Тактика салямі та "червоні лінії": чому на Заході забороняють Україні бити ракетами вглиб Росії

Росія вирішила кинути напризволяще власну Курщину та вдає, що не помічає окупації власних територій і хоче ігнорувати далекосяжні наслідки, натомість посилила свій наступ на чужому для себе Донбасі. Цей наступ відбувається у традиційний для росіян спосіб – закидування людським ресурсом, а також снарядами та "КАБами". Жахливим "бонусом" від Росії до подій на фронті йдуть постійні атаки на цивільну інфраструктуру та терор проти мирних українців.

Все це, на жаль, дає окупантам результат – Сили оборони України під цим шаленим тиском відступають, а перед командуванням постала дилема – як зупинити наступ Росії. Варіантів небагато: кинути до цієї м'ясорубки нових людей, щоб було ще більше аналогій з Верденом, або ж ударити по тилах росіян. Останній варіант виглядає оптимальним, але є одне велике "але".

• Ці самі тили, а також аеродроми ворога розташовані на території Росії. Україна наразі не може повноцінно до них дотягнутись, хоч і робить все можливе – у 2024-му українські дрони стали частими гостями на російських летовищах, складах і паливних базах.
• Але навіть 11-денної пожежі в Пролетарську, ракети-дрона "Паляниця" чи власної поштучної української балістики недостатньо, щоб зупинити ворога.
• Потрібне масштабування ударів, а його здатні забезпечити лише масовані удари по російських базах "довгою рукою", а саме – ракетами ATACMS і Storm Shadow.

Наразі Україна має дозвіл від союзників на ураження в 70-кілометровій прикордонній смузі, але головні сили та бази росіян розташовані значно далі й фактично перебувають поза зоною досяжності. Це робить росіян безкарними та дає можливість і надалі вести таку війну, яка їм потрібна.

Російські об'єкти, що входять до зони ураження ATACMS / Карта ISW

За час повномасштабного вторгнення Росія атакувала Україну 14 тисячами дронів, майже 10 тисячами ракет та чималою кількістю керованих бомб, випущених переважно з території Росії.

Удари ATACMS і Storm Shadow могли б кардинально змінити ситуацію та характер війни, адже Україна таким чином могла б атакувати ті місця, звідки атакують її. Українське командування це добре розуміє, тому зробило своєю наступною головною вимогою до союзників саме зняття цього табу.

Два фронти за ескалацію

Наразі битва за зняття заборону відбувається на двох рівнях. На рівні ЄС та на рівні дискусії США та більш сміливих союзників України (лідером тут виступає Велика Британія). На обидвох цих дипломатичних фронтах Україна активно залучена, має як успіхи, так і невдачі, прихильників і противників.

29 – 30 серпня у Брюсселі проходить неформальне засідання Ради міністрів ЄС. У четвер свою позицію озвучили міністри іноземних справ. Чи не головним яструбом виступив головний дипломат Жозеп Боррель.

Зброя, яку ми надаємо Україні, повинна використовуватися в повному обсязі, і обмеження повинні бути зняті, щоб українці могли завдавати удари по місцях, звідки їх бомбардує Росія. В іншому випадку ця зброя марна,
– сказав Боррель.

Жозеп Боррель / Фото Софії Назаренко, 24 Канал

Високий представник ЄС у передчутті скорої пенсії вже не був обмежений дипломатичним етикетом, тому говорив прямо про необхідність зняття всіх табу. Його підтримали представники країн Балтії, Польщі, а також Нідерландів.

Україна може використовувати ресурси, які ми надаємо, як забажає, за умови дотримання законів війни,
– генерал Королівських Військово-повітряних сил Нідерландів Онно Ейхельсхайм підтверджує, що його країна не проти використання Україною винищувачів F-16 для ударів по російській території.

Натомість заяви міністра закордонних справ Італії Антоніо Таяні були просякнуті переляком:

Ми повторюємо, що ми не перебуваємо у стані війни з Росією, НАТО не перебуває у стані війни з Росією, тому для Італії позиція залишається такою: використовувати нашу зброю на українській території. А інші країни будуть вирішувати, як вони вважають за потрібне,
– Антоніо Таяні не хоче мати проблем з Росією.

А слова його угорського колеги Петера Сійярто – відвертою та цинічною зрадою:

Ми не хочемо більше зброї в Україні, ми не хочемо більше смертей, ми не хочемо ескалації війни, ми не хочемо розширення кризи на Близькому Сході. Сьогодні ми продовжуємо виступати за здоровий глузд і мир,
– очільник МЗС Угорщини Сійярто засудив заяви голови європейської дипломатії щодо зняття обмежень на застосування Україною західної зброї.

До речі, за кілька годин після цих заяв Сійярто задоволений летів до Москви.

30 серпня дискусія продовжилась на рівні міністрів оборони. Боррель знову закликав зняти заборону, проте, міністри воліли зосередитись на розв’язанні тактичних і логістичних проблем.

Все це призводить до логічного висновку про важливість другого фронту переговорів, а саме – тиску на США. За цей напрямок відповідає Велика Британія. Нині Сполучене Королівство активно перебирає на себе лідерство в НАТО й дії британців все більше нагадують навіть не пафосне England expects that every man will do his duty часів Трафальгарської битви, а давній мем c'mon do something. Де патичком штурхають саме Америку. Справа дійшла вже до "зливів" у ЗМІ деталей переговорів з американцями, де останні постали в жалюгідному вигляді.

Занепокоєння з приводу провокування ширшого конфлікту між Росією та Заходом є одвічною рисою з точки зору готовності багатьох західних лідерів надати Україні зброю, необхідну для досягнення перемоги. Особливо це стосується Вашингтона, де бажання адміністрації Байдена не провокувати Путіна на подальші акти агресії в Європі значною мірою перешкоджає підтримці Заходом української справи,
– видання The Telegraph про боягузливу мотивацію США.

Бути слабкими – особливо за декілька місяців до виборів президента – надто велика розкіш, навіть для "головного деескалатора" радника з нацбезпеки президента США Джейка Саллівана (ні для кого не є секретом, що саме він є головним обмежувачем допомоги для України).

Джейк Салліван та Андрій Єрмак / Фото Sergey Dolzhenko / EPA, via Shutterstock

Адміністрації демократів нині особливо потрібні перемоги, а вони не можуть їх отримати ані на Близькому Сході (черговий мирний план США по примиренню Ізраїлю та Палестини зазнав фіаско), ані в Латинській Америці (поспішне часткове зняття США санкцій з венесуельського автократа Мадуро продовжило життя його режиму), ані в південно-східній Азії (візит Саллівана до Китаю виявився дипломатичною катастрофою), ані в Африці чи Баб-ель-Мандебській протоці, де хусити навіть і не думають жити мирно.

У цій ситуації суцільних провалів, зняття американцями табу на удари по Росії могло б стати чи не єдиною, проте, дуже значною перемогою. Список легітимних цілей окупантів на їхній власній території давно підготовлений Україною та вже переданий Вашингтону.

Тактика салямі

Після прочитання цих рядків у вас неодмінно виникне дежавю, а фраза "це ж було вже", пригадається сама собою. Саме так – ми це вже проходили. Схожі заборони ми колись мали від західних союзників на постачання:

• будь-якої летальної зброї;
• артилерії натівських калібрів;
• західних танків і систем ППО;
• літаків F16;
• ракет ATACMS;
• ударів по російському прикордонню західною зброєю.

Всі ці заборони на старті вважалися нездоланними (так заявляли самі західні лідери, включно з Байденом, Шольцем і Макроном), але були зняті відповідно до сталінської "тактики салямі", тобто поступового нарізання та зняття обмежень (символічно, що нині вона працює проти власних авторів). Всі вони були "червоними лініями" для Росії й усі виявились пшиком.

Так само Росія мовчки проковтнула українські удари по "сакральному Криму", загоризонтних радарах та інших елементах. Швидше за все, колись вона так само промовчить і з приводу ударів Storm Shadow по Рязані чи Воронєжу. Або знову оголосить там якесь чергове КТО, як вже було з Курськом.

Це все нагадує гру. За геополітичні припущення та страх перед Путіним у Вашингтоні та Брюсселі платить лише Україна і віддає найцінніше – життя своїх громадян, не лише військових, але й цивільних, не лише дорослих, але й дітей. Рано чи пізно і цю заборону буде знято, проте, втрачених життів це не поверне. Натомість на Заході просто відбудеться новий виборний цикл.

Чому Білому дому варто поспішати

Цілком вірогідно, що такий дозвіл таки буде наданий президентом Байденом – ближче до дати виборів, або вже після них. Втім, це означатиме, що принаймні декілька місяців росіяни будуть безкарні, а це означає, що вони зможуть розпочати штурм Покровська і Торецька. Можливо, просунуться ще далі в Часовому Яру. Так, у цих атаках росіяни знову покладуть десятки тисяч людей (це довели штурми Бахмуту та Авдіївки), але також поставлять Сили оборони на Донбасі в доволі критичне становище.

За цими короткими фразами сховані тисячі життів українців та зруйновані українські міста. Всі вони стали заручниками нового раунду старої гри.

З урахуванням цього, Байдену та компанії краще поспішити, адже проблема може вирішитись і без них, тоді вони не лише не отримають "перемогу під вибори", а й знищать власний історичний спадок. Так, мова про українські удари західною зброєю без дозволу.

Цей варіант не варто ігнорувати, адже Україна довела світу, що може діяти нестандартно, готова ризикувати, оскільки не має права оглядатися на те, що подумають у Вашингтоні, коли гинуть люди. До того ж як у самому Вашингтоні, так і в Білому Домі, а також Конгресі та Сенаті давно вже говорять, що не бачать перешкод для того, щоб Україна захищала саму себе належним чином.