Економіка нової Антанти

У попередній своїй статті я показав необхідність переформатування інфраструктурного проекту Тримор'я в нову Антанту. А сьогодні хочу поговорити про те, чому нова Антанта бажана для країн-учасниць Тримор'я як новий економічний союз.

Заходи промислової політики є таємною історією сходження розвинених країн світу. Всі ми знаємо про феноменальний успіх Китаю, який за останні 30 років став другою економікою світу і використав для цього промислову політику. Однак і США також займалися промисловою політикою приблизно з середини 19-го століття аж до 1945 року (час від часу до заходів промполітики вони звертаються і сьогодні). Але чомусь про це не прийнято говорити. Нам і країнам Східної Європи МВФ і Світовий банк постійно нав'язують вільну торгівлю як найправильніший і найпрогресивніший спосіб ведення економічних справ. Це, звичайно, зрозуміло: навіщо розвиненим країнам конкуренція? Вони сьогодні не знають, що робити з конкуренцією, що виходить з Китаю, навіщо їм ще нові проблеми?

Сучасна модель економіки полягає в тому, що одні країни розробляють і виробляють товари і послуги, а інші країни їх споживають. Розробкою і виробництвом займаються розвинені країни (іноді вони виробництво переносять в інші країни). Іншим країнам залишається тільки споживати товари і послуги, вироблені розвиненими країнами та їхніми сателітами: від автомобілів до послуг PricewaterhouseCoopers. Але так було не завжди, ще в середині 20-го століття багато малих країн Європи самостійно виробляли багато промислових товарів. Після економічної глобалізації, що відбулася після Другої світової війни (яка посилилася після 1991 року за рахунок зростання фінансової глобалізації), все змінилося. Тепер виробництвом займаються небагато країн. Виробників стає менше, тому що пропаганда приватизації в країнах, що розвиваються, нав'язувана МВФ, призводить до того, що національні приватизовані підприємства рано чи пізно опиняються під контролем міжнародних корпорацій.

"Хіба це погано, - запитає читач, - адже ці корпорації досить ефективні і набили руку у створенні якісних товарів, тому що вони мають доступ до капіталу і проводять численні технологічні інновації?". Так, це так. Але країни, які відмовляються від самостійної промислової політики, втрачають економічну суб'єктність і іноді опиняються в ситуації, коли вони позбавлені промислових виробів, критично необхідних їм для виживання і які не можна купити на світовому ринку: тому що їх їм не продають або тому що цим країнам не вистачає грошових коштів для цього. Ви вгадали, я говорю про зброю, я

ка необхідна Україні для виживання у війні з Росією.

Економіст Адам Сміт (той самий) свого часу теж рекомендував США купувати товари в Британії, а продавати на світовому ринку сировину. Але вони його не послухали і почали втілювати в життя ідеї Александра Гамільтона, які являли собою мікс ідей про національну промислову політику. Саме тому сьогодні США виробляють літаки F-16, а ми не виробляємо, тому що у нас немає промислової політики.

Як же складаються в цьому відношенні справи в Центральній, Східній і Південно-Східній Європі? Та теж не найкращим чином: переважну більшість промислових товарів країни Тримор'я отримують від Заходу, Японії, Китаю та інших "азіатських тигрів". Можна сказати, що вони критично залежать від цих продуктів, а також від кредитних коштів, на які вони в основному і купують ці товари. (Згадаймо кредитну кризу в Греції, що почалася в 2010 році).

І ситуація ця нерозв'язна в разі, якщо основною економічною політикою країн Тримор'я буде вільна торгівля. Тому що складно конкурувати з корпораціями, розташованими в розвинених країнах, які динамічно розвиваються в технологічному плані, тому що мають кращий доступ до кредитного і акціонерного фінансування і, внаслідок цього, отримують більше можливостей залучати кращі кадри. Тому технологічні підприємства, розташовані в країнах, що розвиваються, і дотримуються принципів вільної торгівлі, практично не мають шансів у конкурентній боротьбі з розвиненими країнами. Наприклад, за останні 50 років з'явився тільки один новий виробник в автомобільній/електромобільній галузі, і це - Tesla. І, до речі, з'явився він у США. Тому що мав можливість залучити фінансування (в тому числі і субсидії, а це елемент промислової політики. США як і раніше, коли треба, займаються промисловою політикою), необхідні кадри і технології.

Країни Тримор'я, що входять до Європейського союзу, завжди будуть знаходитися в підпорядкованому становищі порівняно з Францією, Німеччиною, Італією, Швейцарією та країнами Бенілюксу. Вони ніколи їх не наздоженуть, оскільки йдуть у фарватері вільної торгівлі, яка ніколи не дозволить їм перевершити ці країни. Немає в країні промислової політики — значить і немає випереджаючого розвитку технологій, а тільки вони дають можливості наздоганяти і переганяти лідерів виробництва. А отже, в майбутньому країни Тримор'я можуть зіткнутися з такою ж проблемою в забезпеченні озброєннями у разі війни з Росією (а вона обов'язково буде, як я вказував у попередній статті), з якою сьогодні стикається Україна. Ось не дадуть потім США (які не бажають переходити червоні лінії з термоядерною Росією і бояться взаємного гарантованого знищення) Польщі літаки п'ятого покоління F-35, і що тоді Польща робитиме? Адже сама вона їх не виробляє і не збирається виробляти.

А от "азіатський тигр" - Південна Корея має проект виробництва свого винищувача KAI KF-X https://en.wikipedia.org/wiki/KAI_KF-21_Boramae. Тому що займається, на відміну від країн Тримор'я, промисловою політикою і завжди нею займалася з 1962 року.

То може, варто замислитися, чому союзники США у Східній Азії, а саме Південна Корея, не довіряють США до такого ступеня, щоб цілком покладатися на військову допомогу від США? Вони, безумовно, на неї розраховують, але й самі не збираються сидіти склавши руки, і не сидять.

Може бути, і країнам Тримор'я слід об'єднати свої зусилля у виробництві цивільної та військової промислової технологічної продукції, враховуючи теперішні і майбутні виклики, що виходять від Росії?

Адже якщо скласти населення країн, що входять до Тримор'я, то це буде цифра приблизно в 122 млн осіб, що майже вдвічі більше населення Франції і майже на 40 млн осіб більше населення Німеччини, і майже дорівнює населенню Японії. Що тоді завадить цим країнам, якщо вони проводитимуть узгоджену промислову політику, перевершити в багатьох напрямках або, принаймні, зрівнятися (як це свого часу зробила Південна Корея і продовжує робити) в технологічному розвитку з країнами Західної Європи, США та Японією?

Наполеон любив говорити: "У Європі занадто багато генералів, які бачать занадто багато речей, я ж бачу тільки одне - маси ворожих військ". У цьому виразі сформульовано основний принцип військової стратегії найвеличнішого в історії полководця - бути сильним у потрібний момент і в потрібному місці. Промислова політика - саме та річ, в якій країни Тримор'я повинні бути сильні. Саме промислова політика повинна стати тим фактором стратегічної концентрації зусиль, який один і є найбільш ефективним засобом у досягненні успіху країнами Тримор'я у військовому протистоянні з Росією.

Я впевнений, що сьогодні — це єдина реалістична політика для країн Тримор'я для того, щоб вижити в стратегічній перспективі. Тому що зараз ми переживаємо зіткнення європейської цивілізації з дуже впертою у військовому відношенні (ми знаємо це з історії) російською державою, в рамках її боротьби за домінування в Євразії. І якщо країни Тримор'я радикально не переглянуть свої економічні погляди і не зрушаться від політики вільної торгівлі в бік промислової політики, то політична карта Східної Європи в майбутньому може радикально змінитися. І не так, як цим країнам хотілося б.