У книжці про Залужного нам пояснюють, чому він не хотів спілкуватися із журналістами. Чи стало це сюрпризом?

Наприкінці серпня у видавництві Vivat вийшла книжка «Залізний генерал. Уроки людяності» і присвячена вона Валерію Залужному. Зокрема, військовій кар’єрі генерала та його діяльності на посаді Головнокомандувача Збройних Сил України (2021-2024).

Авторка книжки – Людмила Долгоновська. Від липня 2021-го до березня 2023-го вона працювала радницею Валерія Залужного зі стратегічних комунікацій. На сайті видавництва вона також представлена як «керівниця служби президента American University Kyiv», «кандидатка філософських наук» і «запрошена лекторка низки університетів».

«[...] Бажання видати книжку про Валерія Федоровича, яке з’явилося під час перших місяців війни, поступово трансформувалося у ціль знайти автора, який зміг би запропонувати нам ексклюзивну інформацію», – так вибір авторки пояснює генеральна директорка видавництва Vivat, Юлія Орлова. 

Тобто, замовникам видання йшлося передусім про цікаві інсайди з життя та роботи генерала, а не про зважений та аргументований погляд зі сторони на те, «як усе було насправді». Запам’ятайте цей момент, до нього ми ще повернемося.

«Політики відчули себе полководцями»

На тижні «Українська Правда» опублікувала матеріал із клікбейтним заголовком: «Про що два роки мовчав Залужний». Це ні що інше, як вибірка найцікавіших (з точки зору редакції) цитат із книжки Долгоновської. 

До цього інформаційного вінегрету потрапило різне. Від подробиць про те, як Залужний «підсидів» свого колишнього начальника Олександра Сирського та як готував Сили оброни України до російського вторгнення у 2021-му – до більш особистих інсайдів про те, чому Валерій Федорович так часто «світився» на весіллях військових і як часто до колишнього головнокомандувача (за словами його дружини) «приходять [очевидно, у снах] загиблі побратими».

Знайшлося дещо цікаве і для нас із Антоніною. А саме – відповідь на запитання, чому протягом двох років служби головком відмовлявся від інтерв’ю Netflix та СNN. Зате знявся у документальному проєкті «Рік» Дмитра Комарова. 

Як пише авторка «Залізного генерала…», Валерій Федорович рідко спілкувався з медійниками, бо не хотів конфліктів із президентом та його оточенням. Як ми і здогадувалися.

«Коли військові врятували Київ і стабілізували лінію фронту, політики відчули себе полководцями й почали втручатися в планування операцій, вимагаючи швидких перемог. Сказати про це публічно, значить власноруч підписати собі указ про звільнення. Збрехати – не варіант для Залужного. Залишається один вихід – мовчати», – цитує «УП» Долгоновську. 

І це найпопулярніше пояснення, чому головком грав у мовчанку зі ЗМІ – «ревнощі до його популярності з боку президента». Певно, пані Людмила має на увазі зокрема широко обговорювані результати соціологічних опитувань групи «Рейтинг». Одне з них було опубліковано у березні 2022-го і показало, що діяльність ЗСУ підтримують 98% опитаних, а президента Зеленського – «лише» 93%.

За інформацією тієї ж «УП», інше опитування (не оприлюднене офіційно) засвідчило: якби президентські вибори відбулися зараз, Володимир Зеленський набрав би 42% голосів, а Валерій Залужний – 40%. Судячи з усього, розрив між Зеленським і Залужним у кілька відсотків таки тривожив ОП.

«Гірше, ніж Мендель»

То чи варта вашої уваги книжка Людмили Долгановської про Залужного? Так, якщо ви в захваті від забронзовілої ура-патріотичної пропаганди. Принаймні, так вважає журналіст The Kyiv Independent Данило Мокрик. 

«Таке враження, що авторка, як колишня комунікаційниця Залужного, за звичкою писала текст із думкою про те, щоб кожен абзац подобався її колишньому шефу [...] На 100% компліментарно, шаблонно-штамповано, бронзово-совково і абсолютно неструктуровано [...] Це - навіть гірше, ніж "Кожен із нас – Президент" Юлії Мендель. А я не думав, що гірше - в принципі можливо», – написав пан Данило у себе на Фейсбуці.

Серйозна заява. Втім, сперечатися з Мокриком у коментах наші з вами колеги-медійники навіть не намагаються. Натомість міркують про те, чому книжка про Залужного вийшла саме такою і для кого вона насправді писалася. Можливий висновок: що для народу – натхненний сторітелінг, те для «четвертої влади» – жовто-блакитна пропаганда «в лоб».

Денис Казанський (РБК-Україна):

Валерій Калниш, екс-головред Радіо «НВ», військовослужбовець ЗСУ:

Радомир Мокрик, історик, культуролог, науковий співробітник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі:

Олексій Сорокін, заступник головного редактора The Kyiv Independent:

Свій пост Данило Мокрик закінчує словами: «Очевидно, хорошої книжки про Залужного ще доведеться почекати». Згодний, таки доведеться. І буде чудово, якщо її напише сам Залужний. Сподіваюся, на новій посольській роботі у Валерія Федоровича знайдеться на це час.

Фото: Видавництво Vivat, архів Людмили Долгоновської