Керченський міст почав сипатися, ЗСУ наступатимуть на Крим? Інтерв’ю з капітаном Заблоцьким

На сьогодні Керченський міст залишається для країни-агресора Росії найбільш потужним логістичним шляхом постачання паливних матеріалів, озброєння та усього необхідного окупаційному угрупованню в Криму, особливо в ситуації, за якої поромні перевезення через блокування переправи стали неможливими. Проте, за повідомленнями кримських партизанів, удари по Керченському мосту нарешті далися взнаки. Конструкція почала деградувати й обсипатися. Водночас частину ворожих військ із півдня материкової частини України було перекинуто на Курщину.

Чи є така ситуація слушною нагодою для того, аби розпочати операцію зі звільнення півострова? Очевидно, що для цього необхідні чималі резерви, підтримка з неба та інші речі, й широкому загалу невідомо, чи мають ЗСУ все необхідне. Проте відомо, що Кримський перешийок сьогодні захищає нечисленне угруповання ворога – усього 10 тисяч військових. Усе це створює певні передумови для нового етапу діяльності Сил оборони на півдні.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військово-морський експерт, оглядач журналу Defense Express, науковий співробітник Національного військово-історичного музею України, капітан I рангу у відставці Володимир Заблоцький.

– За повідомленнями партизанського руху "Атеш", через удари ЗСУ розпочалася деградація конструкції Керченського мосту, його окремі частини почали обсипатися. Якщо дійсно ця споруда впаде вже найближчим часом, чи може це стати слушною нагодою для початку операції з деокупації Криму?

– Це взаємопов’язані речі. Я не знаю задумів Генерального штабу ЗСУ, але для цього потрібні війська, авіація, а в нас її наразі недостатньо. Так, ми нищимо ППО противника, але завдавати ударів у глибину півострова? Я не бачу таких резервів, які могли б бути там залучені. Хоча, можливо, це був би сюрприз, якби виявилося, що в нас такі війська є, а інформацію про це не оприлюднювали, щоб створити фактор несподіванки. Так само як це було на Курщині.

Якщо міст буде фізично зруйновано – добре, хай узагалі розвалиться. Але, на жаль, наразі автомобільна складова Керченського мосту працює, хоча й дуже складно, її постійно перекривають. Противник стягує туди всі наявні засоби ППО. Фактично, іншого виходу в них немає, тому що після знищення поромів і – головне – блокування підходів до поромної переправи через те, що в протоці затонув залізничний пором "Кавказ", вони не можуть поставити туди новий пором. Підіймати затонулий пором – це ціле діло, це не так просто і не так швидко.

Але ворог змушений щось робити, бо його війська в Криму залишаються без пального, без боєприпасів. І не лише в Криму, бо через півострів транзитом йде постачання на Запоріжжя.

А інше плече, яке залучене для постачання усього необхідного для військового угруповання, – це залізниця з Ростова на Маріуполь і Мелітополь. Але до Криму вона не доходить. Отже, угруповання в Криму та інша інфраструктура залишаються на "голодному пайку". Одного лише дизельного пального окупаційна армія зжирає у величезних кількостях.

– Отже, якщо враховувати плече постачання, Керченський міст є для окупанта пріоритетнішим порівняно з суходільним шляхом, і саме тому він конче зацікавлений у збереженні мосту?

– Так. Річ у тому, що міст для того й будувався, щоб мати незалежний шлях постачання. Залізниця мосту – це про військо. Окупаційна армія воює вагонними нормами, витрачає величезну кількість боєприпасів. До цього потрібно ще й продовольство, щоб годувати цих "зелених чоловічків", і все решта необхідного. А цього не буде, коли не буде мосту.

Возити морем – ризиковано, та й немає чим. Звичайні судна довго розвантажуються, та й у Росії немає такого флоту. А танкерний флот працює у зовсім іншому напрямі.

У Росії були пороми, пристосовані для того, щоб брати цілий ешелон. Приклад – "Конро Трейдер". Там прокладені залізничні рейки, він може одразу взяти 60-80 вагонів (22 серпня пором було знищено у порту "Кавказ". – Ред.).

Отже, те, що росіяни робили через Керченський міст, вони дублювали поромами, але наразі поромів немає, цей напрямок заблоковано. Решта десантних кораблів для цього не пристосовані. А їх залишилася усього половина від того, що було, і ризикувати ними не будуть. Тому противник буде змушений використовувати Керченський міст, возити по одній, максимум по п’ять цистерн, возити тепловозами, електровозами, залізничною складовою цього мосту.

Але головна проблема полягає у тому, що під час першої спроби знищення мосту була зроблена дуже складна і вкрай вдала операція з виведення його з ладу на перспективу. Перед вибухом на автомобільній ділянці було уражено ешелон, який чомусь стояв саме навпроти тієї ділянки, де стався вибух. Уламки від вибуху уразили кілька цистерн, які згоріли вщент. Пожежа тривала кілька годин поспіль. Пальне, яке виливалося, стікало донизу і горіло навіть не на рейках, а на стійках, які тримають міст.

Це означає високотемпературний вплив на конструкцію, через що вона втрачає свої опорні спроможності. Отже, конструкція нібито ціла, але вона вже не може витримати навантаження, яке було до цього. Структура металу порушена. А для того, щоб відремонтувати, треба розібрати. А це зробити непросто. Ферми підганялися суднами в готовому вигляді, потім підіймалися домкратами і кріпилися. Тобто треба повністю зняти цю споруду і замінити на нову. Якщо розібрати її на місці, то вона просто переламається, адже тримає величезне навантаження. Вона може просто впасти та ще й заблокувати фарватер Керченської протоки.

– Є інформація про те, що частину російського окупаційного угруповання з півдня було перекинуто на Курщину. За вашими оцінками, чи є це суттєвим перекиданням? Чи може це сприяти початку деокупації півострова?

– Я б хотів, щоб це було саме так. Можливо, я чогось не знаю, але за повідомленнями у противника саме на Кримському напрямку залишилося близько 10 тисяч. Це вкрай мало для оборони. Хоча, в історії був приклад білогвардійського генерала Якова Слащова. У 1919-1920 роках він утримав Кримський перешийок завдяки тому, що маневрував невеликою кількістю військ на основних напрямках. Він пропускав противника в певні райони, а потім знищував короткими контрударами й вогневим впливом. У нього було дуже мало військ, ворожа армія переважала у живій силі та озброєнні, але все-таки Крим утримався, зокрема, завдяки флоту зі сторони Азовського моря.

Противник може спробувати це зробити й зараз. А ми, можливо, маємо свої заходи, свої плани, щоб наш наступ був несподіваним.

Але ворог передбачає таку загрозу. Він створив не просто систему оборони, а ще й замінував імовірні шляхи проникнення з боку суходолу у бік півострова. Але це не означає, що такі кроки допоможуть. Адже все, що робить одна людина, може бути порушено іншою людиною.

Нагадаю, що наша морська піхота збільшила кількість військових. Плацдарми на лівому березі Дніпра, Кринки тощо – це все про морську піхоту. До того ж ми отримали велику кількість десантних катерів. Йдеться щонайменше про десанти на лівий берег Дніпра. Можливо, будуть десанти й з морського боку.

Це означає створення для противника загрози з обох боків. Щоб відбитися, щоб маневрувати вже на півострові, треба мати якісь сили, якісь. Нагадаю, на півночі та заході Криму у ворога немає жодних засобів ППО, вони всі вибиті.

Практично щотижня, а можливо й щодня, ми завдаємо ударів по ворожих аеродромах у Криму. Противник уже не ризикує розміщувати там авіацію, бо зазнає втрат. Ми б’ємо по логістичних центрах, по центрах комунікації, штабах, складах тощо. Відповідно, противник виводить звідти усе, що може. Але щоб евакуювати все, йому потрібен той самий Керченський міст або пором. Проблема стане ще більшою, якщо ми перетворимо Крим на острів, переріжемо для ворога виходи на материк.