«Курська аномалія» Путіна

Очікування, стримування, рутинізація.

Таку тактику обрав Кремль щодо «курської буферної зони» — контрольованої Збройними силами України частини російської території.

Не маючи достатніх резервів, у Москві розраховують на те, що українські війська самі залишать Курщину через відсутність у Києва необхідних сил і під впливом ситуації на фронті на Донбасі. Тому російське командування кидає всі сили на покровський і курахівський напрямки, поступово відтискаючи наші війська, а тим часом на курському напрямку росіяни обкопуються, очікуючи, що українські війська пробудуть у Курській області не більш як декілька місяців.

Буденність «курської буферної зони»

Оговтавшись від розгублення та шоку, які Кремль пережив у перші дні «курської ситуації», нині політико-військове керівництво РФ підбадьорилось, а сам російський президент демонструє на публіку впевненість. Та й навіщо хвилюватись, якщо в президентському кабінеті в Сенатському палаці відчувають смак перемоги? Курська операція ЗСУ не послабила влади Путіна й не дестабілізувала ситуації в Росії, не призвела до політичних протестів населення та бунту еліти.

Безперечно, репутації кремлівського мачо завдано шкоди і його рейтинг дещо просів після того, як українські війська ввійшли на російську територію. Так, за даними ВЦВГД, у період із 19 до 25 серпня рівень схвалення діяльності Путіна впав на 4,7% проти початку серпня й становить 72,4%. Упав і рівень довіри до нього, хоча й не так сильно. Це рекордне падіння рейтингу Путіна з 24 лютого 2022 року. І такі результати не можуть не тривожити адміністрацію президента РФ.

Утім, схоже, що в Кремлі розглядають нинішнє падіння рейтингу Путіна як явище тимчасове. За даними ВЦВГД, від початку повномасштабного вторгнення РФ до України показник схвалення роботи російського президента опускався нижче 77–78% двічі: восени 2022 року — взимку 2023 року на тлі проведення часткової мобілізації та влітку-восени 2023 року після заколоту Євґєнія Пріґожина. Невдовзі рівень схвалення діяльності Путіна й довіри до нього повернувся до колишніх показників.

Прагнучи зменшити ефект від операції ЗСУ й демонстрації вразливості, зараз кремлівська пропаганда робить вигляд, що нічого особливого не відбувається, рутинізуючи перебування українських солдатів на Курщині та зменшуючи значення «курської аномалії». Демонструючи буденність ситуації, Путін і розпочав не тільки поїздки на Північний Кавказ, а й візити до Азербайджану та Монголії. Загалом Кремль намагається зробити так, щоб російські громадяни не сприймали серйозно наступ ЗСУ в Курській області.

Наразі ця технологія працює, оскільки російському суспільству байдужі не тільки бомбардування українських міст і вбивства українців, а й обстріли російськими військовими російських міст і загибель власних громадян у Курській області.

Зворотним боком цієї стратегії Кремля є те, що попри величезне обурення Z-блогерів росіяни не поспішають гуртуватися навколо влади у священній війні проти «українських агресорів», про що й свідчить падіння рейтингів Путіна та «Єдиної Росії» протягом останнього місяця. (Утім, за даними дослідження опозиційного російського інтернет-видання «Верстка», в Москві кількість охочих укласти контракт із Міноборони зросла вдвічі після атаки ЗСУ в Курській області.)

Як свідчить опитування «Левада-центра», російське суспільство переважно не звинувачує російську владу в нападі на Курську область, більшість росіян підтримує «спеціальну воєнну операцію» в Україні, хоча кількість прибічників переговорів більша, ніж кількість прибічників продовження війни. Та й чому б їм не підтримувати «СВО», якщо російські громадяни, які в масі своїй проживають у злиденній провінції, отримують вигоду від війни з Україною, укладаючи фінансово привабливі контракти з МО, отримуючи «гробові» й високі зарплати на підприємствах ВПК?

Настільки високі, як зараз, темпи зростання доходів і зарплат у російській економіці спостерігалися лише в 2006–2008 роках. Водночас російські аналітики пов’язують нинішнє зростання доходів не з фронтальним підйомом економіки, а з інтенсивним зростанням окремих галузей (насамперед у сфері ВПК), простимульованих розширеними державними витратами, і з перерозподілом ресурсів від роботодавців до робітників, що стало наслідком гострого дефіциту на ринку праці.

Та хоча в Росії зростає ділова активність, а в населення — економічний оптимізм, у росіян водночас збільшується тривожність і занепокоєння стосовно власного майбутнього та безпеки.  Б’ють на сполох і російські економісти та фінансисти, зокрема й голова ЦБ Ельвіра Набіулліна: російська економіка працює на межі своїх можливостей. Звісно, адаптувавшись до санкцій, вона перейшла на військові рейки й демонструє зростання. Але низьке безробіття, високі темпи зростання ВВП, інфляції та цін — це ознаки перегріву економіки. А це загрожує Росії стагфляцією.

Але ця перспектива — не найближчого дня. Наразі ж Кремль, зробивши ставку на тривалу війну, вважає, що Росія виграє у війні з Україною на виснаження.

«Ніхто нічого не чекає й ні на що не сподівається…»

Сама ж курська операція вкотре продемонструвала світу слабкі місця Кремля. Зокрема й показавши обмежені управлінські ресурси Росії та традиційний адміністративний хаос у момент кризи, коли немає активних дій ні з боку регіональної влади, ні з боку президента. В цій ситуації Путін зберіг традиційну для себе модель поведінки під час кризи, самоусунувшись від вирішення проблеми.

Намагаючись нівелювати значення «курської аномалії», Кремль оголосив у прикордонних областях «контртерористичну операцію», тим самим призначивши ФСБ формально відповідальною за боротьбу з «бандерівцями». Водночас було створено координаційну раду із захисту прикордонних територій, яку очолив міністр оборони Андрєй Бєлоусов. Російські експерти охарактеризували цю раду як «щось на кшталт надбудови над уже наявними структурами, залученими до ліквідації Курського зламу».

Управлінську веремію ще більше заплутує статус у «КТО» колишнього охоронця Путіна, а нині помічника президента й секретаря Державної ради Алєксєя Дюміна. Після того як Дюмін узяв участь у нараді голів силових відомств стосовно Курської області у Владіміра Путіна, Z-блогери написали про те, що президентського помічника призначено «координатором дій російської армії в Курській області», «командувачем північного напрямку». Водночас жодних указів про нове призначення Дюміна не було.

Цілком імовірно, що Дюмін, якому довіряє Путін і який кілька місяців тому був уведений у процес обміну військовополоненими, просто став представником президента в зоні «КТО». Принаймні журналіст російського інтернет-видання «Медуза» Андрєй Пєрцев вважає, що «пости про нову «місію» Дюміна виглядають частиною медіастратегії самого Дюміна», й не виключає, що Путін міг доручити своєму помічникові налагодити взаємодію цивільних і силовиків.

Експертка Центру вивчення Росії та Євразії Фонду Карнегі Татьяна Становая в своєму коментарі щодо української операції в Курській області зазначає: «Ставлення еліт до подій, що відбуваються, теж передбачуване: мало в кого є ілюзії стосовно ефективності лідерства Путіна (в плані, що влада «проморгала» такий наступ), ніхто не дивується секретності ухвалення рішень і морально готовий до будь-яких подальших сюрпризів. Ніхто нічого не чекає й ні на що не сподівається».

Але сюрпризів поки що немає.

Хоча силовики й проводять чистку Міноборони від генералів із оточення колишнього міністра Сєрґєя Шойгу, проте на місці наразі залишається начальник Генштабу Валєрій Ґєрасімов. Однак після курської операції ЗСУ та провалу російської оборони його подальше перебування на посаді начальника Генштабу під питанням — постать Ґєрасімова обурює й турбопатріотів, і частину російської еліти, роздратовану кадровим консерватизмом Путіна, який не поспішає ухвалювати серйозні рішення.

Російські експерти зазначають, що відсутність швидких і глобальних кадрових оновлень часто заважає ефективному функціонуванню російської бюрократичної системи. Але кадрові рішення Путіна також показують, що призначаючи на ключові позиції, він робить ставку на людей із «близького кола» та членів їхніх сімей, а також власних родичів і колишніх співробітників особистої охорони. (Так, двоюрідну племінницю Путіна Анну Цивільову було спочатку призначено заступником міністра оборони, а потім підвищено до статс-секретаря.)

Стабільність режиму наразі ще досить висока: еліта вимушено об’єдналася навколо Путіна після 24 лютого 2022 року. Конфлікти між кремлівськими вежами, представниками різних груп впливу (як, наприклад, між Алєксєєм Дюміним і першим заступником голови АП Сєрґєєм Кірієнком) не чинять критичного впливу на саму систему. А невдоволення кадровими, управлінськими, військово-політичними рішеннями президента РФ поки не виливається у щось більше.

Путін так само контролює своє оточення, залишаючись над сутичками між різними групами впливу.

Але згодом конкуренція посилюється, а конфлікти поглиблюються. Можна припустити, що збільшення кількості непередбачуваних для Кремля ситуацій (наприклад, успіхи української армії на Донбасі й міжнародно визнаній території РФ) підвищать можливість розколу в оточенні Путіна й народних протестів. Звісно, ймовірність такого розвитку подій різко зросте тоді, коли російська економіка почне переживати по-справжньому тяжкі часи, а федеральний бюджет відчуватиме великий дефіцит.