Паралімпієць Ярослав Денисенко: Я з Полтави і повинен був виграти через день після теракту

Полтавчанин Ярослав Денисенко неймовірно успішно провів Паралімпіаду у Парижі. Він виграв дві золоті нагороди у плаванні вільним стилем на 100 метрів у класі S12 та змішаній естафеті у 4х100 метрів. А також виборов «бронзу» у запливі на 100 метрів на спині. Париж для Ярослава став моментом великого успіху. І про непростий шлях до нього дізнавався кореспондент Коротко про.

На перемогу надихнув Володимир Кличко

- Ярославе, емоції, напевно, зашкалюють?

- Це фантастика! Це мрія всього мого життя! З п’яти років мріяв саме про золоту паралімпійську нагороду. Я пам’ятаю до сих пір, як ми з батьком дивилися в 1996 році Олімпіаду, і тоді Володимир Кличко виграв "золото" в Атланті. А мене тільки тоді привели батьки на плавання через проблеми зі здоров’ям. І я надихнувся цим і теж одного разу хотів заспівати гімн. І ми разом з татом його заспівали. Це був поворотний момент у моєму житті. І з того часу я тільки і мріяв про "золото" саме на Паралімпійських іграх.

- Що відчули, коли зрозуміли, що виграли «золото»?

- Я не одразу повірив, бо я все-таки спортсмен з ураженням зору, і мені не видно суперників, навіть якщо вони поруч зі мною. Мені не було видно, який я був. Я приплив, подивився на тумбу, а там у нас такі ліхтарики горять, і побачив одну лампочку – це означало, що я виграв "золото". Емоції були неперевершені. За день до цього був ракетний обстріл у Полтаві, тож я не міг повністю налаштуватися. І десь трошечки на задвірках мого розуму була думка, що сталося таке влучання. І стались влучання і по Запоріжжю, і по Львову, де дітки загинули. Це… Я не міг про це не думати. Я погано спав тієї ночі. Але я думав, що раз я тут, то маю гідно представити Україну, зробити все від мене залежне, до чого я готувався, не осоромитися і показати найкращий результат, який я міг. І от все вийшло.

Емоції фейєричні, але цей теракт... він не йде з голови. Важко. Складно повірити, що стільки жертв трапилося. Така трагедія. Так, я радію за себе, що 27 років йшов до цієї медалі, але до сліз шкода наших співвітчизників.

Я багато інтерв’ю давав міжнародним ЗМІ, що це ставить нас у нерівні умови з іншими спортсменами. Особливо з так би мовити «нейтральними» спортсменами, які не дуже нейтральні. Зовсім не нейтральні. Багато з них отримують зарплатню у Росії і Білорусі, вони підтримують окупацію, підтримують знищення українського народу. На жаль, нічого не вдалося з цим зробити. Вони тут є, вони тут ходять, у них нормальне життя. А у нас от таке вдома відбувається. Це трішки кидає тінь і на емоції, які хотілось отримати від перемоги. Це все ж таки втілення дитячої мрії для мене. То в мене жодної медалі не було, а тепер дві за один день.

- Чи очкували від себе такого неймовірного результату?

- Так, від себе я очікував. Але не очікував від суперників. Від них я очікував більшого. Спілкуючись з колегами і дивлячись на досвід олімпійців, ми робимо висновок, що не дуже тут швидкісний басейн, секунди показуються не найліпші, бо він дещо мілкуватий. Це специфіка, не буду вдаватися в деталі.

Готувався у Полтаві, бо там з’явився класний басейн

- Де готувались до Парижа і в яких умовах?

- Готувався до Ігор я в Полтаві. Це моє рідне місто. Хоча давно живу в Києві, вже 5 років. Але для підготовки до Паралімпіади я переїхав в Полтаву, бо там відкрили чудовий басейн. Я дуже вдячний керівництву, що в такий час відкрився басейн і у нас є можливість гідно тренуватись. За всю мою кар’єру у нас такого ще не було. У нас доволі занепала інфраструктура водних басейнів і водних спортивних комплексів. А тут, як на мене, я, звісно, не експерт, але тут і зараз в Україні - це найкращий басейн. І дуже приємно у такому басейні тренуватися. Тим більш, у моєму рідному місті. Непогана підготовка була.

Але на нас все одно впливають дрони, обстріли, відключення світла, води… Але ми не шукаємо виправдань своїм невдачам. Шукаємо, як покращити свою підготовку.

- Чи цікавляться іноземні ЗМІ на Паралімпіаді станом справ в Україні?

- Я, здається, тричі або чотири рази давав інтерв’ю ВВС-ньюз та міжнародним ЗМІ про те, який стан справ, як ми готуємось до Паралімпіади. В мікст-зоні у мене також запитували журналісти, як ми готуємося, наскільки це важливо до нас. Тому доносимо максимально і намагаємося використовувати цей майданчик як спосіб донести інформацію до світу, що Україна бореться, що Україна - незалежна завдяки нашим воїнам. А ми завдяки нашим героям маємо можливість робити свою роботу. Земний їм уклін.