Україна просто зобов’язана в десять разів збільшити свою медіа роботу на закордон

Ще трохи, і Україна остаточно програє інформаційну війну в світовому медіа просторі. А це може мати результатом несприятливий характер закінчення війни з Росією, що стане значною травмою для українського народу. Росіяни почуваються у світовому інформаційному просторі досить комфортно. Їх посольства стали осередками інформаційної війни проти України в кожній країні, де вони існують. Росія забрала собі всі колишні радянські посольства, а СРСР мав свої дипустанови практично в кожній країні світу.

Там, де нема українського посольства, росіяни взагалі мають в цій країні інформаційну монополію на висвітлення подій російсько-української війни. Та проблема в тому, що навіть в тих країнах, де і є українська дипломатична присутність, інформаційна активність України на дуже низькому рівні. Все зводиться до офіційних піднять прапора, виставок фотографій з фронту, заходів культурної дипломатії, що важливо, проте у військовий час не може замінити ведення затяжних інформаційних битв.

Можливо для багатьох це стане відкриттям, але коли ви справді в інформаційній війні з ворогом, то інформаційні битви з противником тривають постійно, ледь не безкінечно. Та для абсолютної більшості українських дипустанов це взагалі незрозуміло, як таке може бути. Може, і повинно бути, це значить, що російській пропаганді ви наступили на болючий мозоль і вона ніколи не пропускає інформаційні випади проти себе, розуміючи небезпеку дискредитації в очах місцевого політикуму та громадян конкретної  країни щодо офіційної політики Кремля.

Російський МЗС постійно і чітко відслідковує усі інформаційні прориви і наступи щодо  московської пропаганди, тому реагує миттєво. В штаті міністерства спецпідрозділ з підготовки оперативних, дискредитуючих Україну матеріалів. В Москві також присутні інформаційні центри російських спецслужб, що формують інформаційні пули на закордон, часто під вивісками напівдержавних чи громадських установ. У Москві у відповідь на кожну антиросійську статтю, якщо не справляється посольство,  завжди готується відповідь Центру, яка швидко публікується симетрично, тобто в тому ж ЗМІ, де вийшла, або асиметрично, в іншому інформаційному порталі цієї країні, начебто як незалежно підготовлений матеріал.

Кожна стаття, що публікується у закордонному ЗМІ, має свій бюджет. Чим впливовіше видання чи  портал, тим, сума виділених коштів буде вищою. З цим в Україні проблеми. Але враховуючи, що українські дипустанови в інформаційній війні дуже пасивні, то більшість матеріалів росіяни розміщують не у відповідь на українські публікації, а як свої ударні матеріали, де українська політика дискредитується відкрито, чи приховано. Такі проросійські статті періодично виходять у провідних американських та світових ЗМІ під виглядом аналізу подій в Україні незалежних експертів. Їх редакції розміщують такі матеріали, тому що прізвища авторів відомі, експертний рівень також начебто не викликає підозр. Тільки ніхто не знає, чи робить вигляд, що не знає, про замовний характер публікацій.

Російські спецслужби десятиліттями працюють зі знаковими журналістами чи експертами, при тому, що ця співпраця починається, коли ті ще були молодими та маловідомими. З такою особою зв’язки тривають довгий період. Види "заохочення" для такої діяльності журналіста, редактора чи лідера суспільної думки дуже різні. Вони мають бути непомітними, щоб не засвітити контакт цієї особи з представниками російських спецслужб. Це, як правило готівка, чи криптовалюта, цінні подарунки, безкоштовний відпочинок, та що завгодно. Зрозуміло, що так працюють не тільки росіяни, а от щодо українців – це великий знак запитання. Не вистачає фінансування.

Між тим, Київ не має віддавати на поталу Москві світовий інформаційний простір. Це надто небезпечно для національних інтересів України. У нас нема координуючого органу по інформаційній роботі  на закордон. Тут найбільше працює МЗС, далі спецслужби, по дотичній Мінкультінформ та РНБОУ. В принципі цю роботу могло б очолити Міністерство закордонних справ на рівні куруючого заступника міністра з інформаційної політики, тому що об’єктивно МЗС має свої представництва в усіх знакових країнах світу, або хтось з заступників секретаря РНБОУ. Але знову таки, це не дуже цікаво, адже про існуючі проблеми не в курсі навіть посадовці досить високого рівня. Крім того, інформаційний напрямок МЗС провалив. Якось спасає ситуацію дуже активна медіа позиція президента, керівника Офісу, окремо глави МЗС, деяких депутатів, але це тільки важливий верхній шар роботи. Далі, нижче майже пустота. Половина дипустанов, навіть після 2,5 років війни не спромоглася опублікувати жодного проукраїнського матеріалу в ЗМІ країни акредитації, вважаючи достатнім публікацію постів на своїй сторінці фейсбука чи інших соціальних мереж, які читають тільки українська громада та колеги-дипломати. Якщо в МЗС поставити на інформаційний напрямок людину, яка проходила інформаційні битви і знає, що таке медіа війна, то можна збільшити обсяг і якість роботи в десять раз за дуже короткий час. Для розуміння: якщо ви в медіа війні, то вас можуть медійно вбити чи поранити. Вам будуть погрожувати особисто, а перед цим дружньо радити збавити обороти в інформаційній роботі, лякати неприємностями на роботі, спробують дискредитувати в країні перебування, а потім вдома в Україні. Це традиційний бандитський набір російських спецслужб. Якщо ви про це не чули, або на собі не відчули, то ви не були в медіа війні з росіянами. Здається, зараз остання можливість вскочити в останній вагон потягу інформаційної війни  проти Росії. Медіа поразка становить величезну загрозу національним інтересам, навіть небезпеку буттю української державності.