Пам’яті артилериста Владислава Войтовича

Сказав «Скоро будемо разом» і зв'язок обірвався: Герой з Волині загинув у День ангела коханої дружини

Це сталося 5 квітня 2022 року поблизу Попасної на Луганщині.

Владислав народився в селі Знамирівка Ківерцівського району на Волині.

Наталія Григорівна, мама Героя, згадує, як ще в школі Владиславу до душі припала військово-патріотична теренова гра «Звитяга».

"Не зважав на погодні умови, організовував однодумців і гайда стежками упівців навколишніми лісами. Патріотичний дух, що черпав з історичних книг про козаків, січових стрільців, вояків УПА, формував його світогляд і вплинув на вибір професії", - згадує вона.

Після школи хлопець вступив на перший курс університету «Острозька академія», де вивчав культорологію. А книги з історії і філософії стали настільними.

"У 2014 році був активним учасником Революції гідності. В горнилі вуличних боїв за правду і гідне життя взяв близько до серця ідеї «Правого сектора». Пишався, що носить футболку «Національний альянс». А ще зачіска під «оселедець», яку носив зі шкільних часів, підштовхнула до вибору псевдо «Чупринка», щоб з Україною в серці - навіки", - згадує мама Владислава.

Сам автор «Чорного ворона» Василь Шкляр символічно вручив свою шаблю другові «Чупринці» на щастя, написавши значущі слова у книзі, яку Влад носив із собою всюди як націоналістську Біблію.

«У 2017 році, коли був на третьому курсі університету, мріяв поєднати навчання зі службою в Збройних Силах України. Марив потрапити в полк «Азов», - з гордістю за сина долучився до розповіді батько Анатолій Володимирович.

Владислав підписав контракт із ЗСУ і двічі перебував в зоні проведення АТО - у 2017 та 2018-2019 роках.

Сестра Марійка пригадує, як над ліжком Влада висів великий портрет Степана Бандери, а по боках - червоно-чорний і державний прапори.

"Він знаходив скрізь, де перебував, друзів-однодумців, і вони разом читали націоналістичні книги, зростали духом, формувались як особистості. Часто помічала, як брат наспівував слова «Зродились ми великої години». У книгах його, які зачитував до потертостей, я бачила на полях помітки, зроблені власноруч", - каже вона.

Пані Наталія згадує останній дзвінок від сина:

- Привіт, мамо. Що робите?

- Як ти там, синочку?

- В мене все добре.

- А що то за вибухи чути? - захвилювалась, передчуваючи щось недобре...

- То не в нас, - запевняв Владик.

"Він говорив недовго, бо час наближався до земного кінця, а потрібно було встигнути почути Ліду (дружину — ред.)", - каже мама.

"Я - живий. Все добре. Скучив за тобою дуже. Скоро будемо разом. Обіймаю міцно... Зв'язок обірвався...", - згадує Ліда їхню останню розмову.

Владислав загинув 5 квітня 2022 року - в День ангела своєї дружини.

Тато Героя каже, що коли вирішували, де поховати сина, пригадали Владикові слова: «Від дружини - нікуди».

«Він буде похований тут, біля мене, - тихо, ніби благаючи і водночас стверджуючи промовила Ліда», - згадує тато. «Як брат з сестрою вони жили», - додала сваха.

Ховали Владислава Войтовича з військовими почестями у селі Звертів Львівської області. На прощання із солдатом, навідником зенітного артилерійського взводу мотопіхотного батальйону 24 ОМБ прийшли друзі з університету, побратими, з якими він служив в зоні АТО, рідні й друзі з Волині.

«Немає сина, коханого чоловіка, друга і просто хорошої людини... Спогади лише найтепліші. Немає слів, щоб полегшити біль рідним, але є багато що згадати про Влада як про людину. Згадується час, як відпочивали разом, той відпочинок був такий бажаний, бо рідко маєш час на таке. Людина, з якою легко в розмові, можна залишатися самим собою, завжди на позитиві, таких мало і це дуже цінно» - діляться спогадами друзі захисника Олена і Вадим Геруки.

Подруга дружини Лідії Наталія Рубель не встигла познайомитись із Владиславом, але його смерть для неї стала болючою.

«На жаль, з Владом особисто ми так і не встигли познайомитись. Але його смерть стала болючою і для мене, він був чоловіком моєї найкращої подруги. З її слів я знала його як найкращого чоловіка, який був надійним плечем для неї й не тільки, завжди приходив на допомогу, мав чудове почуття гумору, був хоробрим воїном, любив Україну і за неї віддав найцінніше, своє молоде життя», - говорить Наталя.