Зірка "Списку Шиндлера" Марк Іванір: уродженець Чернівців, який грає "поганих росіян"

Шлях голлівудського актора Марка Іваніра до успіху журналісти часто називають звивистим, але він радше був довгим і наполегливим, коли він крок за кроком йшов до свого нинішнього стану. Від вуличного жонглера до одного із засновників та актора популярного ізраїльського театру "Гешер", від виконавця ролей другого плану до зірки Голлівуду та стримінгових сервісів фільмів та серіалів.

Критики оцінили його роботи в кіно призом "Срібний ведмідь", отриманим на Берліналі в 2006 році, а журнал The New York Observer вніс його до топ-100 виконавця ролей року, що найбільше запам'ятовуються. У Іваніра своєрідне амплуа – зазвичай йому дістаються ролі "поганих росіян" – шпигунів, бойовиків, найманців і космонавтів слов'янського походження, впоратися з якими йому допомагає знання мов та поінформованість про життя в Радянському Союзі, з якого його сім'я втікала на Захід.

Зі спецслужб Ізраїлю – до клоунів

Майбутній актор народився 6 вересня 1968 року – за іншими відомостями 1964 року – в українських Чернівцях у єврейській родині. Через чотири роки батьки емігрували до Ізраїлю. Закінчивши школу, Марк пішов служити в ізраїльську армію, він брав участь в операції переселення в Ізраїль ефіопських євреїв, що проходила під грифом "секретно". Тоді він набув військового досвіду, а також знань та навичок, які згодом використав під час зйомок у кіно: дублери та каскадери Марку не були потрібні – багато трюків він робив краще, ніж вони. Під час виконання небезпечних операцій Іванір настільки добре зарекомендував себе, що отримав кілька привабливих пропозицій перейти на роботу до спецслужб Ізраїлю, але відмовився від них, щоб… стати клоуном. Вчорашній військовий легко вступив до циркового училища на відділення клоунади і, провчившись у ньому два роки, пустився у "вільне плавання" – почав самостійно гастролювати країнами Європи, виступаючи, як середньовічні актори, просто на вулицях і площах. У результаті на Іваніра звернули увагу циркові менеджери, які запросили його на роботу до паризького цирку Cirque Pawelles.

Робота в театрі "Гешер"

Проте пов'язати своє життя із цирком Іванір не планував. Закінчивши театральну школу Nissan Nativ, Марк працював у театрі "Камери" Тель-Авіва та Ізраїльській опері, а потім став одним із засновників відомого ізраїльського театру "Гешер", який працює в Яффо, що складається з акторів – вихідців з Радянського Союзу. За два роки цей театральний колектив, вистави якого йдуть івритом, але при цьому супроводжуються субтитрами російською мовою, став одним із найпопулярніших в Ізраїлі, а британська газета Times навіть назвала його "однією з найкращих театральних компаній у світі". У "Гешері", що гастролював у Європі та Америці, їм аплодували глядачі Нью-Йорка, Рима, Парижа, Берліна та Лондона, Іванір зіграв багато цікавих ролей, а також працював як завідувач літературної частини: він шукав і знаходив нові п'єси, перекладав і адаптував їх до постановки на сцені театру. Для нього це не складало особливих труднощів: актор володіє вісьмома мовами, шістьма з яких – івритом, їдишем, англійською, французькою, українською та російською – говорить вільно.

Перші кроки у кіно

Новою сторінкою у житті та творчості актора став кінематограф. Вперше він з'явився на екрані 1988 року, зігравши російського найманця в канадсько-ізраїльському військовому бойовику "Залізний орел-2". Роботи в серіалах, що пішли за цим кінодебютом, принесли йому популярність в Ізраїлі – його почали зупиняти на вулицях з проханням дати автограф. Поступово актор, який на той час переїхав до Лондона, почав з'являтися в епізодах і в американських шоу – "Крутий Вокер: Правосуддя по-американськи", "24 години", "Детектив Монк", "CSI: Місце злочину Нью-Йорк/Маямі". Але до світової слави на той час було ще далеко.

Робота зі Спілбергом

Першою великою роботою Іваніра в кіно стала роль Марселя Голдберга в "оскароносному" фільмі Стівена Спілберга "Список Шиндлера", що вийшов на екрани 1993 року. Заради роботи в цьому фільмі актор залишив "Гешер" і поїхав до Франції, щоб узяти кілька уроків у відомого театрального педагога Філіпа Гольє: серйозного досвіду зйомок у кіно актора не було, і він не хотів показати свою безпорадність на знімальному майданчику. В результаті він настільки професійно показав себе в роботі, що відразу отримав ще кілька пропозицій – зокрема, у фільмах "Людина, яка плакала" з Джонні Деппом у головній ролі та "Таємний зв'язок". Щодо Спілберга, то з ним Іваніру пощастило працювати ще двічі – у фільмах "Термінал", у якому він зіграв невелику роль водія таксі, та "Пригоди Тінтіна: таємниця "Єдинорога".

Як фільми, так і серіали

З 2001 року Марк Іванір, який переїхав із сім'єю – дружиною та двома доньками – до Лос-Анджелеса, живе та працює в Голлівуді. Він багато знімається як у повнометражних фільмах – "Містер і місіс Сміт", "Тіні минулого", "Полювання Ханта", "Одного разу в Голлівуді", "Четверта влада", "Рубікон", "Серце Стоун", так і в популярних серіалах - "Грімм", "Американська історія жахів", "Чорний список", "Батьківщина", "Заради всього людства"

Серіал "Вдалині" – про досвід життя в ізоляції

Одна з останніх прем'єр Іваніра – серіал Netflix "Вдалині", в якому він зіграв астронавта, який перебуває на орбіті без можливості спілкування не лише з близькими людьми. За словами актора, весь трагізм ролі космонавта Міші, котрий опинився в космічному кораблі, який сам Іванір називає "консервною банкою", він відчув у період ізоляції часів епідемії коронавірусу, яка збіглася з роботою над серіалом. Актор досі з жахом згадує необхідність закриватися в стінах свого будинку, з яким тоді зіткнулося людство. В інтерв'ю він розповідає, що його сім'я не змогла навіть як слід попрощатися з померлим на той час дідусем дружини – вони були "присутні" на церемонії похорону в Zoom. Також, щоб максимально достовірно вжитися в образ, Іванір спілкувався зі справжнім астронавтом Майком Массіміно, який посвятив його в деталі та нюанси перебування в космосі.

Секрет успіху – щоразу завойовувати його наново

Перед прем'єрою кожного свого фільму чи серіалу актор дуже хвилюється. За його словами, хоч би яким успішним ти був у минулому, це не гарантує тобі успіху в майбутньому – його щоразу треба завойовувати наново. "Якщо ви вкладаєтеся в якусь роботу, – каже він в інтерв'ю, – то коли вона підходить до завершення, ви не знаходите собі місця: як будуть прийняті результати твоєї праці, як відреагують на них люди? А інакше навіщо взагалі щось робити?