Пам’яті нацгвардійця, розвідника Богдана Дроннікова

Попри хворобу мріяв стати воїном, справжнім захисником, і таки ним став

Дмитро народився у 1997 році в Кривому Розі. Тут виріс і закінчив школу, а згодом й університет, де вивчав інженерію техніки безпеки. Однак, він не обмежував себе цією сферою, тож брався й не за фахову роботу.

"Він умів працювати руками і не цурався роботи, хотів навчитись всьому і прагнув досконалості. Така вже натура у нього була", - розповіла кореспондентці Укрінформу мати хлопця Тетяна.

Вона каже, що Богдан завжди був активний і досягав всього, чого прагнув. Наполегливо, свідомо, цілеспрямовано йшов до своєї мети. Йому було важливо не стояти на місці, пізнавати нове.

Хлопець мріяв про власну родину, одружився, однак народити дітей зі своєю коханою дружиною так і не встиг. Казав, що після повернення з війни обов’язково здійснить і цю мрію. Та не судилося…

"Він завжди називав мене лагідно "мамуся" або "матуся". Хоча бувало ще й яскраво-ділове "Сергіївна", - згадує мама воїна. Молодша сестра бачила в ньому справжнього друга. Брат завжди перший дізнавався її таємниці, йому ж вона відкривала свої жалі, до нього йшла за допомогою. "Дружніми були, хоч і різниця між ними аж 9 років. Для доні брат був справжнім захисником ще до усіх цих трагічних подій", - каже жінка.

Тетяна розповідає, що одразу після початку повномасштабного вторгнення РФ син хотів приєднатися до інших хлопців, тож став на військовий облік. Однак, за станом здоров’я отримав «непридатність» з діагнозом бронхіальна астма. Не міг із цим змиритися, тож ще майже рік оббивав пороги лікарень, аби домогтись відправки у військо.

А тим часом Богдан знаходив можливості бути корисним: був волонтером, брав активну участь у патрулюванні міста, за що отримував нагороди і подяки від місцевої влади.

Жінка згадує, як у травні 2023 року Богдан прийшов до батьків з новиною про укладення контракту з Національною гвардією. "Я тоді спитала його, чи є в мене шанс його відмовити. Він відповів, що рішення його тверде і просив підтримати. Сказав, що не ховатиметься, як щур, не те виховання", - з болем розповідає Тетяна.

За контрактом хлопця зарахували на посаду вулканізатора частини 3011, потім перевели до розвідки. Після реформування частини Богдан потрапив у славнозвісну «Хартію», яка стала 13-ю бригадою Національної гвардії України у складі Гвардії наступу. Весь час після підготовки служив на Донецькому напрямку, без відпусток.

Після наступу на Харків бригаду Богдана перевели на Харківський напрямок.

Мати воїна згадує, як за декілька днів до загибелі син зателефонував їй, щоб привітати з Днем матері. Для неї це стало щемливою несподіванкою, адже в тих умовах, де перебував Богдан, явно було не до свят чи теплих привітань. Та хлопець дав зрозуміти матері, наскільки для нього це важливо.

"Ми з невісткою наче щось відчували. Їй було неспокійно в ту ніч, а мені наснився кошмар, який і згадувати моторошно. Я тоді зранку прокинулась сама не своя, намагалась відігнати страшні думки. 14 травня чоловікові зателефонували з військової частини і… висловили співчуття. Я працюю вчителькою, тож чоловік чекав дві години, допоки у мене закінчаться уроки, не тривожив, і лиш тоді повідомив трагічну новину", - згадує Тетяна.

Богдан Дронніков віддав своє життя 13 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля Руської Лозової на Харківщині. Загинув від ворожого БПЛА, який влетів у заряджену машину «Град», де хлопці чекали команду «Вогонь». Від смертельного вибуху разом із Богданом полягло ще троє побратимів.

"У сина був позивний "Дрон". Можливо, це просто скорочення від прізвища, але знаю, він хотів управляти дронами. Мав велике бажання опанувати це вміння, казав, що і в мирний час стало би йому в нагоді. Однак цього вже ніколи не буде. Здійснилась інша його мрія - стати захисником, воїном. Не мислив для себе іншої долі, коли країна бореться за Незалежність, за волю", - згадує з гордістю мати.

Військовий нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеня (посмертно). У нього залишилися батьки, молодша сестра та дружина.

Дружина Валерія зареєструвала на сайті Президента України петицію з проханням присвоїти Богдану Дроннікову звання Героя України, яка ще не набрала необхідну кількість голосів, тож просить допомоги.