Зеленський хоче, щоб його знову любили. Він знявся в новому серіалі ВВС. Про що кіно?

Почнемо з кінця. Кіно — не для нас із вами. Приголомшливих відкриттів чи викриттів у цьому мінісеріалі для українців не буде. Ми все це з вами пам'ятаємо / чули / читали / дивились / проживали. Тим більше, що «для нас» таке вже робив колись Дмитро Комаров (і може, було би краще, щоб це одразу робили ВВС). Тут же головне, що саме, як саме і з яким саме результатом історію розповіли британському глядачеві.

Серіал вийшов на каналі ВВС2. Проведімо маленький лікнеп, що означає цифра 2.

Суспільний холдинг ВВС в Британії (зараз лише про телебачення, ми не розбиратимемось в онлайн-медіа та радіо) складається з кількох телеканалів. Якщо спростити їхню спеціалізацію, то маємо такий опис:

BBC1 — програмування в загальному «сімейному» стилі: телевізійні програми, які, як очікується, сподобаються широкому колу смаків і людей.

BBC2 — більш «серйозні» програми, документальні, нішеві фільми тощо.

BBC3 — має цільову демографічну групу 16-35 років, тому загалом будь-які програми, спрямовані на цю вікову групу.

BBC4 — «високочоле» телебачення, серйозні документальні фільми, художні шоу, іншомовні програми тощо.

CBeebies — телевізійні програми для дітей дошкільного віку.

CBBC — телебачення для дітей приблизно до 11-12 років.

BBC Parliament — парламентські засідання в прямому ефірі й записані політичні програми, коли засідань немає.

BBC News — цілодобовий канал новин.

Отже, ВВС2 — це вже не головний канал «для всіх», але ще й не снобістський «високочолий». 

Навіщо нам це знати? Для того, що в нас із вами є прямі інтереси в тому, яка аудиторія це подивиться і як це впливатиме на подальшу підтримку України.

І перш ніж розказати, що саме ми бачимо в цій трисерійці, розберімося, що в ній розгледіли оглядачі британських видань.

Оглядачка The Guardian Люсі Манган пише:

«Дивлячись цей документальний фільм про дивовижну подорож колишнього коміка до державної мудрості, ви відчуваєте, що стали свідком народження героя. Це настільки дивовижна історія, що ніхто не наважився би таке вигадати. [...] На бекґраунді в фільмі — кар’єра Путіна. І ненав'язливо — різниця між двома людьми.

Це неможливо передати словами. Лише кадр може відобразити бездушність російського президента та ваше невимовне відчуття його неправоти; тільки кіно може передати тепло, чарівність і людяність, які випромінює його український колега, сповнений душі. До кінця трьох епізодів важко не дозволити їхнім переплетеним долям набути міфічних пропорцій: добро проти зла, темрява проти світла, любов Зеленського до своєї країни та народу проти ненависті Путіна до всього, крім влади».

Заради справедливості зазначимо, що одним із кількох нараторів історії був журналіст The Guardian Люк Гардінг. Тому видання може себе вважати частково дотичним до продакшену.

Заголовок рецензії видання Іndependent: «Ретельне дослідження президента України захоплює та надзвичайно зворушує».

Автор рецензії Шон О'Грейді починає з того, що Зеленський зараз мав би бути або мертвим, або десь переховуватися в британській провінції. Натомість усе пішло іншим шляхом, і схоже, що Росія, хоч наразі і не програє, але й перемогти не може. Як і належить британцям — королям пасивної агресії і завуальованого сарказму, Шон кепкує з колишнього прем'єр-міністра Об'єднаного королівства Бориса Джонсона:

«Ми чуємо від Бориса Джонсона, нескромного, як завжди, що він готувався вивести свого друга звідти, щоб той міг очолити опір дистанційно, з одного із англійських графств. Але, як ми знаємо, Зеленський не залишив свій народ, тому що, як він пояснює в чудовому та дуже особистому інтерв’ю, “якщо мене не буде, люди перестануть воювати”».

Наступну цитату з матеріалу О'Грейді я пропоную тримати в пам'яті, коли ми дійдемо до короткого переказу змісту трьох серій. Те, про що пише Шон, на екрані тривало не більше хвилини. На фоні тригодинної оповіді про одну-єдину людину — мало. Але задля того, на що ми сподіваємось, вистачило:

«Надзвичайно зворушливо бачити, як вдови та сім’ї загиблих на війні зустрічаються з президентом, щоб отримати посмертні медалі своїх рідних. На цих церемоніях ми усвідомлюємо, що які б гроші та військову техніку не надсилав Захід, це вони, українці, воюють і гинуть за нас і за свою свободу. За прискіпливий, делікатний, проникливий спосіб, у який “Історія Зеленського” веде нас, це серіал, який заслуговує отримати найвищу оцінку, яку може запропонувати індустрія».

Тим часом Daily Mail акцентує на інших аспектах фільму. Сара Олівер назвала свій матеріал «Президент України Володимир Зеленський відкривається з м’якого боку в новому документальному фільмі BBC і планує повернутися до підкорення Голлівуду після війни»

Не те, щоб він аж прямо так і пообіцяв у самому фільмі, просто побожився, що не планує залишатися в президентському кріслі на 25 років. А от до м'яких сторін ми з вами ще повернемось.

«Мало який документальний фільм про великих людей починається з того, як герой сидить на унітазі. Але цей, про президента України Володимира Зеленського, починається в найменшій кімнаті будинку. Хоча це лише сцена з його хітового українського серіалу “Слуга народу” 2015 року, в якому звичайного хлопця випадково обирають президентом».

Finanial Times насипає попелу на голову «колективного Заходу» значно менше, ніж Independent:

«Питання про те, як триватиме, як закінчиться конфлікт, і яким може бути майбутнє країни, здебільшого залишаються поза увагою. Коментарі Зеленського про те, що Захід вчасно не впізнав агресивних намірів Путіна, мають певний ефект, але їм бракує деталей. Тим не менш, сцена, в якій ми знаходимося в кімнаті, коли він розмовляє з президентом Франції Емманюелем Макроном наступного дня після вторгнення, є захопливою демонстрацією прагматичної, але пристрасної дипломатії в дії».

Отже, про серіал

Це три серії. Перша — про кар'єру Зеленського до виборів 2019 року, друга — про його президентство до початку повномасштабного вторгнення. Третя — про 2022–2024 роки і президента країни у війні.

Паралельно історії Зеленського пунктиром показана історія Путіна. В серіалі хрестоматійна драматургія: від стрімкого успіху артиста в першій частині до розгубленого, слабкого, але щирого (щоб запобігти нападам емоцій, нагадую — фільм не для української, а для британської аудиторії) президента і потім важкий та повільний шлях героя до справжнього себе. Коротше, все дуже епічно. Як уміють тільки Голлівуд і ВВС.

Історія частково розповідається від першої особи. Зеленський давав інтерв'ю команді ВВС, дивлячись просто в камеру. Решта людей — у традиційному форматі — дивлячись на співрозмовника.

Фільм справді починається з того, що Голобородько (головний герой серіалу «Слуга народу») сидить на унітазі, а до нього приходить Стас Боклан, щоби повідомити про те, що тепер він — президент. Далі ми починаємо вивчати Володимира Зеленського від його дитинства і студентських років у Кривому Розі. Загальна атмосфера, яку створювали в тому числі обрані оповідачі, — захопливо-мажорна.

Тут нам (ой, вибачте, забуваю, не нам) розказали, що Зеленський ще з тих часів був відомий як харизматична, принципова, смішна і дуже чесна людина.

Шефредактор «Студії Квартал 95» Вадим Переверзєв додав, що він ще й скромний. І це в нього — від мами, «скромної єврейської жінки».

Паралельно ми бачимо молодого Путіна, часи падіння Берлінської стіни, розповідь про те, що російський шпигун-початківець дзвонить у Москву по інструкції в момент штурму людьми приміщення східнонімецького КДБ — «Штазі», а йому там нічого не відповідають. Нам розповідають, як роками в Путіні визріває бажання помсти за процеси розвалу соцтабору.

Далі — КВК

Путін — у залі, Зеленський — на сцені, в журі — Роднянський (титрують його як українського телевізійного магната, лол). І він же розповідає про феномен КВК, про успіх у ньому Зеленського і про любов до формату Путіна.

Тут нам нагадали один із номерів команди «Квартал 95». Який з позиції сьогодення виглядає зовсім по-іншому.

Бравурна історія веселого артиста починає поступово змінювати траєкторію з настанням Майдану. До оповідачів приєднується американський журналіст і автор біографії Зеленського — книжки «Шоумен» — Саймон Шустер.

Глядачам ВВС показують уривок ефіру ТСН, де Зеленський звертається до Януковича, щоб той уже йшов, бо його президенство скінчилось.

Після цього Володимир Зеленський, дивлячись у камеру ВВС і нам в очі, каже, що з 2014 року, з Майдану, окупації Криму, війни на Донбасі він більше не працював з Москвою. Закрив там свій офіс і зосередився на виробництві контенту для України. Слава богу, про серіал «Свати», який виходив одночасно на «Плюсах» та на «России-1», не згадали. Хай це буде нашою невеличкою таємницею. Ой, і ще ми нікому не скажемо про «Папіка», яким могли насолоджуватися як глядачі «1+1», так і СТС та «Дома кино». 

З цього починається захопливий блок про «Слугу народу». Режисер серіалу Олексій Кірющенко каже, що Зеленського «поцілував бог».

А вже згаданий шефредактор «Студії Квартал 95» Вадим Переверзєв стверджує, що серіал розповідав історію президента, про якого Україна завжди мріяла.

До кінця першої серії глядача виводять на пік ейфорії. Азарт, успіх, оптимізм, «немає нічого неможливого», Зеленський іде в президенти.

Втомлена Олена Зеленська з усіх експертів продукту ВВС давала інтерв'ю з найменшим ентузіазмом. І незважаючи на те, що вона вже, напевне, всоте розповідала історію свого шоку, коли дізналась про президентську кампанію свого чоловіка з телевізора, в її словах і досі звучать роздратування та образа.

Вона сумно зізнається, що мала слабку надію на те, що він не переможе. І не менш сумно каже: «Але він переміг. Як завжди».

Друга серія розповідає про слабкість Зеленського. Але філігранно. Не викликаючи презирства. Радше маніпулюючи почуттями глядача так, що мимоволі хочеться новоспеченого президента взяти на ручки.

Нам не залишають сумнівів, що Зеленський сплутав кіно і реальність. І до реальності, в якій сценаристи не прописали всім репліки, завдяки яким він поставатиме тріумфатором, виявився не готовим.

Серед спікерів цієї серії були персонажі, які британському глядачу невідомі, а в нас викликають конвульсії від пригадування давно забутих подій.

Свого головного героя ВВС поступово і невідворотньо опускають з точки тріумфу до точки розгубленого розчарування.

Навколо «дорослі акули» проти «наївного мрійника». Скандал із Трампом, перша й остання зустріч з Путіним у Парижі, де Ангела Меркель та Емманюель Макрон перешіптувалися з російським президентом, поки Зеленський одиноко збирав речі після спільної пресконференції.

Всередині країни наростає невдоволення президентом. Олена Зеленська розповідає, як їй боляче, коли щодня ім'я її чоловіка полощуть на телебаченні.

В цьому місці автори фільму отримують від свого головного персонажа найщемливіший (як на створення правильної драматургії розвитку арки героя) синхрон:

— Ви були популярні, ви були зіркою. А потім усе змінилося. Вас почали критикувати. Як ви з цим упорались?

— Це важкий момент. Тому що, дійсно, люди переважно любили мене. І потім... зовсім новий поворот. Я думаю, що на самому початку я не був готовий до такого. Але... Можливо, я можу щось зробити і люди знову мене полюблять.

Головний герой хоче, щоб його любили. І подальші події нададуть йому такий шанс. Не на любов, звісно. На те, щоб «щось зробити».

У повітрі передчуття війни. Кулеба в Америці, де йому радять вивозити родину з Києва. Борис Джонсон відправляє літак із «джавелінами», «байрактарами» та іншим озброєнням. Данілов розповідає, як вони спеціально з десяток разів показали по українському ТБ один і той самий літак, тому що зброї було мало, а моральний дух українців треба було якось підтримувати. Шефредактор «Кварталу 95» вивозить родину зі столиці за день до вторгнення. Зеленський на лижах. 

Третя серія — вторгнення. Обстріли, перші перемовини. Тут синусоїда історії знов починає стрімко підніматися вгору. Глядачеві окремо розповідають про створення легендарного відео «Лідер фракції тут, голова Офісу Президента тут, Прем’єр-міністр України Шмигаль тут, Подоляк тут, Президент тут».

В Україні це відео вже набуло ознак мему. Зізнайтеся, ви ж теж, коли перераховуєте щось, щоб не забути, робите це з інтонацією Зеленського з цього відео?

Колишні колеги по сцені Зеленського розповідають на камеру, що його відео на початку повномасштабки зробили з нього «Черчилля з айфоном».

У фільмі ВВС це зачин для історії успіху Зеленського як фахівця з... комунікації. Тут у нас із вами можуть виникнути зайві емоції. Але мова зараз не про манеру комунікувати з українськими медіа. Третя частина знову виводить нашого головного героя в позицію потужного артиста, який завжди вмів успішно виступати перед великою авдиторією. І також завжди вмів робити відео-/теле-/сценічний продукт.

Без жодних сумнівів, словесна конструкція, яка так розраджувала українців у перший рік після вторгнення, — «Київ за три дні» — теж у фільмі прозвучала. Не від Зеленського. Від Андрія Єрмака.

День 24 лютого 2022 року описаний у фільмі по годинах. Тут починається історія відносин Зеленського з лідерами різних держав. Телефонні розмови. Давид Арахамія розповідає, як вони всі (з того списку, який «тут») були умовними секретарями, приймаючи дзвінки.

І ВВС мали можливість у цьому випадку показати практично повноцінне кіно. Тому що з іншого кінця «дроту» був інший фахівець із відео в потрібний момент — Емманюель Макрон. Нам показали автентичну розмову Зеленського з президентом Франції в паризькому антуражі.

Давид Арахамія пригадує, як Зеленський тоді сказав, що якщо Україні не захочуть допомагати лідери країн, він звертатиметься до їхніх виборців.

Ми бачимо ретроспективу відеозвернень Зеленського до парламентів. І вони справді не залишають байдужими, навіть якщо ми вже їх бачили багато разів. Бен Воллес, колишній міністр оборони Великої Британії, згадуючи звернення українського президента до Європарламенту, захоплюється його вмінням викликати потрібні емоції. Каже, що йому вдалося навіть присоромити їх.

Борис Джонсон так оцінює Зеленського: «Він викликає симпатію, але при цьому він ще й фантастичний оптиміст, він звик до великих аудиторій, тому йому легко було комунікувати з великими масами».

Кожна з трьох серій триває годину. В третій ми маємо півтори найемоційніші хвилини. Ті самі півтори хвилини, які змусили оглядача Independent віддати належне не Зеленському, а саме українцям. Момент вручення посмертних нагород.

Олександр Роднянський підводить підсумок, що слабкості Зеленського, його людяна емпатія, емоційність стали його силою.

В останні п’ять хвилин серіалу нам коротко все ж показують, що фінального феєрверка з народним єднанням навколо президента не буде. Британському глядачеві буквально однією фразою нагадують, що бажаної любові Зеленський не отримав. В українців до нього багато питань. 

Крапку ж у фільмі ставить сам головний герой:

«Я не можу зрадити вибір людей і їхню віру в мене».

Ми ж, у свою чергу, нагадуємо і вам, і собі: кіно зняте не для нас, а для британського глядача. Драма найвищого ґатунку. Класична, на три дії. Герой складний. Зі слабкостями. Відчайдушно хоче, щоб його любили. Якщо не бути при цьому українським глядачем, який знає значно більше, ніж показали в трьох серіях, то героя цієї документалки цілком можна любити. Ну от британці й полюблять. Їм то нешкідливо. І недовго. До наступного фільму про іншого героя в ефірі ВВС.