«Історична справедливість» як алібі для насилля

Злет «історичної справедливості» в державних комунікаціях Росії

За трендами запитів у гуглі точкою відліку зростання популярності словосполучення «історична справедливість» у російському інформаційному просторі стала анексія Криму у 2014 році. Порівняно з нинішніми часами використання словосполучення до 2014 році можна окреслити як нерідкісне, та все ж маргінальне.

Графік Google trends. Цифри показують популярність пошукового терміна відносно найвищої точки на графіку для певного регіону та періоду часу. 100 — це пік популярності терміна. 50 означає, що популярність терміна вдвічі менша. 0 означає, що було замало даних про цей термін. На графіку популярності терміну «історична справедливість» у Росії відображено великий сплеск у 2014-2015 роках і менший у 2022-2023-му.

Так само неоголошену військову інтервенцію в Крим і надалі відкриту анексію українського півострова російські політичні еліти від початку почали коментувати як «відновлення історичної справедливості». Згадав про це і Путін у своїй так званій «Кримській промові» 18 березня 2014 року під час звернення до Федеральних зборів (об’єднання двох палат російського парламенту), під час заклику проголосувати за анексію.

«Люди не могли змиритися з кричущою історичною несправедливістю. Всі ці роки й громадяни, і багато громадських діячів неодноразово порушували цю тему, говорили, що Крим — це споконвіку російська земля, а Севастополь — російське місто», — виправдовував тоді Путін порушення міжнародного права і першу анексію в Європі від часів Другої світової війни.

Тоді керманич Росії характеризував ситуацію з Кримом як виняткову. Зокрема, у тій самій промові Путін звертався до українського народу з запевненнями щодо відсутності планів подальших анексій українських територій: «Не вірте тим, хто лякає вас Росією, кричить про те, що за Кримом дійде черга до інших регіонів».

Та через 11 років у зверненні знову ж таки до Федеральних зборів 21 лютого 2023 року Путін бачитиме «історичну справедливість» уже в загарбанні ще чотирьох областей України: «Сьогодні регіони країни надають пряму підтримку містам, районам і селищам Донецької та Луганської народних республік, Запоріжжя та Херсонщини, роблять це щиро, як справжні брати та сестри. Тепер ми знову разом, а отже, стали ще сильнішими та зробимо все, щоб на цю нашу землю повернувся довгоочікуваний мир, щоб безпека людей була забезпечена. За це, за своїх предків, за майбутнє дітей та онуків, за відновлення історичної справедливості, за возз’єднання нашого народу сьогодні борються бійці, наші герої».

За ці роки фраза «історична справедливість» стала невіддільним лінгвістичним атрибутом російських державних медіа і чиновників різних рівнів. Саму анексію Криму стабільно підтримували у 2014—2021 роках понад 80% росіян, свідчать результати опитування «Левада-Центру». Сприйняття аргументу «про відновлення історичної справедливості» набуло навіть більшого поширення в російському суспільстві, аніж підтримка самої анексії. Наприклад, головний редактор радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов називав приєднання Криму помилкою, водночас вважав аргумент про «історичну справедливість» цілком доречним. «У Путіна був вибір між відновленням історичної справедливості... І друга позиція була — пропустити хід, вибрати політичну доцільність, розміняти ширшу автономію Криму на подальше посилення присутності Росії в усій Україні, на всій території України, включаючи Київ, і не ризикувати виходом із “вісімки”», — легалізував в березні 2014 року Венедиктов у публічному полі аргумент про «історичну справедливість» для критичної до Путіна аудиторії, яка слухала «Ехо Москви».

У дихотомії «історична справедливість — політична доцільність» «помилка Путіна» у вустах Венедиктова здобувала навіть благородного відтінку. Особливо в контексті того, що одночасно з цим Венедиктов, який у минулому працював шкільним учителем історії, відстоював ідею «історичної несправедливості» перебування Криму в складі України. «І я ставив сім проти трьох, що він (Путін — «ДМ») обере історичну справедливість. Тим більше, що це справді була історична несправедливість, на мій погляд. Моя позиція така: справді землі, території, кордони, вони змінюються кров’ю, за них люди віддають життя. Вони приєднують території, внаслідок революцій ламаються території. Але в історії так. Як рухаються кордони, ми знаємо. Тут же було якщо не самодурство, то несправедливість — узяв і віддав. Так само як Сталін проводив кордони між областями, між республіками. Ці кордони не були вистраждані, вони були намальовані на забаганку тирана або на забаганку самодура. Тобто це була історична несправедливість, у тому сенсі, що це просто взяли та передали, Путін сьогодні правильно сказав — як мішок картоплі», — говорив Венедиктов у тому ж інтерв’ю. Тут показово, що «історично несправедливими» вбачаються ті кордони, які під час свого встановлення супроводжувалися недостатнім насиллям, тобто боротьба за них була недостатньо кривава.

З 2014 року словосполучення стало невіддільною частиною державних комунікацій Росії. Щоб проаналізувати сучасні контексти вживання аргументу про «історичну справедливість» у проросійському та російському інформаційному просторі, було виділено 3593 публікації зі словосполученнями «історична справедливість», «історично справедливо» українською та російськими мовами з 28 серпня 2023 року по 1 вересня 2024 у російських і проросійських телеграм-каналах. Ці публікації нам надали «TeleZip / Mantis Analytics».

Інформація на цій візуалізації групована по сім днів. Період, за який відображаються публікації у телеграмі: від 28 серпня 2023 до 1 вересня 2024-го включно. Інформацію для підготовки візуалізації надали TeleZip / Mantis Analytics.

«Історична справедливість» у російському та проросійському сегменті телеграму

Більше половини всіх згадок у вибірці використовується в контексті виправдання вже здійснених анексій і планів загарбання нових територій. Помітні сплески подібних публікацій у річниці анексій: наприкінці вересня в першу річницю анексії частин ще чотирьох областей України та в середині березня в десяту річницю анексії Криму.

«Кримчани твердо вірили, що всі перешкоди будуть подолані, а історична справедливість — відновлена», — цитували російські телеграм-канали ватажка окупаційної влади в Криму Сергія Аксьонова в десяту річницю анексії.

У першу річницю анексії південних областей України телеграм-канали апелюють уже до слів ватажка окупаційної частини Запоріжжя Євгена Балицького: «30 вересня — це день визволення Новоросії від українського нацизму, із входженням її регіонів до складу Росії відновлено історичну справедливість».

Ритуал згадок історичної справедливості окупації українських земель розповсюджується і вглиб Росії. Наприклад, на своїй сторінці міністр внутрішньої політики Калузької області Олег Калугін доповідав про висадку «Алеї Новоросії» в річницю анексії: «Нещодавно наш національний лідер Президент Росії В.В. Путін підписав закон, згідно з яким запроваджено пам’ятну дату — День возз’єднання нових регіонів із Росією. Це велика подія, бо чотири регіони повернулися додому. ДНР, ЛНР, Херсонська та Запорізька області — тепер суб’єкти РФ. Історичну справедливість відновлено. Помилки політиків минулих років виправлено. “Алея Новоросії” — це символ єдності нашого народу, Російської цивілізації».

Про історичну справедливість возз’єднання російської цивілізації пише й анонімний телеграм-канал із понад 180 тисячами підписників: «Рік тому відбулася історична справедливість — довгоочікуване повернення додому людей, які завжди вважали себе частиною російського цивілізаційного простору».

Ставить «історичну справедливість» вище за міжнародне право і депутат Держдуми від Криму Михайло Шеремет, якого цитує канал із понад 270 тисячами підписників: «На Азовське море більше не поширюються дії та принципи міжнародного законодавства, оскільки перемогла історична справедливість і Україна втратила тут статус прибережної держави».

Апелювання до словосполучення зустрічалися й на захист «Запорізько-Херсонського» ультиматуму Путіна, в якому попередньою умовою для переговорів з Україною керманич Росії назвав здачу без бою Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей. «Історична справедливість, хроніка розвитку українського конфлікту після держперевороту 2014 року, ситуація на полі бою та очевидна військова перевага дозволяє Росії висувати ці вимоги», — писав телеграм-канал із понад 40 тисячами підписників.

Низка телеграм-каналів цитують ватажка окупаційної влади в Донецькій області Дениса Пушиліна, який під прикриттям розглянутого словосполучення стверджує необхідність нових анексій: «Усі російські міста мають бути звільнені, зокрема Харків, Одеса та Дніпропетровськ, історична справедливість має бути відновлена».

Другою за частотою у вибірці є абстрактніша згадка «історичної справедливості» як вищої мети війни, а також як основної цінності російського суспільства. Той же Пушилін згадує про історичну справедливість під час публічного привітання Путіна з днем народження: «Сьогодні вершиться історична справедливість, російські землі повертаються до Батьківщини».

У телеграм-каналі з аудиторією понад 340 тисяч підписників поширювався допис матері загиблого військового в Україні, яка закликала Путіна взяти участь у президентських «виборах», апелюючи до нібито унікальної спроможності останнього вершити історичну справедливість: «Ми усвідомлюємо історичність моменту і вважаємо, що тільки Путін може сьогодні завершити до кінця СВО. Для нас це буде історична справедливість, усвідомлення та визнання подвигу наших хлопців, які сьогодні заради того, щоб був мир, віддали своє життя».

В інших контекстах історична справедливість згадується як вища цінність у переліку низки інших. Наприклад, у промові глави Республіки Татарстан Рустама Манніханова: «Незалежно від етнічної приналежності в основі всього — вірність Батьківщині, взаємовиручка й історична справедливість».

Помітні у вибірці й більш нішеві регіональні апелювання до історичної справедливості в контексті політик історичної пам’яті, зокрема встановлення пам’ятників, затвердження свят, найменувань вулиць, уточнення підручників тощо. Таким чином регіони намагаються протягнути свій порядок денний, свої маленькі «історичні справедливості» на додачу до великої «історичної справедливості», яка вершиться на війні з Україною.

Водночас словосполучення використовується і в ширшому контексті оновленого історичного позиціювання Росії, наприклад, для виправдання переорієнтації на Китай своєї політики історичної пам’яті на зло Заходу. «Не минуло й сторіччя, як кажуть. Тепер історична справедливість перемогла і Президент зробив 3 вересня ще одним Днем Перемоги. Над “мілітаристською Японією”. Як політична шпилька нашим колишнім “союзникам” (що відзначають закінчення Другої світової 2 вересня) поєднавши святкування... з китайськими товаришами», — пише канал із майже 19 тисячами підписників.

Менш поширеним, але помітним контекстом використання словосполучення є обговорення територіальних суперечок у різних куточках світу. Зокрема в рік моніторингу до «історичної справедливості» апелювали під час дискусій про війну між Ізраїлем і ХАМАСом, війни Вірменії та Азербайджану, територіальних претензій Венесуели до Гаяни. Та в таких обговореннях часто зустрічається й іронічне використання відповідного словосполучення.

Історично справедливе насилля

Справедливість — ключове для західної культури поняття, від часів античності вища чеснота, яка характеризує в соціально-політичній сфері деякий правильний розподіл благ, прав, обов’язків. Та в поєднанні з апелюванням до історії принцип стає ефективним знаряддям пропагандистів.

«Історична справедливість» є принципово релятивістським поняттям, з якого неможливо виокремити універсальний для різних культурно-історичних спільнот смисл. Словосполучення має своє окреме унікальне смислове наповнення для кожної зі спільнот, яка суб’єктивно обирає історичний момент порушення справедливості, і формує образні уявлення про правильний стан справ до цього ексцесу.

Зокрема, претензії на приналежність Криму з різних історичних перспектив могли б «історично справедливо» виголосити Туреччина, васалом якого кілька століть було Кримське ханство, чи, наприклад, Греція, предки народу якого заселяли Крим і розбудовували там міста більш як за два тисячоліття до появи на півострові росіян. Історія складається з війн, революцій, переселень, культурних асиміляцій і дисиміляцій, тож послідовне універсальне відновлення «історичної справедливості», повернення речей до свого попереднього стану означало б утопічний розворот історії назад аж до власне доісторичного часу. Відтак сама по собі апеляція до історичної справедливості стає ірраціональним закликом, який спекулятивно використовують задля обґрунтування насильницького ревізіонізму.

Та ще більш пов’язує словосполучення з насиллям те, що апелювання до історичної справедливості передбачає не тільки жаль щодо несправедливого порушення історії, але й опосередковано призначає винних за завдану історії образу, і виправдовує помсту за це. Моральна відповідальність за дії з «відновлення історичної справедливості» перекладаються на саму історію, від імені якої та в ім’я якої здійснюється таке відновлення. Насильницька зміна кордонів, загарбання, примусове переселення, заборони, вчинення кари від імені історії та справедливості. До того ж передбачається передвизначеність цього відновлення, яке в будь-якому разі має відбутись, а відтак люди стають лише знаряддями цього визначеного наперед повернення до правильного стану речей. Використання чиновниками Росії словосполучення дозволяє здобувати через ірраціональне поняття моральне виправдання. Перекладання відповідальності на незворотний поступ «історичної справедливості» дозволяє відмежуватися від етичної оцінки власних дій і взагалі обговорення персональної відповідальності за їхні наслідки.

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить кожні два тижні

Вивантаження й обробка для візуалізації даних: Олексій Півторак

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач