До Покровська 10 кілометрів: чи здатна Росія захопити місто – відверта розмова з бійцем ЗСУ

Росіянам лишається близько 10 кілометрів до Покровська. Та чи зможе ворог захопити місто – читайте у відвертій розмові 24 Каналу з військовослужбовцем ЗСУ та політологом Кирилом Сазоновим.

Про трагічний удар по Полтаві

Полтава оговтується від страшного удару, який завдали росіяни 3 вересня. Є загиблі та поранені. У своєму телеграм-каналі ви написали, що у будь-якої трагедії є прізвище й ім'я. Що ви можете сказати з цього приводу?

Щодо трагедії у Полтаві ми всі шоковані. Тому що це завжди шок, коли гинуть побратими, але зараз подвійний шок, адже це не на лінії бойового зіткнення.

Я вже бачу, що у мережі розганяють зраду, що було шикування, мовляв, нічого не навчилися. Мені два побратими вже особисто відписали. Один втратив, на жаль, у Полтаві рідного брата, інший саме там служить й саме по їхньому корпусу був приліт цієї ракети. Обидва підтверджують одну й ту ж інформацію – ніякого шикування не було.

Але зі власного досвіду мені здається, що жодне скупчення військових неприпустиме. Поготів там, куди долітають ворожі ракети. На жаль, у Полтаві військові були разом й по них цілив ворог. До того ж це зв'язківці, а це вкрай кваліфіковані бійці. Велика трагедія.

Я вважаю, що не можна допускати скупчення в жодних навчальних центрах. На позиціях, за другою лінією і в тилу ми самі чудово розуміємо, що скупчуватись не можна, адже ти відразу стаєш мішенню для ворога. Будемо чекати на результати розслідування. А відразу розганяти зраду про шикування немає сенсу, такого не було.

Робити поспішні висновки зарано, треба чекати на розслідування. Просто хочеться усвідомлювати, що сьогоднішні події в Полтаві – це не саботаж командування, не якась радянщина армійська й це не просто чиясь помилка. Адже ця помилка коштувала сьогодні стільки життів. Я вже мовчу про те, скільки зруйновано українських родин і як це зараз все болить українцям.

Понад рік тому під Бахмутом у нас зібралися 12 хлопців у бліндаж попити каву. Ми втратили тоді половину групи цієї двохсотими, тому що не можна збиратися навіть вдесятьох на позиціях. По одному, по два, тільки так, коли ти скупчуєшся, то по тобі працюють з усього.

На жаль, з сучасним озброєнням працює не тільки на лінії бойового зіткнення, а й в тилу. Жодне скупчення військових й техніки неприпустиме. Усі це розуміють. Ці помилки ворог використовує, як і ми використовуємо їхні помилки.

Чи може Росія зараз захопити Покровськ

Останніми днями впливові західні ЗМІ почали писати про те, що Україна втрачає Покровськ. The Times пише, що, найімовірніше, Володимиру Зеленському доведеться з цим змиритися заради успішної операції в Курській області. Що ви скажете з цього приводу? У такий спосіб західні аналітики начебто натякають на те, що у вищого військового керівництва України першочергове завдання стоїть в Курській області. Як ставитися до таких заяв аналітиків?

Ніяк, я їх взагалі ігнорую. Писати статтю, починаючи зі слів "можливо, буде так, а можливо, інакше", то так можна писати про будь-що. Уявіть, якби ми з вами писали статтю, наприклад, про події зараз у Судані чи у Сомалі. Ми не дуже володіємо ситуацією, для нас це не дуже принципово.

Я теж бачив ці заголовки та статті, у яких йдеться про те, що нібито коли ворог захопить Покровськ, то він може піти на Запоріжжя та Дніпро. Однак у росіян немає таких ресурсів. Ми бачили, як це відбувалося два місяці, пів року тому, скільки було ресурсів, техніки, можливостей, що окупанти могли наступати на кількох напрямках одночасно.

Зараз росіяни сунуть на Покровськ з флангу Селидового (Донецька область, Покровський район – 24 Канал), відвертають увагу на Селидове й кидати на Покровськ таку кількість військ вже не можуть. Вони звужують лінію наступу, звужують напрямок, бо якщо ти не забезпечиш фланги, то тебе відріжуть просто.

Зараз, відволікаючись на Селидове, росіяни вимушені вже не так тиснути на сам Покровськ. До Покровська залишається приблизно ще кілометрів 10 й ще рано припускати, що буде після того, як ворог візьме Покровськ.

Що відбувається біля Покровська: дивіться на карті

Росіяни візьмуть Покровськ? Хтось переконаний? Я, наприклад, взагалі не переконаний. Адже Покровськ і Мирноград – це агломерація, де до повномасштабного вторгнення проживало майже 100 тисяч людей. Це більше за Авдіївку чи Бахмут. Тих ресурсів, що раніше, у ворога вже немає.

Окупанти вже з Часового Яру техніку перекидають на Покровськ. Кидають, кого можуть. Але Курськ теж відтягнув резерви. З Покровська на Курськ вони нікого не перекидають, хіба, можливо, окремі роти. Хлопці бачили по шевронах у полонених, що деякі роти окремо перекидають. Може для дезінформації чи з якихось інших причин.

Росіяни роблять ставку на Покровськ. Захоплення Донецької області й Покровська – це пріоритетний напрямок саме тому, що тут у них щось виходить. Але ресурсів у них нема. Противник просувається тільки тому, що ми теж не в кращому вигляді. Нам теж важко, ми дуже виснажені, тому в них є просування. Але це вже не боротьба бригад, які сповнені сил, а боротьба тих, хто втомлений. Тому я не впевнений, що окупантам вдасться взяти Покровськ.

Дійти до нього, обстрілювати, рівнятися з землею – так. Тому дуже правильно, що почали евакуювати цивільних. Однак взяти Покровськ дуже важко. Я вважаю, що без додаткових ресурсів це неможливо. А додаткових ресурсів їм взяти ніде, бо послаблювати зараз Торецьк, Запоріжжя, Херсон вони теж не можуть, звідти, кого можуть, беруть на Курськ.

Усю аналітику я сприймаю вкрай обережно, адже її повинні робити військові, а не редакції. З далекої країни, офісу, де є кондиціонер, завжди є електрика, куди не прилітає, поруч немає бойових дій, – все сприймається трохи по-іншому, ніж є в реальності. У мене більше довіри до українських ЗМІ.

До того ж я не виключаю, що є витік інформації, який роблять ті, хто працює проти нас в інформаційному просторі, дискредитуючи Курську операцію, командування, щоб нести розбрат, закидати тези, що ми нібито зливаємо Донбас заради Курська, щоб деморалізувати бойовий дух. Й без цього вмотивованих бійців, як у 2022 році, вже не так багато, а ворог намагається цим працювати.

Куди насправді зараз рвуться окупанти

У понеділок, 2 вересня, в Покровську перестали працювати банки та закрилися магазини. Відбувається налагоджена евакуація. Це може свідчити про те, що військове керівництво розуміє, що можемо втратити Покровськ?

Ключове слово "можемо". Можемо втратити Покровськ, можемо не втратити. Це війна. Тут залежить від багатьох факторів. Ворог може знайти якісь резерви, але й ми можемо знайти якісь резерви. Може підійти більше снарядів, то взагалі їх не підпустимо.

Тут робити прогнози настільки невдячна річ, бо кожна сторона, і це не секрет, припускається якихось помилок, проколів. Ворог іноді їх використовує, іноді ні. Так само росіяни роблять помилки, які ми використовуємо, але й іноді втрачаємо ці можливості. І ситуація за тиждень взагалі може змінитися.

Усе насправді дуже поруч, це одна Донецька область, у якій 3 чи навіть 4 напрямки. Про Лиманський можна казати, як про п'ятий. Є Костянтинівка, за 10 кілометрів на схід Часів Яр. 12 – 15 кілометрів на південь Торецьк. Саме від Костянтинівки до Покровська йде траса, до якої рветься ворог.

Йому насправді, мені здається, не дуже й потрібний Покровськ. Наявні ресурси дозволяють мріяти тільки про те, щоб перерізати логістику по трасі Покровськ – Костянтинівка. Хоча ми, військові, уже досить давно нею не користуємося. У нас такий наказ – не користуватися цією трасою, а їздити полями та іншими дорогами.

Тому ворог прагне відрізати нас від Запорізького угруповання військ. Це все, на що вони здатні, як на мене. Але тут все поруч, і противник у разі потреби досить швидко перекидає резерви.

Пам'ятаємо, як у березні 41 бригаду перекидали до Часового Яру з Куп'янська. Ми їхали, хлопці жартували й казали, щоб робили якнайбільше фото, бо за тиждень це місто, мабуть, втратимо. Рік тому тут відпочивали від Бахмута. Пройшло пів року, а вони так і не взяли Часів Яр.

Був період десь у травні, коли росіяни казали, що вони його взяли штурмом. Я поїхав в Костянтинівку, завантажився, повернувся на Часів Яр. Мені хлопці кажуть: мовляв, "ми читаємо в телеграмі, що нас вже оточили, як ти проїхав?". Ось таке було. Тому вперлися вони.

У Торецьку вони просуваються, але просуваються, як ми кажемо, дві хати на добу. Це не просування. Фронт не рухнув. Так само не рухнув фронт на Покровську. Тому я бажаю успіху і Божої опіки хлопцям, які саме зараз тримають Покровськ – найважчий напрямок.

Для порівняння, біля Часового Яру є Кліщіївка, цей виступ їх дуже непокоїть, вони за нього б'ються, намагаються його зрізати. Може бути 7 – 12 штурмів на добу, Торецьк – 15, Покровський напрямок – приблизно 50 – 55 великих штурмів на добу. Маленькі боєзіткнення ніхто не рахує.

Вони пробують маленькими групами прориватися, щоб не стати мішенню для нашої артилерії, ракет та дронів. Покровський – це найважчий напрямок зараз. Вони туди кидають все, що можуть. Саме тому, що це пріоритет.

До справжньої стратегії додається ще й кабінетна. Вони хочуть докладати своєму керівництву у Кремль, що є якийсь успіх. Біля Часового Яру, на Лиманському напрямку, Запоріжжі та Херсоні – успіхів немає. Водночас у районі Покровська є просування, тому вони намагаються "вичавити" з цього максимум.

Окупанти рвуться до траси Костянтинівка – Покровськ / Getty Images

Зокрема, для того, щоб потім на перемовинах використовувати це як важіль впливу. Казати: "Дивіться, яка лінія бойового зіткнення, можемо погрожувати вже звідси". Але я повторюю, що не дуже вірю в те, що їм вдасться взяти Покровськ. Я дуже в цьому сумніваюся.

"Це наша сила": про новітню українську зброю

Уже майже місяць триває Курська операція. Наші партнери захоплюються Збройними Силами України. Але пройшло стільки часу, і вони досі не можуть пришвидшити надання необхідної допомоги нашій державі. Чому відбувається це зволікання?

Вони могли й взимку не залишати нас без допомоги, снарядів, коли ми тримали деякі напрямки, і під час штурму Авдіївки могли давати більше зброї. Це б врятувало багато життів. Вони багато що могли, але багато що не зробили. І зараз досі вагаються, чи дозволяти нам бити по російських авіабазах їхньою зброєю.

Тому я, як військовий, для себе зробив наступний висновок. Союзники – це добре, партнери – це добре, але у кожного є свої інтереси. Я, як військовий, можу довіряти й покластися тільки на Україну та український народ. Це ті, на кого можемо розраховувати 100%.

Українська економіка нас годує, фінансує виробництво боєприпасів. Треба, звісно, більше снарядів, мін, дронів, бомб, ракет, ППО. Для цього потрібні гроші. Тому, я вважаю, що саме зараз для українського бізнесу держава має зробити все:

• мінімум податків, перевірок, тиску та адміністрування;
• зниження тарифів на залізничне перевезення та щось інше.

Бо розраховувати можемо тільки на свою зброю, свій народ, свій бізнес та свою державу. Решта може бути, а може зникнути будь-якої миті. Решта – ненадійно. Держава може розраховувати винятково на свою армію. А не на гарантії на папері, як ми бачили в Будапештському меморандумі.

Армія може розраховувати на свій народ, свою державу. Все решта – опціонально, може бути, може ні. Я до такого висновку прийшов: більше не вірю нікому, окрім українців та України.

Як бачимо, США проявляють свою "беззубість" через якісь власні амбіції чи просто через небажання розколоти Росію. Можливо, потрібно змінювати правила гри? І не чекати на дозвіл? Коли навіть Монголія, яка ратифікувала Римський статут, не заарештувала Владіміра Путіна. Значить, ми просто сидимо і чекаємо, поки вони просто зітруть з лиця землі Україну. Ви, як військовослужбовець, що скажете?

Річ не в якійсь моралі. Не в тому, що ми не такі, як Путін. Ми зараз воюємо тією зброєю, яка потребує ремонту й постійних постачань. Нам дали не молоток, спис чи меч, яким можемо битися. Ракети, снаряди та міни – цю допомогу ми постійно отримуємо.

Щойно порушимо умови, на які погодились, ці постачання можемо вже не отримати. Може, наші партнери погодяться з цим, а, може, й ні. Ми не можемо дозволити собі ризикувати, бо можуть обрізати постачання всіх ракет та снарядів. Тому, на жаль, річ не у совісті та порядності, а в тому, що ми залежимо і маємо виконувати свої обов'язки.

Це продовжуватиметься до тих пір, поки в нас не буде достатньо своєї зброї. У нас з'явилася ракета-дрон "Паляниця", маємо дрони вітчизняного виробництва, є дуже гарна вибухівка та "Запальничка", які ми використовуємо. Саме наш тактичний підрозділ "Грім" у 41 бригаді їх розробив і використовує. Ділимось з сусідами, з побратимами.

Згадаймо, як українці під керівництвом СБУ розробили морський дрон "Малюк", який завдавав ударів по Чорноморському флоту. Наша зброя, наше виробництво – це наша сила. Мені здається, ще 30 років тому на це треба було робити ставку. Але ніхто не чекав у 2022 році такої великої війни. Зараз за це платимо, навчаємось заново.

Як висвітлюються події на фронті

Часто під нашими трансляціями українці пишуть, що ми щось замовчуємо або навіть перетворюємося на пропагандистів. Як ви, як військовий, оцінюєте подачу українськими ЗМІ всього того, що відбувається на фронті?

Мені важко казати. Необхідно постійно моніторити, але немає часу дивитися за всіма засобами масової інформації. Якщо і ви, і військові чогось не кажуть, то так потрібно.

З одного боку, розуміємо бажання людей знати про все, що відбувається. З іншого – ворог це використовує. ЗМІ, телеграм-канали, канали окремих бійців та командирів – у ворожому моніторингу. Тому ми можемо казати неправду, можемо чогось не казати.

Бо, вибачте, бажання комусь сподобатись і когось порадувати інформацією, це зрозуміло, але зберегти життя побратимів та досягти військового успіху – це важливіше. Питання пріоритету. Так, є пропаганда, і ворог її використовує, і ми. Скрізь всі використовують пропаганду. Це ж зброя.

Ми на війні використовуємо всю зброю, яка нам доступна, і пропаганду також. Тобто судити зараз журналістів чи військових, які щось розказують, а щось ні… Після війни будемо пояснювати – що, чому, коли та як казали, а що не казали. Повірте, іноді краще промовчати.