План перемоги України. Що стане ключем до успіху?

Активізація ракетних і дронових атак Росії на мирні міста і села України очевидно є реакцією на деякі, з військової точки зору доволі обмежені, однак, політично чутливі для Москви, успіхи українських військ у Курській області. І це на фоні військових успіхів РФ на Донбасі.

Не виключено, що ракетно-дронова ескалація є також реакцією на успішні обстріли окремих енергетичних і військових об’єктів РФ українськими безпілотниками. І це в умовах кричущої нерівності українських і російських далекобійних можливостей, які, крім того, для Росії постійно поповнюються військовою допомогою з боку Ірану і Північної Кореї, а для України обмежуються «червоними лініями» Заходу.

Отже, навіть мінімальні успіхи України на полі бою викликають з боку Москви активізацію військової активності в тих сферах, де росіяни мають перевагу.

Якщо будь-яка військова перемога України, навіть найменша, викликає з боку Москви таку реакцію, то чи можливою є реалізація декларованої Заходом стратегії на підтримку оборони України і відновлення її територіальної цілісності шляхом примушення Росії до переговорів при одночасному утриманні від дій, які можуть спровокувати росію на ескалацію?

Про ядерну ескалацію, обмін ядерними ударами між росією і НАТО мова не йде, оскільки Москва вже засвідчила відсутність суїцидальних намірів. Всі решта варіантів вона в тій чи іншій мірі вже активно використовує проти України.

Результат реалізації такої стратегії очевидний – сотні тисяч жертв серед цивільних і військових в Україні, поступовий відступ на Донбасі у зв’язку з нерівністю сил агресора і його жертви. І це – не через небажання, страх чи нездатність українців захищати свою свободу і незалежність, а через банальну нестачу озброєнь і боєприпасів, нерівність у небі, а також штучні обмеження на використання переданих військових можливостей.

Чи можна придумати якість інші методи тиску на Кремль, окрім військових, економічних і політичних ? Навряд. Але, безперечно, їх можна зробити більш ефективними.

Власне в такому контексті варто розглядати недавно оприлюднені ідеї щодо так званого Плану перемоги України, які Президент Зеленський має презентувати в США під час свого візиту у вересні на засідання ГА ООН.

Предмет для ґрунтовного аналізу поки що, фактично, відсутній, оскільки текст не оприлюднено. Однак загальний опис документа Президентом і членами його офісу свідчить, що нічого принципово нового, про що б не говорилося раніше, Україна не презентує. Новим має стати не перелік методів досягнення успіху, а ставлення до них наших партнерів.

Перш за все ми очікуємо на підтримку асиметричних методів ведення війни, які базуються на проблемних місцях РФ, у т.ч. на її території, оскільки інших варіантів Україна не має. Підтримку реальну, зброєю і боєприпасами, літаками і ракетами, а не лише політичним визнанням права держави на такі методи свого захисту.

Для того, щоб протистояти російській військовій ескалації, необхідно посилювати військовий тиск на Москву, а не обмежувати його.

При всій повазі до економічних і політичних методів примусу, військові на сьогодні можуть дати більший і швидший ефект.

Разом з тим, знімати з порядку денного політичні і економічні важелі також не варто. Правда, з тим розумінням, що з різних причин тотальної міжнародної блокади Росії досягти, на жаль, не вдасться. Тому ці методи діятимуть більш м’яко і поступово. А на сьогодні час – це втрачені території, знищені міста і села, тисячі й тисячі невинних жертв, які мають бути на совісті не лише агресора, а й тих, хто обмежує можливості відсічі йому.

Світову війну може спровокувати не швидкий і консолідований спротив цивілізованого світу агресивним діям Москви, а орієнтація на умиротворення, дипломатичний компроміс і, задля цього – обмеження військових спроможностей жертви. Виграний таким чином час використовується кремлем не лише для планомірного знищення України, а й для розбудови військового партнерства зі своїми союзниками по «осі зла», підпорядкування під вплив цього утворення країн Глобального Півдня.

План перемоги України, який має стати і планом перемоги демократичного світу, матиме успіх лише тоді, коли писатиметься разом з партнерами, з врахування сучасних реалій, а не фантомних болей і страхів, які сягають часів вже давно не існуючого СРСР.