У Києві відкрилися футуристичні "Сади мрій": до чого нас доведуть технології — до раю чи до пекла

Якщо хочете потрапити у світ майбутнього — вам на виставку "Сади мрій" у столичний Центр сучасного мистецтва М17. Там його вибудували американські, японські, німецькі, китайські та українські художники. Починається експозиція з краєвидів нічного саду, над яким зоряне небо, потім ми переміщаємося в глибини всесвіту і віддалене майбутнє, де жінки красиві, але в них чомусь із живота стирчать щупальця, а одна нога — собача. Генна інженерія нас заводить усе далі — у біонізм, коли люди більше схожі на медуз. Потім від цього ми зовсім вигораємо, про що свідчить скульптура "Чоловіки-сірники", і тут ставиш собі питання: чи не завела людство дорога до раю — у пекло?

Кураторка футуристичної виставки Наталя Шпитковська (вона ж — директорка M17) вибудувала оригінальну образну низку з робіт світових зірок contemporary art, в якому простежується чітка логіка.

Одна з головних метафор — побудова людством раю — для себе, коханих, зрозуміло. А з чим, насамперед, асоціюється рай? Правильно — із садом. Автори пишуть у передмові: "Люди здавна зверталися до садів — як реальних, так і уявних — у пошуках притулку від несамовитої реальності: від сакрального простору райського Едемського саду — місця безумовної любові, радості, здійснення мрій, до садів філософів. Останні ставали моделлю і місцем самовдосконалення та саморозвитку, священним джерелом спокою і просвітлення: ці асоціації зберігаються в інформаційному полі людства протягом століть. Але куди заведе уява людини в пошуках раю? Стрімкий технологічний розвиток та еволюція штучного інтелекту ставлять під сумнів збереження першості за людиною. Проєкт зосереджується на дослідженні уявних світів, поглядах на співіснування людини зі ШІ, розширенні горизонтів синтетичної біології, віртуальності та реальності, а також на метафорі храму майбутнього, що закладається вже сьогодні. Підвладне фізичній тлінності тіло знайде вічне життя в штучних світах". Чудово: запитання поставлено — які ж відповіді?

Починається експозиція з нічних пейзажів Анатолія Ганкевича (Україна). Тут представлений цикл його полотен "Ніч у раю". Дерева, крізь які видно феєрію зоряного неба. Він пише, що в нього нічний сад викликав "ностальгічно-містичні відчуття".

Але контури дерев поступово зникають і залишається одна феєрія світил, яка заворожує — ми ніби занурюємося поступово в космос, відштовхуючись від тлінної земної поверхні.

У наступному залі на нас уже на повну насувається космічний світ майбутнього без жодної ностальгії. "Чи зможемо ми, як людство, зберегти свою унікальність у світі, де технології розвиваються шаленими темпами? Де межа між реальним і цифровим світами?". Я б навіть поставив питання дещо інакше: де межа між людиною і не людиною?

Китаянка Чао Фей пропонує на двох вертикальних екранах, що нагадують, як вона вказує, мобільні телефони, помилуватися дівчиною майбутнього. Робота називається "Оз", відсилаючи до відомої казкової країни. Красива, наголо поголена дівчина тут ширяє в космічному просторі, а у неї з живота періодично з'являються зловісні щупальця, як у фантастичному горрорі "Чужий". Але цей самий чужий — зовсім не розриває її на шматочки. Дівчина прекрасно співіснує з цим "чужим" у себе всередині. Вони — одне ціле. Можливо, вона навпаки — інших за допомогою цих щупалець на раз порве. Небезпечна красуня!

А прямо під нею, на підлозі, розташувалася скульптура іншої дівчини: робота японки Мегумі Охата під назвою "Мудзіна&Хаорі". Ця "постлюдина" (як зазначено) радше викликає жалість, вона — жертва жахливих експериментів: у неї на спині шрами у вигляді квітів, а задня нога плавно переходить у собачу або вовчу лапу. Дівчина повзе і немов благає про допомогу.

Над нею, мабуть, центральний артоб'єкт виставки — робота Aljoscha. Це український художник Олексій Протупін (родом із Лозової), який прославився інсталяціями, де він розвиває ідеї біоізму, біофутуризму, чи то пак ідеї, що в майбутньому люди творитимуть (і, напевно, самі перетворюватимуться) на нові форми життя, які, можливо, живитимуться світлом.

На виставці його скульптура з оргскла "Райська інженерія" — рожева, напівпрозора субстанція, що нагадує розірвану медузу. Інсталяція займає понад половини всього експозиційного простору. Чи хочеться мені перетворитися на це? Не впевнений, оскільки мені не зрозуміло: наскільки у цієї істоти цікаве існування? Вона буде тільки ширяти в космосі? А її не з'їдять ті, у яких є зуби? Загалом, при погляді на "Райську інженерію" — світло і тривожно одночасно.

Тут же на екрані можна побачити немов спеціально під Істоту розроблене середовище проживання — це "Машинні галюцинації" турецько-американського художника Рефіка Анадола. На екрані ми спостерігаємо, як у калейдоскопі, різні галактики, які комбінуються у візерунки. Фішка в тому, що Рефік попросив у NASA дозвіл на знімки космосу телескопом "Габбл", завантажив їх у ШІ та отримав на виході вселенський, постійно мінливий, калейдоскоп.

На другому поверсі ми бачимо вже набагато менш оптимістичну роботу — скульптуру "Чоловіки-сірники" німця Вольфганга Стіллера. Там два мужики у формі згорілих сірників. Тобто, сучасні люди, які так активно рвуться в рай і гарують з ранку до ночі до такої міри, що відбувається ефект вигорання. Згоріли на роботі: хотіли в рай — потрапили в пекло.

Для цих скульптур тут і інтер'єр відповідний — це абстрактні картини Анни Миронової з чимось палаючим — рожево-червоним. Добре горимо! Цикл полотен називається "Де народжується тиша". Мабуть, там же, де і закінчується — вигоряти можна і по-тихому.

Ніби на втіху відвідувачам у фіналі відео в темній кімнаті, де на екрані — просто зелений ліс. Не все вигоріло зсередини і зовні. Не все втрачено. Головне — вчасно зупинитися, впавши на галявину.

Довідки про художників, представлених на експозиції

• Чао Фей — сучасна художниця, яка входить до Топ 5 художників Китаю. Її роботи були представлені в багатьох світових культурних інституціях, зокрема, в Центрі Помпіду в Парижі та MoMA PS1 у Нью-Йорку. Чао Фей у своїй творчості зосереджується на стрімких змінах, що відбуваються в суспільстві сьогодні, і плинності світу, в якому культури змішуються і розвиваються в процесі еволюції.
• Рефік Анадол — турецько-американський медіахудожник, піонер естетики машинного інтелекту, володар численних премій і нагород. Його роботи в MoMA (Нью-Йорк), Центрі Помпіду, Pinakothek der Moderne, на артярмарку Art Basel. Працює зі штучним інтелектом, створюючи "машинні галюцинації" і таким чином звертається до питання, чи можуть машини мріяти? Використовуючи широкі масиви даних і алгоритми штучного інтелекту, художник прагне візуалізувати мрії машин, створюючи неземні пейзажі, що долають кордон між цифровим і фізичним простором.
• Альоша (Aljoscha) — український художник. Його роботи перебувають у низці світових музейних колекцій: у Tate Modern у Лондоні та Museum Ludwig у Кельні. Його твори були показані на таких престижних артярмарках, як TEFAF у Європі та в США. Інсталяції Альоші занурюють у буття напівпрозорих і ніжно забарвлених синтетичних органічних форм. Напрямок — біоізм.
• Анатолій Ганкевич — український художник, відомий своєю унікальною технікою з елементами імітації мозаїки. Минулого року проєкт Ганкевича "Ніч у раю" був представлений у галереї Frédérick Mouraux Gallery в Антверпені (Бельгія). Художник базує свою творчість на створенні певної ностальгічно-містичної атмосфери.
• Мегумі Охата — японська художниця, лауреатка другої премії Batsford Prize 2019, учасниця artist talk Reimagining Human Body (Переосмислення людського тіла) у Tate Modern (Лондон) 2023 року. Її скульптури — з текстилем зі штучної шкіри, що містить відбиток текстури власної шкіри. Охата сприймає своє мистецтво як продовження тіла.
• Вольфганг Стіллер — німецький художник. Займається творчістю вже майже 40 років, за які він застав падіння Берлінської стіни та розквіт масової попкультури. Його роботи представлені в престижних музейних колекціях світу від Китаю до Німеччини. Вольфганг Стіллер у своїх роботах аналізує сучасне суспільство з чорним гумором. Людська голова як центр психіки та особистості є наскрізним мотивом для Стіллера.
• Анна Миронова — українська художниця, нещодавно обрана членом-кореспондентом НАМ України, викладачка на кафедрі дизайну Інституту мистецтв у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Ще 2016 року Анна Миронова увійшла до рейтингу Forbes найуспішніших представників сучасного українського мистецтва. Анна Миронова створює живопис, графіку, артоб'єкти та фотографії. У своїй творчості художниця нерідко досліджує простір Всесвіту та простір у людині — той простір пам'яті, який сягає часів "творення речей". Для виставкового проєкту "Сади мрій" Анна Миронова створила нові витвори мистецтва, що відображають метафізичні ландшафти та невідомі горизонти.

Виставка триватиме до 20 жовтня.