“Риба, раки… Все вмерло”. Як через отруєння річок рашистами страждає екосистема України

Приблизно в середині серпня жителі Сумщини помітили, що з річкою Сейм коїться щось не те: вода вкрилася маслянистою плівкою, а згодом нагору почала спливати мертва риба. З огляду на те, що Сейм в Україну тече з боку Курської області, де саме була в розпалі наступальна операція наших Сил оборони, в соцмережах почали висловлювати підозри, що “отруєна вода – це ще один підступ ворога”.

Невдовзі забруднення дісталося Десни, в яку впадає Сейм, а відтак в інформаційному просторі проблема з “локальної” стала перетворюватися на значно більшу, зазначає видання “Новинарня“. Тут уже стурбувалися не лише в Сумській та Чернігівській областях: на сполох почали бити кияни, адже саме з Десни бере воду переважна частина столиці.

Хтось почав запасатися водою (так, ніби два з половиною роки повномасштабної війни й відключень електроенергії ще не навчили тримати вдома її запас щонайменше на кілька днів). Хтось – кинувся шукати в соцмережах інформацію, яку “приховує від суспільства влада”.

Влада також почала видавати заяви. Зокрема, 28 серпня Київська обласна військова адміністрація повідомила, що Держекоінспекція “не виявила перевищення гранично допустимих концентрацій органічних та мінеральних речовин у річці Десна в межах Київської області, вміст кисню також в межах норми, фактів мору риби не виявлено”.

Втім, на той час забруднена вода в будь-якому разі ще не встигла б дійти до Київщини. Згідно з подальшими прогнозами, спершу наближення небезпечних вод до питного водозабору Києва прогнозували на 5-6 вересня, потім – на 10-12.

Чого ж чекати надалі й наскільки серйозною є проблема? Щоб з’ясувати це,  кореспондент видання “Новинарня” побував на Чернігівщині й побачив, як місцеві жителі очищають Десну та її береги від мертвої риби. А також спробував дізнатися, що могло спричинити цю ситуацію (яка, до слова, трапляється вже не вперше), та наскільки загрозливою вона є для екосистеми.

“Риба, раки… Все вмерло”

Ноги плутаються у високій сухій траві, якою поросла польова дорога. Попереду крокує чоловік у зеленій футболці й камуфляжних штанах і з підсаком у руці. Це місцевий, Сергій Муравський. Позаду нас – двоє жінок з білими мішками з цупкої тканини і наборами рукавичок. Пахне літом: травами, пилом і спекою. Сонце пече нещадно, від нього хочеться сховатися у затінку дерев понад водою. Шукаємо спуск до річки, проте марно – берег тут надто крутий і зарослий.

Тим часом вітер з Десни приносить нові запахи: аміаку, застояної води і мертвої риби.

– У нас тут неподалік була переправа. А поруч – великий пляж. І загалом місця тут гарні. Були, – розповідає Сергій.

За десяток хвилин тверда земля під ногами перетворюється на пісок. Дерева закінчуються. Перед нами котяться каламутні зелено-бурі води Десни, а в ніздрі б’є нещадний сморід розкладання. Вуха вловлюють ледь чутне дзижчання сотень малих крил. Мухи…

Вздовж колись чистого піщаного пляжу лежить мертва риба. Це село Максаки, за 60 км від Чернігова.

– Перша мертва риба у нас з’явилася в суботу (31 серпня). А вже в неділю нею був усіяний весь пляж. Сьогодні вже трохи менше – чи то собаки розтягли, чи то течією позмивало. І раків було багато. Все вмерло, – констатує Сергій, розмотуючи підсак.

Тут же – кілька представників влади: Катерина Хропач та Олег Стародуб, місцеві старости. Надівають одноразові маски, аби хоч якось приглушити сморід, натягають гумові рукавички. І починають монотонну роботу: йдуть вздовж берега, раз у раз нахиляючись до води й закидаючи мертві туші в білі пакети. Окуні, щуки, раки.

Іноді розміри рибин вражають: деякі екземпляри завдовжки з руку дорослого чоловіка.

– Якщо її лишити просто неба, то в селі неможливо буде жити від того смороду, – пояснює Сергій, чому вони вийшли збирати дохлу рибу. – Хтось же має то робить. Зараз позбираємо її в мішки, потім треба десь закопати. Але над цим подумаємо пізніше.

Він заходить по коліна у воду, чіпляє підсаком велетенську мертву щуку. Відхекуючись, витягає її на берег, кидає на пісок, і знов лізе в річку. На цей раз виловлює щось подібне до карасів. Катерина з Олегом ідуть слідом, збираючи виловлені туші й те, що викинуло на пляж.

Питаю, чи багато місцевих погодилися допомагати. Катерина сміється.

– Та це наші старости, представники влади, так би мовити. Оце порадилися, зібралися й поїхали чистити берег. Нам би ще кілька човнів не завадило. Бо часом береги тут доволі круті, до них тільки з води можна підібратися. А там мертвої риби значно більше, – жінка показує рукою вперед.

За дві сотні метрів пляж впирається в зарості з кущів і дерев. За ними у воді видно білі плями. Здаля річка ніби хвора на якусь гнійну хворобу. Втім, як підійти ближче – видно, що ці “гнійники” утворює мертва риба. І її кількість просто вражає.

Деяка лежить на березі вже кілька днів: луска висохла, стала коричневого кольору й почала відпадати, очі посохли. Деякі туші об’їдені майже до кісток – видно, що тут уже встигли побенкетувати тварини й птахи. Але мертвої риби значно більше, ніж спроможна з’їсти вся місцева живність. Сморід стоїть неймовірний.

– Та зараз ще й трохи менше смердить, вже хоч дихати можна А от у суботу-неділю… Вікна неможливо було вічинити, – зауважує Сергій, витягаючи з води чергову порцію мертвої риби.

“Чоловіки бояться виходити й збирати дохлу рибу, бо ховаються від ТЦК”

“Погана вода” прийшла в Десну з її лівої притоки, Сейму, наприкінці серпня. Тоді в соцмережах почали ширитися дописи про скиди хімікатів у воду.

Зокрема, вірусним стало відео, зняте в селі Макошине, де весь берег був завалений мертвою рибою:

Втім, як згодом заявили у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів, забруднення органічне.

На Сеймі ж проблеми почалися ще в середині серпня – саме тоді з’явилися перші повідомлення про мор риби.

27 серпня Держагенція з рибного господарства опублікувала заяву, в якій звинуватила росіян в отруєнні річки. Тепер і на Сеймі, і на Десні діє повна заборона на використання води для будь-яких потреб. Заборонено купатися в цих річках, ловити рибу і, тим більше, її їсти.

– Ми намагаємося людям це пояснити. Зокрема через систему оповіщення, яка стоїть у селах: через гучномовці час від часу крутимо оголошення про небезпеку, – розповідає Юрій Стальніченко, в.о. голови Менської громади.

Із ним ми зустрічаємося тут же, на пляжі. Чоловік приїхав одразу після першого дзвоника в одній з місцевих шкіл, тож одягнений у вишиванку. Він саме домовляється по телефону за трактор для Максаків, щоб закопати все, що сьогодні знайдуть місцеві.

Завершивши розмову, вмикає нам на телефоні запис того самого оголошення низьким чоловічим голосом: “Громадяни! Дбайте про своє здоров’я! Не вживайте мертву рибу у їжу! Не використовуйте воду з Десни для господарських потреб! Не напувайте нею худобу!”

– Місцевих важко організувати. По-перше, у нас в громаді багато мобілізованих. По-друге, по селах не так багато лишилося молоді. По-третє, будній день, люди на роботах. І по-четверте, частина чоловіків банально ховаються від ТЦК. А рибу якось та й треба збирати, – сумно каже Юрій.

В частині сіл, як от в Макошиному, місцевим вдалося організуватися і вони впродовж кількох днів розчищали береги від мертвої фауни Десни. Місцева ОТГ намагається допомагати тракторами, паливом, захисними костюмами. Єдине, чого не можуть дати – людей.

– Від села до села ситуація відрізняється. Десь старости змогли зібрати людей, а десь місцеві заявляють, що це не їхні проблеми. Бо, наприклад, Десна від них далеко. Правда в тому, що це наша спільна проблема. Як мінімум, відпочивати на ці пляжі їздили з усієї області, – пояснює чоловік.

Їдемо з ним у село Куковичі, що вище за течією. Там теж група місцевих із діловодом Інною Дубницькою вийшли розчищати береги. Пів години їзди по ямах дороги обласного значення – й ми на місці. Такий самий великий піщаний пляж. Так само завалений мертвою рибою. Хіба що пісок тут буро-червоного кольору, де-не-де по пляжу стоїть затхла вода у калюжах. В них – мертва риба.

– О, бачу помічники приїхали, – роздратовано каже один із чоловіків. – Що ви тут знімати зібралися? Нахіба мені цей піар? Бери підсак, вдягай рукавиці і вперед – збирати!

Поруч кілька місцевих саме вивантажують з надувного човна важкі білі мішки. За три сотні метрів від нас двоє підлітків у білих захисних костюмах повільно бредуть берегом, збираючи рибу, яка загинула від задухи. Інна на березі рахує мішки. Виходить близько десятка. В кожен влазить близько 50 кг, тож масштаб лякає. За пляжем поміж дерев гуде трактор – риє яму.

– Де влада? Чого вона нічого не робить? Тільки піаритися їздить! А як роботу робить – так людей нема! – продовжує чоловік. Просить не називати його ім’я і не фотографувати обличчя. Аби було простіше, назвімо його Степаном.

– Так влада не може вам людей насильно привезти, якщо їм самим це не треба, – спокійно відповідає Юрій. – Паливо ми дали, дезінфекційні засоби, костюми та маски дали, трактори знайшли. А кому чистити береги – це вже місцеві громади мають організуватися.

Степан припиняє суперечку, бере мішок і йде прибирати: біля нас, попід деревами, утворилася невеличка заплава, повнісінька мертвої риби. Підтягується ще кілька місцевих – хто бере пакети, хто кошики, і робота йде швидше.

– У нас перша мертва риба була вже у п’ятницю. А наступного дня, коли від Десни потягло смородом до села, друг поїхав на пляж – і каже, що вже весь берег нею всипаний. То ми вирішили зібратися і трохи розчистити пляж. Страшно уявити, що там вище за течією, на Сеймі. Кажуть, узагалі катастрофа, – згадує Інна.

Люди скаржаться, що течією приносить усе нові й нові рибини – щойно розчистили шмат пляжу, як він уже знову вкритий трупами.

Це ж було вже: хто і як забруднює українські річки

Наразі ані місцева екологічна інспекція, ані агенція з рибного господарства, ані Міністерство екології не можуть точно вказати на джерело забруднення. Точно відомо, що воно вище за течією річки Сейм, у прикордонній зоні або ж на території Курської області.

Екологічна інспекція Сумської області 26 серпня повідомила, що загони прикордонників фіксували погіршення стану води поблизу державного кордону. Тож припускали, що витік органічного забруднення – на території Росії. Зокрема, це міг бути цукровий або спиртовий завод, пошкоджений внаслідок бойових дій.

Однак більш точне джерело визначити неможливо, оскільки доступу туди в українських експертів немає.

Проби ж води, як розповіли в Держекоінспекції, брали максимально близько до зони бойових дій: там, де це дозволяли зробити обмеження на перебування цивільних.

У коментарі “Новинарні” головна спеціалістка зі зв’язків зі ЗМІ Держекоінспекції Сумської області Наталя Новак розповіла, що подібні випадки траплялися й раніше. Так, за її словами, отруєння Сейму вже було зафіксовано восени 2019-го і весною вже цього, 2024 року:

“Наприкінці травня – початку червня вода стала каламутною, кількість кисню в ній стала меншою. Повідомлення про це надходили до нас з села Манухівка, що у 5-кілометровій прикордонній зоні. Оскільки забруднення вверх по течії піти не може, то лишається один варіант: погіршення якості води сталося на території РФ”.

На думку пані Наталі, джерелом забруднення могли бути кілька підприємств. Або й узагалі саме місто Курськ. Російські ЗМІ писали про його проблеми з водовідведенням і каналізацією: мовляв, очисні споруди міста в аварійному стані і там регулярно стаються неконтрольовані скиди нечистот у Сейм. Втім, за її словами, місто надто далеко за течією.

Ще одне велике підприємство стоїть у місті Рильськ – це шкіряна фабрика. Також “під підозрою” – цукровий або спиртовий заводи в Тьоткіно поблизу кордону.

“Зменшення кількості розчиненого у воді кисню говорить про те, що туди потрапило багато органічного забруднювача. В результаті відбувається процес окиснення, під час якого забруднювач поглинає кисень з води. Фауна, яка живе у річці, задихається, помирає і гниє. А для гниття також потрібний кисень. Це як велика снігова куля”, – пояснює Наталя.

І пригадує, що коли подібний мор риби, тільки меншого масштабу, відбувся 2019 року, джерела забруднення на території Сумщини не виявили. Тож дійшли висновку, що отруєння води відбулося на території Росії. Однак підтвердити це припущення українські фахівці не змогли, адже міжрегіональні зв’язки з РФ після окупації Криму припинили.

У Державній екологічній інспекції на запит журналіста “Новинарні” також повідомили, що нинішнє джерело забруднення ще не визначене. Однак навряд чи воно на території України.

Там теж нагадали про ситуацію 2019 року й уточнили, що тоді екологи фіксували джерело забрудення Сейму між населеними пунктами Тьоткіно в Курській області РФ та селом Ігорівка Буринського району України.

При цьому в Держекоінспекції додали: мають попередні дані, що й забруднення 2024 року спричинили скиди саме з очисних споруд цукрового заводу в Тьоткіно.

Водночас у Міндовкілля переконували, що загрози для питного водопостачання боятися не варто, оскільки на Сумщині й Чернігівщині немає питних водозаборів (Чернігів, скажімо, використовує воду з артезіанських свердловин, а не з річки).

А як щодо Києва? Адже саме в Київській області розташований найближчий водозабір. Більше того – основним водопостачальником для столиці є саме Деснянська водопровідна станція, яка забезпечує водою близько 60% киян (дніпровська вода становить близько 30%, артезіанська – 10%).

Як стверджує Київська міська держадміністрація, ситуація з якістю води у столиці контрольована: “профільні служби постійно моніторять стан питної води на території Києва та води в акваторії річок Десна і Дніпро”.

В разі ж, якщо якість води погіршиться, “Київводоканал” обіцяє вжити всіх необхідних заходів для її посиленого очищення.

Хай там як, добрі новини є: масову загибель риби вдалося зупинити. А забруднення, за даними Міндовкілля, рухається повільніше, ніж течія Десни.

Ще 5 вересня Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів повідомило, що воно дісталося до Чернігова, однак через згини Десни й течію характер цього забруднення змінився: тепер воно концентрується у найглибшій частині річки окремими плямами й осідає на дно.

У Державній екологічній інспекції повідомили, що 3 вересня на Десні в Чернігові було встановлено спеціальні установки для насичення річкової води киснем. Відтоді риби нібито помирає менше, а забруднення в зоні дії цих установок іде по дну річки й не рухається в бік Києва.

Станом на 7-8 вересня вміст розчиненого кисню в деснянських водах поступово збільшується.

“Я навіть не знав, що таке в Десні водиться. Скільки гарної риби загинуло!”

…На пляжі в Куковичах минуло вже близько години. До берега знову причалює човен, з якого чоловіки розвантажують мертву рибу, тягнучи мішки по піску – настільки вони важкі. Човен аж підстрибує на воді, скинувши зайву вагу, і знову рушає збирати рибу попід берегом.

– Я навіть не знав, що таке у Десні водиться. Найшли кілька штук чи то осетра, чи то стерляді. Ще бачили щось схоже на в’юна, але ніби не він. Зайшов в інтернет – виявилося, що воно називається мінога. Скільки ж риби гарної загинуло. Я не так щоб рибалка, але ж серце крається, – тихо каже Степан, дивлячись на мертву рибу.

Під’їжджає авто з причепом, у який вантажать мішки й везуть за кількасот метрів. Там – яма, де закопають зібрані в Десні тушки. “Де ж ти була, коли я на спінінг тут ловив, га?” – сумно каже чоловік, коли на дно ями падають дві величезні щуки, понад метр кожна.

– Якийсь час рибу ще треба буде збирати, – зауважує керівник Менської громади Юрій, – тож будемо пробувати організувати людей. Інакше нам просто не буде чим дихати. Та й риба, яка розкладається на пляжах, теж не сильно приємне видовище.

Чоловіки повертаються на берег. До каламутної зелено-бурої Десни, яка вже встигла принести нову мертву рибу. Яку повинен хтось збирати.

За даними Міндовкілля, станом на 8 вересня у річках Сейм та Десна було зібрано близько 26 тонн загиблої риби (приблизно порівну – на території Чернігівської та Сумської областей).

Фотогалерея (гортайте):

Автор: Стас Козлюк,Чернігівщина – Київ

фото автора

Джерело: Новинарня