче розслабитися, відключити мозок.

Наталя Соколенко: Тобто у стендаперів аудиторія молодша, яка ще не втомилася від життя?

Святослав Загайкевич: Так, хоче розбиратися в цьому житті та задумуватися над цікавими речами. Узагалі — як існувати в цьому сучасному світі, що з цим усім робити. Тобто стендап більше ставить запитання, стендап-комік має порушувати теми, котрі бентежать суспільство.

«Війна стала частиною нашого життя, цю тему неможливо оминути»

Наталя Соколенко: Усе-таки жарти про війну у стендаперів теж є? Тобто ті жарти «95-го кварталу» і «Дизель-шоу», які збурювали медіа, суспільство, — вони були на тему війни, на тему тимчасово окупованих територій тощо. Стендапери ж теж жартують про війну. Я щось не пригадую великого скандалу щодо жартів від стендаперів про війну. Чи були такі історії?

Святослав Загайкевич: Перші пів року після початку повномасштабного вторгнення були невеликі історії, але там не такі популярні були стендапери. Це стендап-коміки, котрі отримували популярність у момент, коли їх «скасовували». Стендапери, звісно, жартують, насамперед про життя і про реальність. Комік транслює через свою призму бачення реальності, підсвічує щось цікаве, щось смішне, абсурдність цього світу. Звісно, після повномасштабного вторгнення війна стала частиною нашого життя, цю тему неможливо оминути.

Для стендап-коміка існує відгук глядачів. Я пам’ятаю, це буквально перші концерти після початку повномасштабного вторгнення, ми їх робили в підвалах. Виходить пара. Жінка каже: я думала, що буде стендап на абстрактні теми, щоб відволіктися від реальності, де є війна. А чоловік каже: навпаки, все по ділу. Усе, що зараз є в житті, про це все і жартують. Для коміка основна задача, мені здається, тримати баланс. Між тим, щоб людина могла трохи відволіктися від війни, але, з іншого боку, ти навпаки нагадуєш їм, що не варто ще розслаблятися. І порушуєш важливі теми.

«Коли ти хочеш показати недолугого персонажа, ти показуєш його російською. Раніше було навпаки»

Вадим Міський: В цьому є певна така соціальна місія. А які важливі теми ви намагаєтеся порушувати? Яких соціальних змін ви хотіли б досягти через той продукт, який ви продаєте людям?

Наталя Соколенко: Можливо, це запитання звучить пафосно, але от я його проілюструю — історія журналу «Charlie Hebdo», яке підсвічувало теми, наприклад, неприпустимості тотального клерикалізму. Вони висміювали, жорстко поплатилися за це, але продовжили жартувати за допомогою не слів, а візуальних, протестних речей: і гумористичних, і саркастичних, і іронічних.

Святослав Загайкевич: Перше, що в голову приходить, наприклад, перехід на українську. Усе частіше в коміків зустрічається — коли ти хочеш показати якогось недалекого або недолугого персонажа, ти частіше показуєш його російською.

Наталя Соколенко: Клас! Боже, як змінюється ситуація в медіапросторі.

Святослав Загайкевич: Я памʼятаю, коли я виступав з 2012 року, то були часи, що було навпаки. Усі виступали російською, а якщо ти хочеш показати якогось селюка, то ти показуєш його українською.

Наталя Соколенко: Уся радянська культура, радянська естрада тощо — це породження радянської пропаганди, свідоме приниження українського, зображення українців тупими.

«На телебаченні багато рамок, а стендап — волелюбний жанр»

Наталя Соколенко: Розкажіть, будь ласка, про те, як в принципі розвивався стендап в Україні. Як виникла спільнота? Це на противагу російському «Comedy Club» чи це на противагу «95-му кварталу? Чи це взірування на американські зразки?

Святослав Загайкевич: Мабуть, більше орієнтованість на Захід. Як це відбулося? Я був присутній на першій українській стендап-вечірці. Андрій Шабанов (український телеведучий, шоумен — «ДМ») з’їздив до Нью-Йорка, подивився на стендап і вирішив спробувати в Україні зробити таке ж. 21 вересня 2012 року була перша вечірка, мене туди покликали як актора «Чорного квадрату», сказали підготувати смішний комедійний монолог. Там також були радіоведучі, учасники КВН. Це було дуже дивно, але це була перша проба пера. Шабанов дуже загорівся, він хотів зробити телепроєкт. Він його зробив, але вийшов він, на жаль, у 2014 році, коли почалася війна. Сам стендап тоді був низького рівня, але це був перший крок для українського стендапу. Хоча він був і не дуже вдалий. Деякі кажуть, що це «крок вперед, два назад», що цей проєкт зупинив розвиток стендапу.

Можливо, на самому телебаченні могла б історія стендапу скластися інакше, але мене цей весь досвід змотивував. Я зрозумів, як треба робити, як не треба робити, і я почав робити «Підпільний стендап» у 2015 році. Цей досвід нас ще раз переконав у тому, що немає сенсу сподіватися на телебачення — буцімто ти потрапиш на телебачення — одразу станеш зіркою. Ми в цю магію не віримо і нам вона не потрібна. Узагалі на телебаченні багато бюрократії, дуже багато рамок. А стендап — це не дуже любить, це волелюбний жанр.

«Комік — це про правду і про трушність»

Наталя Соколенко: Тоді, коли ви починали, яка була ціль щодо охоплення аудиторії? Чи є приціл на багатомільйонну аудиторію?

Святослав Загайкевич: Є приціл на багатомільйонну аудиторію, але не тими методами, мабуть, як «Квартал» або «Дизель». Тому що все-таки в них це більше естрадний гумор, шоумени. А комік — це про правду і про трушність. Що ти рубиш правду-матку, але цим можна зібрати, мені здається, великі зали. Те, що Антон Тимошенко зібрав Палац «Україна» — це показник, що все правильно було зроблено.

Вадим Міський: Як війна впливає на той асортимент форматів, який ви маєте? Чи якісь нові речі ви пробуєте у зв’язку з тим, що люди стали менш мобільні або виїхали з країни та все ще можуть бути вашою аудиторією?

Святослав Загайкевич: Складно сказати. Те, що багато людей за кордоном, — мотивує активніше працювати над YouTube. Ми розуміємо, що багато глядачів дивляться нас там. Найбільше це вплинуло на благодійну складову стендапу, стало нормою віддавати частину прибутку на Сили Оборони. Навіть якщо комік робить якийсь сольний концерт — можна віддати гроші на ЗСУ. Або, що логічно, якщо комік чоловічої статі виїжджає за кордон, то в будь-якому випадку він донатить 100% на Сили Оборони.

«Коли отримуєш відгуки: “дякую, що тримаєте мою кукуху”, — відчуваєш свою відповідальність, що ти допомагаєш людям упоратися з важкими часами»

Наталя Соколенко: У нас з’явився ще один виклик — відімкнення світла. Як це вплинуло на вашу роботу?

Святослав Загайкевич: По-перше, це тема для жартів. Коли ще були перші блекаути, у всіх коміків був шматок матеріалу про відімкнення світла. Тому що, як я казав, комік жартує про життя. Якщо у тебе в житті щось нове з’являється, ти не можеш про це не пожартувати. У мене як організатора змінилося — в райдері додався генератор. Якщо у нас концерт, зйомка, — щоб це ніяк не вплинуло, і глядачі отримували якісний продукт, за який вони заплатили.

Якщо раніше ти займався стендапом і думав: «Я — просто комік, це прикольно, рок-н-рол, смішу людей, не працюю в офісі та займаюсь творчим самовираженням», то з початком повномасштабного вторгнення ти розумієш, наскільки це важлива соціальна місія. І ти вже ставишся до цього набагато серйозніше, це не просто «хі-хі, ха-ха» — це моя важлива місія в тому суспільстві. Ти отримуєш відгуки: «Дякую, що тримаєте мою кукуху, моя менталка тримається на вас». Це часто зустрічається, і ти відчуваєш свою ще більшу відповідальність, що ти справді допомагаєш людям давати раду з такими важкими часами.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Кирилом Передрієм про те, як наймолодший журналіст України готується до інтервʼю з провідними політиками країни, Олексієм Мандзієм про контент каналу «Суспільне Спорт», підготовку до Олімпіади та промоцію масового спорту, Тетяною Лебедєвою про журналістсьĸий ĸонĸурс «Честь професії» та роботу Комісії з журналістської етики, Романом Колядою про вихід Першого каналу з марафону, 100-річчя «Українського радіо» та неймовірні історії, що відбуваються в прямому ефірі, Тетяною Трощинською про премію імені Георгія Ґонґадзе, токшоу «Новий відлік», телемарафон та виклики перед майбутніми поколіннями журналістів, Альоною Яциною про «Кордон.Медіа», що висвітлює події Сумщини, війну та історії неймовірних людей, які має бачити весь світ, Наталією Курдюковою про Kharkiv Media Hub, що допомагає підтримувати роботу українських і іноземних медіа у Харкові, Катериною Котвіцькою про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Сергієм Гнезділовим про творчість на війні, цензуру і (не)ефективні державні комунікації, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Колаж: «Детектор медіа»