Сливовий рай: на Полтавщині відроджують сливи-опошенки, про які писав ще Котляревський

Про сливи родом із невеликого містечка Опішня Полтавської області писав ще Іван Котляревський в «Енеїді»: «Латин за царським звичаєм Єнею дари обрядив: Лубенського шмат короваю, корито опішнянських слив». Згадавши цю цитату кілька років тому, мешканці старовинного козацького селища, яке славилося гончарним ремеслом, вирішили відроджувати ще одну місцеву родзинку - опішнянську сливу.

Сливники росли біля кожної хати

Про те, що ви потрапили до сливового раю, можна здогадатися вже на автостанції в Опішні: вас зустрінуть ряди галасливих бабусь із відрами соковитих рожево-фіолетових плодів. Їх тут уже кілька років садять чи не в кожному дворі. Колись у Опішні замість банальних яблучних садів біля кожної хати росли сливники, але потім дерева почали вирубувати… І тільки зараз містечку вирішили повернути колишню славу за допомогою цього фрукта.

Два гектари сливових дерев висаджено на околиці, де з 2019 року проводять фестиваль «СливаФест». На одному з них встановили рекорд області: зварили понад 300 літрів сливового варення із півтори тонни слив. З першого року свято збирало тисячі туристів – на перший приїхало близько п'яти тисяч, на другий – удвічі більше.

- Ми виграли грант від Українського культурного фонду на проведення фестивалю – один мільйон гривень, - хвалиться Коротко про мер Опішні Микола Різник. – Важливо, що гроші, які залишає у нас турист, потрапляють в економіку громади. Завдяки фестивалю до Опішні заходять великі інвестори, будуються комплекси відпочинку та готелі, розвивається туризм. Навіть під час війни туристичний збір зріс на 500%. У відсотках це багато, у грошах – мало, але це демонструє тенденцію збільшення потоку туристів. І слива-опошенка грає в цьому велику роль - це бренд. Є у нас і «сливова» продукція: робимо плакати, футболки, сумочки зі сливами. Так відроджуємо традиції та зберігаємо культурну спадщину.

У центральному парку в Опішні можна побачити розлогу сливу Пісарді з декоративним пурпуровим листям, а неподалік - пам'ятник бабусі зі сливами. Сливи у її кошику на сонці переливаються золотом. Є прикмета: якщо їх потерти, водитимуться гроші. Адже опішнянські бабусі із ринку ніколи не приходили без грошей – завжди продавали все, що зібрали.

Перші гроші заробив на сливах

Під час війни фестиваль ще не проводили, але у суботу, 7 вересня, знову зберуть місцевих підприємців, господарок та туристів. Обіцяють забіг, велозаїзд, збір коштів для ЗСУ, виступи та, звичайно, сливові частування.

- Щоправда, згідно із законом підлості, як у нас фестиваль – так у слив неврожай, - зазначають у міськраді. – А коли не вдається провести – то її подіти нема куди. Але нічого, все одно вистачить.

Захід цього разу буде не надто масштабним.

Завдяки фестивалю сливи лише за один рік вдалося повернути до списку місцевих пам'яток.

– В Опішні особливі ґрунти, тут багато глини-червинки, чим пояснюється і популярність у нас гончарного мистецтва, – пояснює Коротко про мер Опішні Микола Різник. – Наші гончарні вироби із задоволенням беруть ресторани, продаємо їх також за кордон. У сливах багато заліза, що також впливає на смак. Вона зростає і в інших регіонах – ми подарували саджанці мерам міст, з якими я близько спілкуюся, скоро у них буде перший урожай. Але таких смакових та корисних властивостей сливи, вирощені не у нас, не матимуть.

Опішнянська слива - це слива-угорка. Пізній старовинний сорт із високою врожайністю, що не покривається тріщинами на дереві навіть у дощові роки. Дозріває до середини вересня.

Микола Різник згадує: свої перші гроші - дві з половиною гривні - він також заробив на сливах. Продав цебро слив на автостанції.

– Це було десь у восьмому класі, – усміхається градоначальник. - Тоді багато хто так робив: нарвали у саду, повісили відро на велик «Україна», поїхали на автостанцію, продали, купили собі щось для душі. А тепер слива стала нашою фішкою, як і гончарне мистецтво. Сам Котляревський подарував нам цю історію.
Вже після першого фестивалю замість того, щоб пускати сливи у дворових садах під сокиру, мешканці почали їх знову садити. А місцеві господині здувають пилюку зі старих бабусиних книг із рецептами та згадують смак старовинних страв, які раніше були в Опішні чи не повсякденними.

Качану опішнянську кашу готують у Львові

Коли сливи почали вирізувати, про старовинні рецепти, наприклад, шпундру, про яку також згадував Котляревський в «Енеїді» ("Був борщ до шпундри із буряками"), почали забувати. Писали про опішнянські сливи, або опошенки, також Панас Мирний, Григорій Квітка-Основ'яненко та Іван Пільгук. Сливу цю колись возили не лише на Сорочинський ярмарок, а й за кордон. Якщо на ринку торговці хотіли продати свою сливу якомога дорожче і швидше, казали: «Купуйте опошенку». Тоді сливи будь-якого гатунку покупці відривали з руками.

Одна із найзнаменитіших слив – це місцевий чорнослив, який тут називають «гнічена слива». Її колись коптили на спеціальних печах-сушарках, вкопаних у землю. Печі топили дровами, а почищений фрукт викладали зверху на прогріту бляху. Щоб зробити «гнічені» сливи, піч слід розтопити п'ять разів. Важливо не перетримати. Дровами виходило дорого, що пояснювало й ціну – ще до війни кілограм таких слив в Опішні продавали за три-чотири сотні гривень. І ніколи товар не залишався – бувало, що вже в першу годину фестивалю туристи забирали останній чорнослив. Він зберігається у банці під пресом – у холодильнику може стояти кілька років.

Опішнянські сливи - солоні, мариновані або квашені - додають у багато страв. Наприклад, у шашлик – солоні, у ту саму шпундру – підкопчені.

- Спочатку була шпундра, а потім з'явився борщ, коли до неї додали воду, - з усмішкою ділиться з Коротко про Микола Різник. - Роблять шпундру так: свинячі ребра обсмажуються в казані, додаєте червоний борщовий буряк, спеції, часник, і довго все тушкується. Наприкінці додаєте сливу. Це старий забутий рецепт, але так готували ще наші предки.

Ще одна місцева страва – качана каша. Пшоно промивається водою і у великій мисці обвалюється (качається) у борошні. Кожна пшонина таким чином обволікається борошном. Потім пшоно слід зварити в бульйоні. У фестивальне та повсякденне меню повернули бабу-шарпанину – це традиційна українська рибна запіканка, яку також згадував Котляревський в «Енеїді». Згадали і про напої - слив'янку і варенуху, про вареники і сирники зі сливами, варення і джеми. У Полтаві навіть видали книгу на 200 сторінок із рецептами з «Енеїди» – «Смачно з Енеєм».

– Це все традиційні страви нашого регіону, які ми відродили, а зараз, дивлюся, наша качана каша є навіть у ресторані Клопотенка у Львові, – зазначає мер Опішні.

Микола Різник наголошує: війна пригальмувала плани повернути Опішні гучну славу сливової столиці України. Хоча зробили чимало за короткий термін, але плани у місцевих – грандіозні.

СПРОБУЙ!

Шпундра по-опішнянськи

Свинячі ребра та грудинку смажимо з цибулею, додаємо буряковий квас із порізаним буряком (буряків має бути стільки ж, скільки м'яса), морквою та капустою, слідом – томатну пасту або помідори. Додаємо часник та чорнослив («гнічені» сливи), тушкуємо, доки не випарується волога. В кінці приправити зеленню та сметаною.