Без чого Україна не зможе перемогти: відверта розмова з аналітиком ISW про зброю і фронт

Західні партнери досі не можуть зняти обмеження з далекобійних можливостей ЗСУ, а без цього Україна не зможе виграти війну. Про це у відвертій розмові з 24 Каналом сказав аналітик Інституту вивчення війни Джордж Баррос. Також він прокоментував хід Курської операції та ситуацію біля Покровська.

Курська операція поставила Путіна перед важливим вибором

Українські війська продовжують наступальну операцію на території Росії. Які основні дилеми постають перед Владіміром Путіним через дії ЗСУ у Курській області?

Думаю, у світі недостатньо обговорюють проблеми, які Україна сьогодні створює для Кремля. Найбільша проблема полягає у тому, що це кидає виклик стратегічним припущенням Путіна щодо ведення цієї війни протягом тривалого часу.

За останні 2 роки ми дізналися, що росіяни вирішили, що їм не потрібно захищати свій кордон. Якщо подивитися на довжину російського кордону від Білорусі до окупованих частин Харківщини – це тисячі кілометрів. Хоч росіяни й копали траншеї, але не забезпечили їх достатньою кількістю особового складу та ресурсів.

Усе тому, що вони думали, що міжнародні партнери не дозволяють Україні проводити військові дії в Росії. Але це припущення було спростоване недавньою операцією у Курській області.

Тепер це змушує Путіна ухвалити важливе рішення: чи продовжить він брати на себе ризики щодо прикордонних регіонів, не забезпечуючи їхній захист? Чи доведеться тепер Кремлю суттєво посилити захист кордону, можливо, розгорнувши кілька дивізій, щоб охороняти ще 1000 кілометрів фронту.

Це величезна кількість ресурсів. Якщо Путін хоче вести цю війну так, як він і планував – протягом багатьох років – це значно збільшить ціну ведення війни.

Які є основні ризики для Путіна у зв'язку з переліченими вами варіантами?

Є довгостроковий ризик, що йому доведеться витрачати значно більше ресурсів на ведення війни, також є короткостроковий політичний ризик для Владіміра Путіна.

Українська операція одразу кинула виклик спадщині Путіна та бажаному наративу, який він намагався створити впродовж 20 років: що Росія нібито процвітає, відновлюється, і є тією геополітичною силою, на яку потрібно зважати та поважати. Ніби Росія піднялася після приниження, після розвалу Радянського Союзу.

Та вперше за 80 років іноземна військова техніка пересувається територією Росії. Це важливо. Знаєте, мені здається, Путін трохи втілив у собі образ Сталіна. Бо коли почалася (Курська – 24 Канал) операція 6 серпня, він лише 10 числа визначився з відповіддю на це.

І відповідь була досить слабкою. Вони заявили, що не буде проводитися військова операція, яку очолить генеральний штаб чи міністерство оборони, а буде контртерористична операція (КТО) під керівництвом Бортнікова та ФСБ відповідно.

Як ви знаєте, Федеральна служба безпеки не має можливостей для проведення великої контрнаступальної операції. Отже, думаю, тут існує ризик великого політичного приниження для Путіна, і це ще без урахування проблем зі строковиками.

Строковики – це політично чутлива тема у Росії. Зокрема, їхня загибель та полон. Українці вбили та захопили багато російських строковиків, і тепер у російському суспільстві існує внутрішня дискусія, чи варто відправляти їх до Курська для боротьби з українцями.

Усі, хто вивчав історію пізнього радянського періоду, війну в Чечні у 90-х, роль строковиків, розуміють, що строковики – це велика проблема для Росії. Той факт, що українці змогли поставити строковиків під загрозу, є дуже серйозною дилемою.

Два сценарії розвитку подій на Курщині

Як усе може закінчитися для Росії у Курській області?

Є два варіанти. Думаю, що якщо Росія вирішить продовжувати рухатися обраним шляхом – не проводитиме військову операцію, всім надалі керуватиме ФСБ, а на Курщину не відправлять найкращих солдатів – не виключено, що українці зможуть утримувати російську територію протягом зими.

Річ у тім, що росіяни не перекидають туди свої найкращі сили, які зараз воюють в районі Покровська. Тож це може залишитися проблемою, яку не вдасться розв'язати.

Іншим варіантом є той, який Кремль досі не реалізував: перекинути добре оснащені, боєздатні підрозділи до Курської області, щоб фізично вигнати українців. Вони б, напевно, змогли це зробити, якби захотіли. Але це, звісно, порушує питання ресурсів. Чи залишать росіяни свої сили там надовго, чи планують просто відійти?

Якщо раптом Росії постійно доведеться тримати десятки тисяч військових, кілька армій на кордоні із Сумами, Харковом та Черніговом, це не буде вигідно Кремлю. Путін буде змушений витрачати значно більше ресурсів на ведення війни.

Росія перекидає у Курську область підрозділи з фронту

Asossiated Press повідомило, що Росія зіткнулася з браком резервів для відбиття атаки на Курську область. Чи бачите ви перекидання російських військових з поля бою в Україні на Курщину?

Так, ми бачили перекидання морської піхоти, яка раніше діяла в Донецьку. Зокрема, 810 бригаду морської піхоти та 155 бригаду морської піхоти. Ми також бачили деякі елементи ПДВ – 56 повітряно-десантний полк, який базується у Феодосії, в Криму. Цей підрозділ раніше служив у районі Херсона та Запоріжжя, на Південному фронті. Тепер їхні частини перекинули у Курську область.

Що цікаво, ми також зафіксували повідомлення про передислокацію елементів 15 мотострілецької бригади, яка була резервним підрозділом, та діяла як частина великого угруповання сил, що зараз бере участь у боях за Покровськ.

Нарешті, на півночі у Харкові були помічені підрозділи та елементи 1 гвардійської танкової армії, які раніше брали участь у підтримці наступу на Харківщину, що почався 10 травня. Вони перекинули деякі елементи трохи на Захід, щоб також впоратися із ситуацією на Курщині.

Отже, те, що ми бачимо тут – точно впливає на планування Кремля на рівні театрів бойових дій. Це має певні експлуатаційні наслідки. Зараз занадто важко сказати, якою мірою це змінить російські плани на найближчі 6 – 9 місяців. Але те, що відбувається, порушує здатність росіян зосереджувати сили та залучати їх до підтримки майбутніх операцій.

Це ускладнює й те, як російське командування, ймовірно, планувало свої майбутні бойові дії після завершення операції у Покровську.

Росія перекидає війська з фронту на Курщину / Getty Images

Як Курська операція вплине на війну

Якщо Україна тривалий час намагатиметься утримувати район у Курській області, як це може вплинути на російські військові зусилля в Україні та загальну ситуацію на фронті?

Думаю, якщо українці вирішать утримувати Курську область надовго, то це може мати кілька великих наслідків.

Насамперед варто зазначити, що сам по собі Курськ не є важливим. Це лише невеликий шматочок прикордонної зони між Харковом та Білоруссю. Якщо росіяни не забезпечать належний захист кордону, можуть бути й інші українські операції, подібні до Курської.

Отже, Курськ є серйозною загрозою для Кремля. Якщо він не готовий прийняти, що територіальна цілісність Росії може бути порушена, що виникнуть внутрішні біженці, а українці зможуть проводити нові операції на російській території, це може мати значні інформаційні та політичні наслідки для Росії.

Якщо вони вирішать надати належне ресурсне забезпечення та перейти до оборони, то є 2 варіанти розвитку подій:

• Кремлю доведеться продовжувати воювати з поточними ресурсами та зменшити свої сили в Україні, перекидаючи їх для вирішення ситуації на півночі Курщини;
• Путін має робити те, чого він не хоче робити. Тобто провести нову хвилю мобілізації, але це може стати необхідністю. Він також не хоче знову відправляти строковиків для боротьби на Курщині, але, можливо, і це стане потрібно.

Безумовно, Путін також не хоче захищати ще 1000 кілометрів російської території. Знову ж важко сказати, як вплинуть ці додаткові витрати на війну. Але ми знаємо, що росіяни навіть у своїх регулярних операціях в Україні зіштовхуються з проблемами з ресурсами. Додаткова тисяча кілометрів кордону ускладнить для них накопичення значної кількості сил, необхідних для досягнення успіху в Покровську.

До речі, варто додати, що наразі росіяни мають дві армії, які воюють, щоб захопити Покровськ – місто, менше за Бахмут. Зараз їм вдається окуповувати низку невеликих сил, які з певних причин, Україна вирішує активно не обороняти. Отже, для того, аби росіяни могли рухатися, навіть повільно, їм потрібна значна бойова сила. А українські захисники добре дають собі раду із ситуацією, враховуючи обставини.

Є ще один варіант, як це може вплинути на всю війну у довгостроковій перспективі. Це може змінити західну політику, яка наразі обмежує можливості українців захищатися.

Раніше у Вашингтоні відбувалися дебати про те, що ми не можемо дозволити українцям проводити військові операції на російській території, адже це могло призвести до ескалації конфлікту та катастрофічних наслідків. Але тепер, завдяки операції на Курщині, українці зібрали гору доказів про те, що насправді можна відбиватися від росіян і на їхній території. Це лише продовження горизонтальної ескалації, звичайної війни.

Це важливо для політики Вашингтона. Адже тепер, щоб захистити свою, все слабкішу позицію, їм доведеться мати справу з реальними доказами.

Чи готові росіяни до нового наступу ЗСУ на їхній території

Чи вважаєте ви, що російська армія готова до нової спроби України атакувати іншу ділянку Росії, якщо така спроба все ж відбудеться?

Ні. Наразі росіяни обмежені в ресурсах через перекидання сил для боротьби з українцями в Курській області. Уся інформація свідчить про те, що росіяни ще не розгорнули достатні сили, аби відбити атаку українців. І це не кажучи вже про те, щоб мати достатньо сил, аби покрити велику частину міжнародного кордону із Сумами та Черніговом.

Тож на цей момент Росія не готова. Але якщо ми дамо росіянам час, скажімо, 6 – 9 місяців, особливо після завершення кампанії біля Покровська, і не дозволимо українцям набрати обертів, тоді так. Це дасть росіянам створити простір, потрібний для блокування деяких з цих можливостей.

Чи змінить захоплення Покровська хід війни

Я хотів би почути ваш аналіз нещодавньої заяви заступника директора ЦРУ Девіда Коена. Він сказав, що навіть якщо Росія захопить Покровськ, це стратегічно не змінить хід війни. Чи згодні ви з такою оцінкою?

Так, я повністю згоден з такою оцінкою. Покровськ – це оперативно значуще місто, важливе для підтримки Торецька та для оборони України в Донецькій області, але його захоплення принципово не змінить стратегічну ситуацію війни.

Українці вже втрачали інші оперативно важливі міста на Донеччині, зокрема Авдіївку чи Бахмут. Я хотів би зауважити, що якраз битва за Бахмут є яскравим прикладом цього. Після боїв за Бахмут росіяни зазнали величезних втрат у бойовій силі. ПВК "Вагнера" було знищено як організацію.

За останні півтора року після Бахмута росіяни просунулися не більше ніж на 10 кілометрів. Вони були дуже втомлені та виснажені. Я не прогнозую, що українці обов'язково втратять Покровськ, але поточна російська кампанія за це місто досягне своєї кульмінації.

Вона завершиться або перед містом, або у передмісті, або після того, як росіяни його захоплять. Навіть у найгіршому випадку, якщо росіяни окупують місто, їхні сили вичерпаються. Вони будуть виснажені. Я знаю, що в України є резервні підрозділи. Питання у тому, як Генштаб та командування планують їх використовувати. Але не все так похмуро.

Що відбувається біля Покровська: дивіться на карті

Російські підрозділи, що діють на Покровському напрямку, входять до складу центрального військового округу 41 загальної військової армії. Також там є підрозділи так званої "днр", які раніше були частиною 1 армійського корпусу "днр". Нещодавно їх реорганізували в 51 загальновійськову армію під керівництвом міністерства оборони Росії.

Ці підрозділи майже безперервно воюють на Покровському напрямку від часу падіння Авдіївки у лютому 2024 року. У них не було значних операційних пауз. Вони вже тривалий час ведуть наступальні операції з високим темпом. Є ознаки того, що вони виснажені.

Варто також зазначити, що українці також виснажені. Але вони ухвалюють розумні тактичні рішення, щоб зберегти життя військових, відійти на вигідніші позиції та підготуватися до ефективнішої боротьби, а не лише до позиційної оборони на Сході України.

Росіяни хочуть, щоб українське командування зосередилося на позиційній обороні. Це улюблений російський спосіб ведення війни – змусити українців рити окопи, витратити величезні ресурси на маленькі села. А потім росіяни виграють просто завдяки чисельній перевазі.

Розумно не дозволяти противнику воювати, як він хоче, і в тому режимі, який йому до вподоби. Отже, я вважаю операцію на Курщині доцільною через оперативний ефект, якого вона досягає. Рішення не наказувати українцям просто гинути на місці за села біля Покровська – це непогана ідея.

Скільки авіабаз Росії в зоні ураження ATACMS

У The Wall Street Journal написали, що Росія перемістила 90% своїх літаків за межі дії ракет ATACMS. Однак ваш Інститут повідомив, що 17 російських аеродромів усе ще перебувають в зоні дії цих ракет. Чи вважаєте ви ці анонімні заяви американських офіційних осіб спробою знайти виправдання, щоб не дозволити Україні завдавати ударів вглиб території Росії?

Так, дуже складно розуміти це по-іншому. Дивіться, є обмежена кількість авіабаз, які перебувають в зоні досяжності ATACMS. Колись було 17, оскільки українці втратили частину території в інших районах, то тепер їх залишилося 15.

Якщо ми виключимо всі 15 авіабаз, то все ще залишаються сотні відомих військових об'єктів. І ми створили карту, щоб показати ці об'єкти. Тому неправильно стверджувати, що запит України на використання ATACMS для ураження військових об'єктів більше не є актуальним або втратив свою ефективність через перекидання частини літаків з деяких авіабаз.

При цьому ігнорується переважна більшість інших військових цілей. Це або недобросовісний аргумент, або ігнорування великої кількості інших об'єктів. І я не знаю, з якою метою Адміністрація (президента США – 24 Канал) через цього анонімного чиновника зробила таку заяву.

Але скажу так: ми спостерігали величезний опір з боку Адміністрації до кожного з політичних пунктів, які ми намагалися просувати для допомоги українцям у покращенні їхньої оборони – чи це потреба в F-16, чи в танках Abrams або Leopard, чи потреба в HIMARS на початку війни або навіть в артилерії M777. Вони сперечалися про це на кожних політичних дебатах, і ця поточна дискусія щодо ATACMS нагадує мені попередні версії цієї дискусії, які вже були.

Сотні військових об'єктів у Росії в зоні ураження ATACMS / ISW

Без чого Україна не зможе виграти війну

Наскільки шкідливі обмеження США на далекобійні можливості України й на наше право захищатися та здійснювати далекобійні удари по Росії за допомогою американської та західної зброї?

Так, я не думаю, що Україна може виграти війну без зняття цих обмежень, бо це надає російським військам неймовірні переваги, які дозволяють їм оптимізувати свій тил і ефективно перекидати людей та матеріали у великих масштабах.

Я маю на увазі, що в росіян є величезні склади, де зберігаються боєприпаси. А також депо для ремонту техніки, де відновлюють зламані танки, БТРи та інше обладнання. Багато з цих об'єктів перебувають в зоні дії ATACMS. І коли ви можете розмістити ці склади дуже близько до своїх передових позицій, то ви забезпечуєте логістичну підтримку своїм передовим силам, які зараз ведуть бої в Україні.

Українці мають очевидну проблему – росіяни постійно використовують свої тактичні балістичні ракети, ракети "Калібр", інші ракетні системи для ударів по глибокому тилу України, намагаючись зірвати західні постачання, знищити енергетичну інфраструктуру України, вбити курсантів і військових по всій глибині України. Водночас українці обмежені щодо цього. Росіяни мають захищену зону, де можуть оптимізувати логістику.

Мені б дуже хотілося, якби у російського командування раптом виникла дилема. І їм довелося б зменшити ефективність системи та вирішити дилему захисту. Переміщувати все далі, що змусило б кожен кілограм боєприпасів долати значно більшу відстань. Це різко зменшило б можливості Росії на фронті.

Зазначу, що такий самий ефект ми побачили й з HIMARS. Якщо ви пам'ятаєте, влітку та восени 2022 року після того, як українці отримали HIMARS, з'явилася велика кількість відео, на яких вони знищують склади боєприпасів з величезними вибухами. Потім, до кінця 2022 року, вони фактично зникли. А все через те, що росіяни порозумнішали. Вони перемістили свої склади далеко в тил – поза зоною досяжності HIMARS.

Це насправді було позитивом, оскільки зменшило бойові можливості Росії. Я б звернув вашу увагу на те, що в той самий час, коли росіяни були змушені відвести свої склади боєприпасів та логістичне постачання далеко в тил у 2022 році у відповідь на HIMARS, темп російського просування значно сповільнився.

Бої стали переважно позиційними, що дало можливість для контрнаступів українських сил на Харківщині та на іншій ділянці фронту (Херсонщині – 24 Канал). Отже, тепер, щоб відтворити ці наслідки, нам потрібно фактично дати українцям можливість завдати ударів у відповідь по Росії.

Які ракети можуть допомогти ЗСУ знищити аеродроми Росії

Reuters повідомило, що адміністрація Джо Байдена наближається до рішення щодо постачання Україні далекобійних ракет JASSM. Якщо Білий дім ухвалить таке рішення, то як це вплине на російську логістику та можливості підтримки угруповання окупантів?

Якщо українці отримають цю систему озброєнь, то це буде дуже добре. Вона дозволить ефективніше проводити комбіновані операції. Це дозволить українцям виконувати завдання, яке в західній військовій доктрині називається "повітряна інтердикція на полі бою".

Це ідея використання авіації для ізоляції частин поля бою під час комбінованих операцій, щоб запобігти втечі супротивника, а також завадити йому постачати та ротаційно підтримувати свої сили. Це досягається шляхом ураження супротивника на дорогах, мостах та в подібних місцях. Цю роль зазвичай виконують літаки.

Якщо українці отримають JASSM, то вони зможуть використовувати ці ракети як зброю дистанційної атаки. І це буде чудово. Було б добре знищити мости та дороги біля Пологів Запорізької області. Або захоплений аеродром у Бердянську, де розміщувалися штурмові вертольоти, які минулого літа направлялися для атаки на українські сили на Запоріжжі.

Саме ракети JASSM могли б допомогти знищити ці аеродроми та російські вертольоти Ка-52, які там були розгорнуті.

Чи може це рішення переломити хід цієї війни на користь України?

Не саме по собі. Це має бути комбінація розумного оперативного планування, постійного забезпечення ресурсами в довгостроковій перспективі та підвищення ефективності українського керівництва і генерації сил. Усі ці фактори разом створюють умови для досягнення успіху України.

Як США помилилися щодо Росії

У The Economist повідомили, що деякі офіційні особи з адміністрації Байдена висловили занепокоєння щодо можливості відновлення відносин між США та Росією після закінчення війни в Україні. Також деякі офіційні особи припустили, що це може бути причиною, чому адміністрація Байдена вагалася дозволити Україні завдавати ударів вглиб території Росії за допомогою ракет. Яка ваша реакція на це?

Я не знаю точно, хто саме це сказав, але в уряді США є чимало, відверто кажучи, неосвічених і наївних чиновників. Це проблема нашої політики щодо Росії та Москви протягом десятиліть. Ми були надзвичайно наївні, намагаючись відновити відносини з Росією в період адміністрації Барака Обами після російського вторгнення в Грузію у 2008 році.

Адміністрація Обами фактично мало що зробила у відповідь на перше російське вторгнення до Криму у 2014 році, а також на ситуацію на Донбасі в тому ж році. Ми були вічно слабкими, намагалися розглядати Росію як своєрідного незрозумілого європейського сусіда, який міг би стати звичайним членом міжнародної спільноти, якщо ми будемо до нього дружні.

Поточна трагедія, яку ми бачимо в Україні – це зусилля Росії захопити сучасні держави, які колись належали до СРСР та Російської імперії. Це також стосується Білорусі, Молдови, Грузії. Ці загрози тільки посиляться, і будь-які спроби відновити відносини, нормалізувати ситуацію для європейського континенту та інтересів США є надзвичайно наївними. До цього потрібно ставитися як до серйозної небезпеки. На жаль, цю помилку ми робили десятиліттями.

Також Інститут вивчення війни повідомив, що Фонд громадської думки Росії оприлюднив опитування, згідно з яким 28% респондентів висловили незадоволення діями російської влади за останні кілька місяців. На вашу думку, чи може це невдоволення перерости у щось більше?

Я сподіваюся на це. Але сказати важко. Зрештою, глави держав самі вирішують, що робити. І громадська думка щодо закордонних війн, принаймні в цій країні, зазвичай не є вирішальною. Лідери зазвичай ведуть кампанію на основі внутрішніх питань на кшталт економіки. Більшість людей не йдуть голосувати через зовнішню політику чи міжнародні відносини.

Тож, я не думаю, що це буде вирішальною причиною, але сподіваюся, що наше керівництво зрозуміє, що якщо Росія досягне успіху у війні з Україною, то це значно збільшить загрозу для НАТО. Це різко посилює загрозу для Європи, і значно збільшує загрозу того, що в майбутньому американські військовослужбовці знову будуть розгорнуті у великій кількості на європейському континенті й, можливо, навіть братимуть участь у війні, щоб звільнити частини Європи.

Допомога Україні в боротьбі з цим вторгненням зараз – це найкращий спосіб захистити американські інтереси в майбутньому.

Що означають заяви Кремля про зміну ядерної доктрини

Заступник міністра закордонних справ Росії Сєргєй Рябков заявив, що Росія буцім змінить свою ядерну доктрину та ядерні протоколи у разі ескалації конфлікту з боку Заходу. Чи вважаєте ви це продовженням ядерного блефу Росії, спрямованого на підрив підтримки Заходу для України?

Так. Я не розумію, чому люди надають таке велике значення словам заступника міністра Рябкова, адже будь-яке рішення про використання ядерної зброї ухвалюватиме саме Владімір Путін. Це його рішення.

Російська ядерна доктрина корисна для сигналізації, але не визначає, як Росія вирішує використовувати ядерну зброю. Тож вони можуть говорити, що змінюють і переоцінюють її як завгодно. Але в кінцевому підсумку, це рішення Путіна. І жодна зміна в доктрині принципово не змінить стратегічний розрахунок Путіна щодо використання зброї.

Так, я вважаю, що він тактично зробив ці заяви саме в цьому місці й в цей час, щоб безпосередньо вплинути на нашу (Сполучених Штатів – 24 Канал) політичну дискусію, оскільки ми продовжуємо обговорювати, чи дозволяти українцям завдавати ударів вглиб Росії.

Чи може операція на Курщині спровокувати третю світову війну

Колишній президент США Дональд Трамп висловив думку, що вторгнення України на російську територію може призвести до третьої світової війни. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?

Я не погоджуюсь з цим висловлюванням. Існує велика кількість доказів, які свідчать про те, що українська операція в Курській області є просто продовженням звичайної війни. Це продовження горизонтальної ескалації. Немає жодних ознак того, що це призводить до вертикальної ескалації. І коли перед Путіним постало багато варіантів ескалації, він вирішив не йти на неї.

Він міг би сказати: "Дивіться, росіяни, тепер у Курську вперше з 1940-х років працює американська та німецька техніка. Про це я вас попереджав. Це війна НАТО, щоб знищити Росію". Але він цього не зробив. Він сказав, що це, по суті, антитерористична операція. І ФСБ впорається з нею без проблем.

Отже, якщо ви стверджуєте, що Курськ призведе до масового катастрофічного загострення, то більшість доказів вказує на протилежне.

Про передачу Росії іранських балістичних ракет

Bloomberg повідомило, що представники ЄС очікують, що Іран надасть Росії балістичні ракети. Чи вважаєте ви це ознакою невдачі Заходу у стримуванні Ірану від постачання балістичних ракет Росії? Чи вважаєте ви це ознакою великої неспроможності Заходу зробити це?

Так, це поразка Заходу, адже ми зосередили нашу експертизу в окремих сферах. Наші експерти з Ірану вивчають Близький Схід і шиїтські міліції в Ірані протягом десятиліть своєї кар'єри, вони говорять арабською та фарсі.

Наші аналітики з Росії вивчають Росію, колишній Радянський Союз, Східну Європу, НАТО та європейську безпеку протягом десятиліть. Ми не змогли з'єднати ці два рівні експертів, щоб зрозуміти, що ми не живемо в роз'єднаному світі, де іранці – це одна загроза, китайці – інша, а росіяни – ще одна.

Ми не повинні змагатися один з одним, через те, що наш пріоритет – перемогти китайців в Азії. Хтось вважає нібито нормально акцентувати на одному, але дозволяти росіянам робити що завгодно, бо вони – другорядна сила. Або ж те саме з іранцями. Вони хочуть домінувати на Близькому Сході, і це нібито не так і важливо.

Це дуже наївний погляд на світ, адже ми живемо в з'єднаному світі, де супротивники знають про наші слабкості й те, як ми намагаємось розділити суперників, ресурси та ухвалення рішень. Вони використовують зростаючі зв'язки між собою, щоб експлуатувати нас і перемагати у цих війнах.

Тож кращий підхід до формування політики та стратегії полягає не в тому, щоб говорити: "Ось Росія – це одна загроза, Китай – інша, Іран – ще одна. І ми переважно надаємо пріоритет Китаю, що означає, що ми можемо дозволити росіянам робити що завгодно".

Це вкрай наївно. Насправді ці країни працюють разом. Вони зацікавлені в успіху одна одної, адже успіх в одній сфері підвищує шанси іншої на успіх в іншій сфері. І вони підтримують одна одну.