Елізабет Бергнер: кінодіва, ікона стилю з галицького Дрогобича, що рятувала євреїв від фашистів

Елізабет Бергнер називали "королевою європейських театрів". Нею захоплювалися Бернард Шоу, який змусив директора Німецького театру Макса Рейнхарда дати їй головну роль у виставі "Свята Іоанна", і Марлен Дітріх, яка писала згодом, що тендітна і витончена, володіла ніби ельфійською красою Бергнер плотського та земного. Вона була справжньою іконою стилю: її часто копіювали, але так і не змогли досягти рівня її досконалості. Саме вона, за словами Дітріх, увела в Голлівуді моду на коротку стрижку з виразним завитком на лобі – його називали "локоном пристрасті" або "локоном Бергнер". "Вона грала з публікою, – згадувала Дітріх, – і заворожувала її до самозабуття".

Бути актрисою написано на роду

Елізабет Бергнер народилася в серпні 1897 року в галицькому Дрогобичі, який на той час входив до складу Австро-Угорської імперії, але незабаром після її появи на світ сім'я переїхала до Австрії, де й виросла Елізабет. Коли мініатюрній та тендітній дівчинці виповнилося десять років, сімейним лікарем Бергнеров став студент-медик, згодом – родоначальник групової психотерапії – Якоб Леві Морено. Батьки попросили його провести кілька сеансів із дітьми (у майбутньої зірки були ще брат та сестра), щоб визначити, якою професією їм краще займатися у майбутньому. Щодо Елізабет вердикт Морено був однозначний: дівчинці на роді написано бути актрисою. На той момент батьки словами психолога уваги не придали, але вже у чотирнадцять років їхня дочка дебютувала на театральній сцені. Ще через два роки, зігравши Розалінду в п'єсі Шекспіра "Як вам це сподобається", вона стала відомою не тільки в Німеччині, а й у сусідній Австрії – Елізабет з тріумфом проїхала з гастролями цими країнами, загалом зігравши роль Розалінди 560 (! ) раз. З того часу Шекспір став її талісманом – спектаклі за його творами завжди приносили Бергнер удачу.

Підкорювальниця чоловічих сердець

Особисте життя Бергнер було настільки ж яскравим і сповненим подій, як і долі її сценічних та екранних героїнь. Актриса легко підкорювала чоловічі серця, але не поспішала відповідати взаємністю на освідчення в коханні. Від неї втрачали голову не лише глядачі, а й актори, з якими вона працювала, як це сталося з Олександром Моїссі, який грав Гамлета у спектаклі за п'єсою Шекспіра. Він полюбив Офелію-Бергнер не тільки на сцені, а й у житті, але Елізабет залишалася байдужою до його залицянь. Біографи зірки вважають, що причиною цього є погляди актриси, яка на той час нібито не просто захопилася комуністично ідеями, а була зв'язковою угорського революціонера Бели Куна. Сама Бергнер ці дані не підтверджувала, та й згадувати той період свого життя не любила

Набагато драматичніша історія пов'язувала Елізабет Бергнер зі знаменитим німецьким скульптором Вільгельмом Лембруком. Його ментальне здоров'я похитнулося під час Першої світової війни: Лембрук працював санітаром у шпиталі, і його психіка не витримала картин поранень та смертей, з якими він стикався щодня. Одним із наслідків пережитого стали для скульптора нав'язливі ідеї, які буквально переслідували його. Він був одержимий Елізабет - вселив собі, що повинен бути з нею будь-що-будь. Актриса погодилася стати натурщицею Лембрука, але – не більше. Коли залицяльник став зовсім нестерпним, Елізабет покинула все і поїхала з Берліна, де розгорталися події, до Відня. Услід їй полетіла телеграма: "Якщо хочеш врятувати мене, повернися!" Вона визнала ці слова банальним шантажем і нічого не відповіла, а через два дні дізналася, що Лембрук покінчив життя самогубством. Елізабет звинувачувала себе в його смерті і настільки сильно переживала те, що трапилося, що на якийсь час пішла зі сцени, і навіть змушена була звернутися за допомогою до психіатра.

Шлюб завдовжки 40 років

У кіно Бергнер дебютувала у 1923 році, зігравши у німецькому німецькому фільмі "Євангеліст". Але доленосною для актриси стала картина режисера Поля Ціннера "Ню": – Елізабет стала його музою, а згодом і дружиною. Шлюб, про який біографи актриси кажуть, що за ним стояла не сильна пристрасть, а дружба та взаєморозуміння, триватиме 40 років і закінчився смертю режисера – 1972 року. Циннер зняв найвідоміший – і успішний – фільм за участю Бергнер – "Фрейлейн Ельза", який остаточно закріпив за акторкою амплуа femme fragile – тендітної, безневинної і, як правило, нещасної жінки, яка є повною протилежністю жінки фатальної – femme fatale.

Порятунок життів

Наступний фільм Циннера – "Сходження Катерини Великої", в якому актриса зіграла у парі з Дугласом Фербенксом, було заборонено до показу у Німеччині. – його бойкот був пов'язаний з тим, що головні ролі у картині грають актори-євреї. Розуміючи, чим загрожує подальше проживання в країні людей – і, насамперед, митців – Бергнер звернулася з проханням залишити Німеччину. Вони з Циннером виїхали з неї ще 1933 року – відразу після приходу до влади Гітлера. Причому, Елізабет допомагала охочим втекти не лише організаційно – підшукувала житло, влаштовувала на роботу, а й матеріально – хто знає, скільки життів актрисі в результаті вдалося врятувати?

Успішна кар'єра в Англії

Виїхавши з Німеччини, Бергнер та Циннер оселилися в Лондоні, де кар'єра актриси – не лише в кіно, а й у театрі – складалася більш ніж успішно. Її шанувальників не бентежив навіть німецький акцент, який вона, втім, досить швидко зжила – на спектаклі за її участю важко було дістати квиток. А роль у виставі "Хлопчик Давид" легендарного драматурга, автора "Пітера Пена" Джеймса Баррі, незважаючи на те, що спектакль не сподобався англійським критикам, принесла їй не лише успіх, а й… спадщина: Баррі заповів їй 10 тисяч доларів – солідну за тим часом суму.

Втеча в США

Звичайно ж, Голлівуд не міг залишити поза увагою чудову femme fragile – час від часу звідти приходили пропозиції переїхати до США та почати зніматися на "Фабриці мрій". Але актриса незмінно відповідала відмовою, зауважуючи, що їй і в Лондоні непогано платять, хоча головна причина її негативних рішень була іншою: Елізабет боялася, що доведеться в Америці не до двору. "Ми з Голлівудом не поєднуємося - він штучний, - говорила вона, - там я буду не в своїй тарілці, та й конкуренція в ньому дуже сильна". Яке ж було здивування англійських шанувальників актриси, коли вона, кинувши зйомки в антифашистському фільмі "49 паралель", в якій знімалася разом з Лоренсом Олів'є, буквально бігла до США. В Англії Бергнер називали зрадницею, натомість запросили іншу актрису, через що всі її сцени довелося перезнімати, а сам фільм вийшов на екрани на два роки пізніше, ніж передбачалося спочатку. Свого завдання – схилити на бік країн Європи, що борються з фашизмом, коливається Америку – картина не виконала, за неї це зробило напад Японії на Перл-Харбор. Бергнер же, як вона потім пояснювала, страшенно злякалася нападу фашистської Німеччини на Англію, у такому разі на неї, як етнічну єврейку, чекала незавидна доля – Елізабет не з чуток знала, що роблять нацисти з її одноплемінниками.

Тріумф на Бродвеї

У США, незважаючи на те, що там актриса відчувала себе в безпеці, у професійному сенсі їй потрібно було затверджуватись заново, знайти себе в Голлівуді вона не змогла, зігравши за весь час перебування в країні тільки в одному фільмі – "Паризькому експресі, що провалився в прокаті". ". Тоді Елізабет вирішила повернутися до театру – і перша ж бродвейська вистава за її участю, "Дві місіс Керолл", принесла актрисі приз "За кращу жіночу роль сезону". Високі гонорари, які отримувала на той час актриса, повернули їй можливість продовжувати рятувати з Німеччини євреїв, що залишилися там: завдяки їй звідти зумів виїхати драматург Бертольд Брехт і група дітей-сиріт.

"Все про Єву"

Саме в цей період життя Бергнер сталася історія, яка згодом лягла в основу сценарію фільму "Все про Єву". Актриса познайомити з юною шанувальницею, яка щовечора чекала її біля службового входу до театру. Спочатку Бергнер взяла дівчину до себе помічницею, а потім, дізнавшись, що та мріє стати актрисою, влаштувала її на роль у бродвейському спектаклі. Досить швидко благодійниця-Бергнер помітила, що та, яку вона вважала своєю вихованкою, за її спиною заграє з її чоловіком. Коли ж Елізабет застала свою протеже з текстом п'єси - вона розучувала слова її (!) Ролі, Бергнер зрозуміла, що чаша її терпіння переповнилася. Вона зробила все для того, щоб невдячну шанувальницю вигнали з театру з вовчим квитком, а історію розповіла письменниці Мері Орр, яка опублікувала її в Cosmopolitan. Там її і прочитав Джозеф Манкевич – автор сценарію фільму "Все про Єву", який отримав шість (!) "Оскарів".

Повернення до Європи

Незважаючи на успіх у США, наприкінці 40-х років актриса починала думати про повернення до Європи. Важко сказати, скільки б вона вирішувалася на цей вчинок, якби її не підштовхнули до нього події – "полювання на відьом", що почалося в Америці. Елізабет з її – хоч і комуністичними поглядами, що залишилися в минулому, цілком могла потрапити до списків діячів культури, що оступилися. Щоб уникнути такого сценарію. Бергнер та Циннер назавжди їдуть із США. Першою зупинкою на їхньому шляху став Ізраїль, де протягом трьох місяців актриса майже 70 (!) разів вийшла на сцену театру "Охель", а більшу частину отриманих за виступ гроші перевела пораненим ізраїльським солдатам, які постраждали у боротьбі за незалежність своєї країни.

Потім Елізабет із чоловіком на якийсь час повернулися до Лондона, але дуже швидко зрозуміли, що в Англії актрису так і не пробачили за "зраду", і вирішили переїхати до Берліна, де її досі пам'ятали. Бергнер знову відчула себе затребуваною та коханою: німецькі та австрійські театри змагалися за право бачити Елізабет на своїй сцені, а потім і в Англії змінили гнів на милість. Востаннє актриса вийшла на сцену в Лондоні 1973 року, а останню роль у кіно зіграла 1982-го – на той час їй було 85 років. Через чотири роки Елізабет Бергнер не стало - вона померла 12 травня 1986 у своєму будинку в Лондоні.