Коваленко: Сили оборони України переключились з ударів по НПЗ на нафтобази. Що стоїть за цим рішенням і чому Росії загрожує колапс

У серпні цього року найяскравішим явищем у Росії стали регулярні пожежі на нафтобазах. Одним із найпоказовіших проявів цієї тенденції є пожежа в Пролетарську Ростовської області, яка палала протягом 10 довгих днів. Але у багатьох почало виникати питання: навіщо після начебто успішних ударів по НПЗ Сили оборони України зосередилися саме на нафтобазах? Чи не логічніше було б і надалі виводити з ладу саме заводи? Розберімося.

У чому профіт?

З кінця 2023 року ми стали свідками поступальних, але системних ударів по російських нафтопереробних заводах. Це призводило до їхнього тимчасового зупинення, проведення ремонтних робіт, але все ж таки вони поверталися до робочого стану. І це не дивно.

Річ у тім, що НПЗ – це як маленьке місто. Аби зупинити його роботу на рік і більше, необхідний засіб ураження куди потужніший за дрон із бойовою частиною завважки 30 кг вибухової речовини. Такий безпілотник міг призупинити роботу заводу на деякий час, але не паралізувати у довгостроковій перспективі. А ось нафтобази – зовсім інша річ.

Зазначу, що сьогодні у СОУ є дрони-камікадзе з дальністю ураження цілей до 2500 км (це максимальна дальність, зафіксована за літній сезон завдання ударів). Тож російські нафтобази, які там розташовані, – у потенційній зоні ризику. А їх там не просто десятки, а сотні – малих, середніх і великих. Але тут головне не їхня кількість, а резервуари, якими вони оперують. До початку ударів по цій компоненті їх було понад 2550.

Сенс у тому, що в Росії обмежена кількість резервуарів, відновлення яких або будівництво нових навіть після ураження звичайним дроном-камікадзе займає набагато більше часу, ніж відновлення після аналогічного удару по нафтопереробному заводу.

Але найважливіше те, що кількість цих резервуарів у міру завдавання ударів зменшується і зменшується. Причому ефект від таких акцій значно болючіший, ніж від ударів по НПЗ.

Ефект від ударів по нафтобазах

Перше враження від удару по нафтобазі, коли перед очима видовище палаючих яскравим полум'ям резервуарів і стовпів чорного диму, що тягнеться на кілометри, – це, звичайно ж, задоволення. В українців. А от у росіян, ясна річ, навпаки: шок, розгубленість, розуміння, що влада, силовики тощо нічого не контролюють. Що вони тут безсилі. Але це морально-психологічний аспект, а є й інші, на які варто звернути особливу увагу.

Перший – це коефіцієнт корисної дії (ККД). Наприклад, на нафтову базу, де розміщено 20-30 резервуарів, прямують 10 дронів-камікадзе. І навіть якщо дев'ять із них будуть збиті засобами протиповітряної оборони, то один усе одно досягне своєї мети й знищить один резервуар. А від того, який загорівся, спалахне сусідній, а за ним ще один – і так може вигоріти вся нафтобаза. У Пролетарську ми були свідками саме такого розвитку подій.

Другий важливий аспект – вплив на фронт. Чим менше нафтобаз, які функціонують, розташовані ближче до кордону, тим складніше забезпечити російські окупаційні війська пально-мастильними матеріалами. Логістика відіграє важливу роль у доставці ПММ передовим підрозділам, і більшість нафтобаз, що у зоні ризику, – це ті, які зберігають і відправляють продукцію РОВ.

Уявімо (суто гіпотетично), що в радіусі 2500 км в окупаційних військ не залишиться нафтобаз, які працюють. Яким буде плече підвезення ПММ у такій ситуації? Скільки часу займатиме забезпечення угруповання РОВ понад 550 тисяч особового складу?

Третій – видобуток нафти. Про цей аспект мало говорять і мало на нього звертають увагу, концентруючись переважно на військовій частині тематики. Але у видобутку нафти в Росії дуже багато підводних каменів, і один з них полягає у неможливості зупинити цей видобуток на більшості свердловин.

У звіті російського Мінприроди "Про стан та використання мінерально-сировинних ресурсів РФ у 2016-17 рр." повідомлялася просто апокаліптична інформація, а саме щодо виснаження родовищ на Уралі на понад 70%, а в Західному Сибіру – на понад 50%.

У 2019 році "Роснедра" провели інвентаризацію родовищ, і за її результатами з'ясувалося, що з 2700 із сумарними запасами 28,9 млрд тонн нафти 600 родовищ економічно не вигідні для розробки. Обсяг нафти на збиткових – 5,7 мільярда тонн!

У січні 2019 року очільник компанії "Роснефть" Ігор Сєчин звернувся до Путіна з проханням про податкові пільги для низки родовищ у сумі 40-50 млрд рублів. Ці пільги Сєчин попросив для Пріобського родовища, обґрунтувавши необхідність тим, що лише 10% субстанції, які видобувають на ньому, – нафта, а решта 90% – вода та інші домішки.

А тепер найголовніше. Якщо на наявних, здебільшого практично виснажених родовищах зупинити видобуток нафти, їх уже неможливо буде через певний час відновити. Практично всі нафтові родовища Росії у патовій ситуації – добувай до останньої краплі – іншого не дано. І навіть коли барель нафти впав у ціні нижче за 30 доларів, російські родовища продовжували добувати чорне золото собі у збиток і накопичувати його на нафтобазах в очікуванні кращих часів.

А якщо Росія опиниться у ситуації, не коли вона не зможе продавати нафту, а коли навіть не зможе банально накопичувати її на своїх нафтобазах, оскільки їх просто не буде?

Знищення резервуарів, яких у Росії все ж таки обмежена кількість, а будівництво нових займає роки, може привести країну-агресорку до нафтового колапсу, коли не тільки не буде баз для зберігання, а й буде поставлено питання руба: що робити з нафтою, яку видобуваємо? Виливати у поле?

Фактично удари, здавалося б, по банальному об'єкту – нафтобазах (тобто знищення не засобів ППО, не штабів, не складів із боєприпасами, а саме резервуарів для зберігання нафти) – можуть виявитися для Росії куди більш болючими й патовими, аніж решта спроб натиснути на військово-політичний режим РФ.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".