Международное право силы. Какие последствия повлечет отказ Монголии арестовать Путина по ордеру МУС

Росія цього тижня отримала незаперечну міжнародну перемогу.

Візит Путіна до Монголії, що викликав емоційну реакцію багатьох українців та публічні протести з боку України, насправді має значно більші наслідки, аніж погіршення україно-монгольських відносин (які й до того були радше віртуальними).

Це був перший від початку повномасштабної війни візит російського правителя до держави-учасниці Міжнародного кримінального суду (МКС) – і ордер МКС на арешт Путіна лишився невиконаним монгольською владою.

Це створює прецедент, який здатен послабити міжнародну ізоляцію російського лідера і відкрити для Путіна двері також до інших країн.

Зараз багато залежить від того, чи переконає Київ своїх партнерів зробити цей крок болючим для Улан-Батора.

Утім, наразі немає підстав вважати, що Кремль програє й другий раунд: все може обмежитися символічним "покаранням", яке на Монголію накладуть у Гаазі.

Навіть попри те, що такий розвиток подій підриває основи функціонування МКС.

Пояснюємо, чому так сталося і яких наслідків варто чекати.

Міжнародне право в обмін на бензин.

3 вересня 2024 року літак російського керівника Владіміра Путіна прибув до столиці Монголії Улан-Батора.

Цей візит до держави, яка має неабияку залежність від своєї північної сусідки, міг би стати пересічною подією – а натомість про нього написали усі ключові міжнародні медіа.

Причому в деталях.

Від світових інформаційних агенцій до американських телеканалів – усі відзначили червону доріжку, на якій Путіна вітав чинний монгольський президент Ухнаагійн Хурелсух (обраний від партії, що у минулому була комуністичною).

Ця буденна протокольна деталь виявилася значущою для західних медіа, бо свідчила про урочистий, почесний прийом російського очільника – попри те, що за вимогами міжнародного права Монголія мали б його не вітати, а заарештувати.

З 2002 року Монголія є учасницею Римського статуту МКС, який зобов’язує її до співпраці з судом, включно з виконанням ордерів МКС на арешт підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів – а саме такий статус має Владімір Путін.

З 2023 року проти нього вчинене обвинувачення у масовому викраденні українських дітей на територіях, окупованих РФ, їхньої депортації до Росії і спроб позбавити їх української ідентичності.

Утім, за кілька днів до візиту російського гостя влада Монголії оголосила, що не буде виконувати цей ордер.

Треба наголосити, що арешт Путіна був не єдиним варіантом дій для влади Монголії (зрештою, було очевидно, що керівництво цієї країни не зважилося би надягнути кайданки на воєнного злочинця Путіна біля трапу його літака).

Більш реальним був варіант відмови російському президентові у візиті.

Але монголи свідомо пішли на порушення.

А вже після прибуття російського лідера в уряді додатково пояснили, що погодилися на російські умови, бо це вигідно.

"Монголія імпортує 95% нафтопродуктів і понад 20% електроенергії від наших безпосередніх сусідів..

Ці постачання мають вирішальне значення для забезпечення нашого існування та існування нашого народу", – йдеться у коментарі речника уряду Монголії для Politico.

Варто зауважити, що Монголія – це економічно відстала держава без виходу до моря, яка має кордон лише з двома державами – Росією і Китаєм.

До 1991 року, коли обидва цих сусіди були комуністичними державами, Монголія також перебувала під комуністичною владою.

Далі почалися демократичні трансформації, Монголія почала орієнтуватися на США, налагоджувати відносини з Японією тощо, а Захід покладався на неї як на такого собі партнера у регіоні.

Саме так Монголія підписала Римський статут МКС (окрім неї, у Південно-Східній Азії учасниками статуту є лише Камбоджа, Бангладеш, а також дві розвинені демократії – Південна Корея і Японія).

Та минув час, монголи поступово охололи до дружби із Заходом, а Росія почала пропонувати вигідні їй проєкти, як-от газогін "Сила Сибіру-2".

Тож зрештою і була досягнута домовленість про візит, який став вигідним для обох сторін.

Як "каратимуть" за Путіна.

Отже, Монголія не заарештувала воєнного злочинця Путіна.

Чи була вона зобов’язана це зробити? Так, безумовно.

Тут різночитань немає, і навіть самі монголи, які на початку історії намагалися гратися з термінологією, робили заяви про імунітет "президента" Путіна тощо – припинили це робити.

Факт порушення зобов’язань не викликає суперечностей.

А що їй буде за це порушення?.

Ось тут – складніше.

Автори Римського статуту МКС передбачали, що колись держава-учасниця суду відмовиться виконувати свої зобов’язання і співпрацювати з Судом – це описане у ст.

87 Статуту МКС.

А тепер найцікавіше: виходячи зі статуту, у цьому разі порушнику фактично нічого не загрожує!.

Суд не має права накладати на державу-порушницю жодних санкцій, а може лише "передати питання на розгляд Асамблеї держав-учасниць МКС".

Ця асамблея теж украй обмежена у можливості "карати": навіть у найкритичніших випадках вона хіба що може позбавити державу-порушницю якихось процедурних можливостей всередині суду – аж до права держави пропонувати кандидатури нових суддів МКС.

Але Монголії навіть тут нема чого стерегтися: цього року до МКС уперше в історії обрали монгольського суддю Ерденебалсурена Дамдіна, який тепер вважається незалежним від держави і працюватиме дев'ять років.

Тож в осяжному майбутньому нової можливості обрати суддю МКС Монголія все одно не матиме.

А "вигнання" Монголії з МКС за відмову арештувати Путіна навіть не розглядається – в Азії й без того є мало держав-членів Римського статуту.

Чому так складається? Чому автори Римського статуту не передбачили покарання за порушення державою обов’язків?.

Насправді це – типова проблема міжнародного права, яке майже повністю ґрунтується на добрій волі держав у виконанні ними своїх зобов’язань.

Міжнародні договори практично ніколи не містять інструменту примусу для їхніх учасників, тож історія з МКС – не виняток.

Звичайно ж, у реаліях міжнародних відносин цієї "доброї волі" нерідко бракує; тоді її доводиться забезпечувати тиском на країну-порушницю, економічними санкціями, аж до перетворення держави на ізгоя у міжнародних відносинах.

Але чи буде застосоване це щодо Монголії?.

Мілка занепокоєність.

Після витівки монгольського керівництва міжнародні гравці опинилися перед дилемою: як на неї реагувати?.

Але наразі лише одна держава світу офіційно виступила із жорсткими заявами, які межують із погрозами на адресу держави-порушниці.

Це – Україна.

"Монголія дозволила обвинуваченому злочинцю уникнути правосуддя, тим самим розділивши відповідальність за його воєнні злочини.

Ми будемо працювати з партнерами над тим, щоб це мало наслідки для Улан-Батора", – заявив відразу після візиту Путіна речник українського МЗС Георгій Тихий.

Треба відзначити, що сама Україна не здатна завдати монгольській владі помітного клопоту.

Товарообіг між державами – украй низький, впливової діаспори немає ні там, ні тут, політичний перетин – мінімальний.

Саме тому в заяві Тихого йдеться про намір "працювати з партнерами" – тобто тими державами, які мають важелі впливу на Монголію.

Але успіх цих зусиль України – малоймовірний.

За два дні після візиту Путіна Київ так і не домігся заяв про можливий тиск на Монголію від жодного з партнерів.

Дуже показовим був виступ речниці Єврокомісії наступного дня після путінського візиту.

Свою відповідь на питання про те, як ЄС планує натиснути на Улан-Батор, вона почала зі слів: "Монголія, як і решта держав, мають право розвивати міжнародні зв’язки у відповідності до власних інтересів", – заявила офіційна представниця ЄК перед тим, як висловити жаль через невиконання ордера Суду.

У Вашингтоні також обмежилися стриманими заявами – і це не дивно, адже США взагалі не є стороною МКС.

Словом, якщо в Улан-Баторі хтось хвилювався через можливі наслідки своїх дій – то, схоже, можна "видихнути".

Бо негативні наслідки будуть скоріше лише для України.

Ордер доброї волі.

Сам по собі візит Путіна до Монголії має значно меншу вагу, ніж прецедент безкарності, який наразі створюється як наслідок цього візиту.

Рівно рік тому Кремль, зокрема, був змушений скасувати візит Путіна на саміт організації БРІКС у південноафриканській Преторії, оскільки до останнього не було ясно, чи не загрожує йому арешт.

ПАР є державою-членом МКС (як і більшість інших держав Африки).

Тамтешня влада тісно співпрацює з Москвою, але і з Заходом хоче підтримувати добрі відносини.

Тоді не було зрозуміло, як західні держави відреагують на таке "прощення Путіна", а тому там до останнього вагалися щодо своєї позиції стосовно виконання ордера.

Тепер ми опинилися у новій реальності.

Якщо реального тиску чи економічних наслідків для Монголії не буде і далі – то в інших держав світу не виникатиме таких сумнівів, з якими торік стикнулася Південна Африка.

Адже нова реальність засвідчує, що нормалізація відносин з Росією не тягне ніяких загроз.

То навіщо ризикувати своїми відносинами з Росією (а може, й з Китаєм), якщо можна просто заплющити очі на свої зобов’язання перед МКС? Як наслідок, переслідування Владіміра Путіна та його поплічників з боку МКС стає дедалі більше декларативним….

У Києві цілком свідомі таких можливих наслідків.

Відмова Монголії виконувати обов'язковий ордер МКС на арешт Путіна "є важким ударом по Міжнародному кримінальному суду та міжнародній системі кримінального права", визнав Георгій Тихий.

Однак інших інструментів, крім констатації цього сумного факту, Київ, по суті, не має.

Звісно, ця історія ще не завершена.

Очевидно, МЗС і далі веде переговори з партнерами.

Та й специфіка Монголії, яка затиснута між РФ та Китаєм і слабо залежна від європейських гравців, дається взнаки.

Але про те, що у цьому раунді Кремль здобув перемогу, вже зараз можна говорити з певністю.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".