Рецензія на аніме-серіал «Термінатор: Зеро» / Terminator Zero

29 серпня, у символічну дату Судного дня, якому так завзято намагалася запобігти Сара Коннор, сервіс Netflix презентував науково-фантастичний аніме-серіал «Термінатор: Зеро». Його події відбуваються у канонічному всесвіті, започаткованому Джеймсом Кемереном 40 років тому. У рецензії нижче розповідаємо, чи обґрунтоване існування подібного проєкту в умовних межах культової франшизи та наскільки комфортно почувається легендарний Т-800 у такому незвичному для себе форматі.

«Термінатор: Зеро» / Terminator Zero

Жанр наукова фантастика, аніме
Шоуранер Меттсон Томлін
Ролі озвучили Тімоті Оліфант, Андре Голланд, Соноя Мідзуно, Розаріо Доусон, Енн Дауд
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Кінець серпня 1997-го, Токіо. Заклопотаний творець штучного інтелекту «Кокоро» Малкольм Лі не може викроїти час для походу в парк атракціонів зі своїми трьома дітьми, адже зайнятий спілкуванням з комп’ютерним дітищем. Тож юним бешкетникам, хлопцям Кента і Хіро та дівчинці Рейці, нічого не лишається, окрім як знаходитися під наглядом служниці Місакі.

Тим часом у постапокаліптичному 2022-му, і кому як не українцям краще за всіх про це знати, групі опору на чолі з крутою войовницею Ейко вдається заволодіти важливими даними, згідно з якими ненависний «Скайнет» якраз звернув свій погляд на Малкольма Лі та його дітей. Тож, щоб нейтралізувати ціль, шкідливий ШІ посилає у минуле чергову бляшанку з видатною мускулатурою і непробивним виразом обличчя, а їй навздогін вже прямує Ейко. Тепер питання полягало у тому, хто з них добереться до Малкольма першим.

За чотири десятиліття свого багатостраждального існування франшиза «Термінатор» зазнала як шаленого успіху, так і прикрих невдач, від згадки яких стає ніяково. Одного разу кінороби вже спробували вивести цю історію за рамки повнометражного кіно у площину телевізійного формату, і так на світ народився серіал «Хроніки Сари Коннор».

Там була купа сумнівних моментів, як от поява вгодованого старшого брата Кайла Різа у виконанні Браяна Остіна Ґріна, що скидається на дешевий сюжетний хід, але й провалом той телевізійний продукт назвати язик не повертається. Втім, шоу проіснувало усього два сезони і не отримало зелене світло на третій у зв’язку з низькими глядацькими рейтингами. А ще тут була перша спроба проігнорувати те, що виходило після «Судного дня» (на той час це ще тільки «Повстання машин»), що в майбутньому, на жаль, перетвориться на недобру традицію серії.

Творці «Термінатора: Зеро» пішли далі своїх колег і вирішили розгорнути оповідь у форматі мінісеріала-аніме. При цьому світ більше не крутиться навколо тих самих, незмінних дійових осіб: до біса цих ваших Сар і Джонів Коннорів — це абсолютно окрема історія про інших персонажів, яка, з усім тим, відбувається у канонічному всесвіті. Тобто, більше ніяких i’ll be back, недружньо налаштованих панків чи байкерів та нещадно розтоптаних троянд у слоумо.

Глобально проєкт виглядає не стільки як крок вперед, а скоріше як ковток свіжого повітря для франшизи. Не переосмислення, а досить цікаве доповнення до культових попередників. Звісно, до їхнього рівня «Термінатор: Зеро» не дотягує і близько, та й подібні амбіції в рамках заявленого формату навряд чи перед собою хтось ставив. Та це вже хоча б не термінатор-клоун з «Генезиса» чи, страшно згадати, продавець штор Карл — володар модної сорочки та зразковий сім’янин.

Меттсон Томлін, який, до речі, буде одним зі сценаристів наступного «Бетмена» з Паттінсоном, поставився з величезною шаною до кемеронівської класики, та разом з тим ризикнув додати у міфологію щось нове. Це і штучний інтелект «Кокоро», котрий був «вихований» по-іншому, ніж «Скайнет», тож і поведінка його відрізняється від скайнетівської. І бажання більше заглибитися у тему стосунків людини та ШІ, що прослідковується в діалогах між «Кокоро» та її творцем. І зосередження уваги на такому важливому аспекті, як парадокс подорожі у часі, який раніше не мав належної уваги.

Знову доводиться констатувати, що старання Сари та Джона Коннора в певному сенсі знецінюються, а довготривалі діалоги між Малкольмом Лі та його творінням не здаються такими вже глибокодумними, як того хотілося Томліну. Що вже казати про кричуще неправдоподібний екшн: у форматі «живого» кіно він був би просто нежиттєздатним.

Поряд зі змістом, до якого можуть виникнути питання, існує вкрай якісна технічна складова — серіал може похизуватися приємною анімацією та цікавим музичним наповненням. При цьому творці не спираються на класичну музичну тему Бреда Фіделя (хоча і її варіація теж недовго звучить), а пропонують абсолютно новий саундтрек, котрий якісно доповнює соковиту картинку.

Ну а по закінченню одному з героїв так і хочеться дати невеличку пораду: наступного разу, коли штучний інтелект запитає «чому людство треба рятувати?», замість багатослівних аргументів увімкніть краще «П’ятий елемент».