Проєкт «Фенікс». Як дати людям роботу, а країні — промисловий розвиток

Упродовж війни на всіх зустрічах з іноземними донорами Україна стикалася з однією ключовою проблемою — дефіцитом якісних проєктів, які можна запропонувати інвесторам. Чи можна на системному рівні розв’язати цю проблему?

Економічний туман війни

Найближчим часом Україні необхідно буде вирішувати системну проблему, пов’язану із працевлаштуванням і соціальною адаптацією приблизно 2 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (зазначена кількість ВПО може суттєво коливатися залежно від динаміки військових дій).

Завдання №1. Знайти модель економічної та соціальної трансформації вказаного людського капіталу в нових умовах поствійни. Тут є ризик потрапити в пастку помилок 2014–2015 років, коли приблизно 1,5 мільйона ВПО були або розселені в тимчасових «блочних» містечках в умовах своєрідного гетто, або взагалі кинуті напризволяще в орендованому житлі.

Як наслідок, цей людський капітал набув характеру «розсіяного українства», причому розсіяного, хоч як це парадоксально звучить, на власній Батьківщині. Частина такого населення емігрувала за кордон, а дехто навіть повернувся на тимчасово окуповані території в свої домівки.

Завдання № 2. Нова промислова політика — створення підприємств із високим рівнем доданої вартості та залучення відповідних інвестицій, зокрема в енергоємні виробництва. Зміна структури експорту: з сировинного на більш складний.

Завдання №3. Модернізація енергетики, що потребує наявності не тільки нових потужностей із генерації електроенергії, а й потужних платоспроможних споживачів згенерованої енергії.

Отже, ключове завдання — як поєднати завдання №1, №2 і №3. Відповідь на це і дає проєкт «Фенікс».

ВПО зі сходу — це люди, які формувалися в індустріальному життєвому укладі, тому, потрапляючи в інші менш індустріалізовані регіони країни, вони поступово втрачають свої навички та компетенції. Завдання держави — допомогти таким громадам зберегти під час переміщення свою соціокультурну ідентичність.

Мова навіть про цілі робітничі колективи, які потребують релокації разом із виробництвами зі сходу в центр країни та на захід.

Фактично Україні необхідно заново зібрати нову модель розміщення продуктивних сил економіки, виходячи із наявності ключових факторів виробництва: матеріальних, природних, людських, енергетичних, транспортно-логістичних.

На сьогодні в рамках моделі нового розміщення продуктивних сил необхідно звернути увагу на джерела енергії. Адже доступність виробництв до необхідних за обсягом і ціною енергетичних ресурсів є зараз ключовим фактором глобальної конкурентоспроможності.

Точками підключення до джерел енергії в Україні можуть стати промислові платформи поблизу трьох атомних електростанцій, які перебувають під нашим контролем. Мова про Хмельницьку, Рівненську та Південноукраїнську АЕС.

Стисло проаналізуємо їхні параметри.

1. Промисловий майданчик Хмельницької АЕС розташований на півночі Хмельницької області (140 км від Хмельницького), центр потенційної промислово-енергетичної платформи — місто Нетішин.

Промислово-енергетична платформа має зручні транспортно-логістичні комунікації: за 9 км на північ від АЕС проходить залізнична лінія Шепетівка—Здолбунів—Львів (станція Кривин із під'їзною залізничною колією від АЕС).

Крім того, автомобільна дорога державного значення Бердичів—Шепетівка—Острог, з окремим в'їздом до АЕС.

Потужність Хмельницької АЕС — 2 000 МВт, населення Нетішина — 35 тисяч осіб.

2. Рівненська АЕС із центром промислово-енергетичного кластеру у місті Вараш із населенням 42 тисячі осіб. Потужність — 2800 МВт. Електростанція під'єднана до електромережі з допомогою ЛЕП 2×750кВ, ЛЕП 4×330кВ та ЛЕП 5х110кВ.
3. Південноукраїнська АЕС, яка розташована в Миколаївській області з центром промислово-енергетичної платформи у місті Южноукраїнськ із населенням більш як 40 тисяч осіб. Потужність — 3000 МВт. Біля Южноукраїнська проходить Одеська залізниця. Платформа має розвинену мережу автомобільних шляхів.

Принцип розвитку промислово-енергетичних платформ — гарантія інвесторам постачання необхідного обсягу електричної енергії за пільговим нічним тарифом за умови розміщення на території платформ енергоємних виробництв із високим рівнем доданої вартості та створення значної кількості робочих місць.

Це передбачає розміщення виробництв, які могли б працювати в тому числі в нічну зміну, коли споживання енергії в системі падає, а базова атомна генерація залишається стабільно високою. В цьому контексті на трьох промислово-енергетичних платформах можна розмістити промислові виробництва із сукупним енергоспоживанням на рівні приблизно 20% генерації електроенергії на АЕС.

Урбаністичними центрами для розміщення нових працівників таких промислово-енергетичних платформ мають стати міста-супутники АЕС (Варош, Нетішин, Южноукраїнськ), які вже мають стартову соціальну і транспортну інфраструктуру.

А самі промислово-енергетичні платформи повинні стати індустріальними ядрами двох нових ключових кластерів промислового розвитку країни: Подільського та Причорноморського.

У рамках новітньої таксономії територіально-економічних районів України виокремлюють дев’ять кластерних утворень. Частина з них розташовується в умовах воєнного руйнування або частково окупована.

Водночас новою базою індустріального розвитку може стати Подільський економічний район, до якого відносять Вінницьку, Тернопільську та Хмельницьку області. Крім того, до вказаного кластеру варто віднести і Рівненську область, яка раніше входила разом із Волинською областю до Північно-західного економічного району (перспективи розвитку якого у контексті загрози з боку Білорусі поки не є позитивними).

Отже, в такому форматі новий Подільський кластер може стати новим осердям промислового розвитку з опорою на дві АЕС — Рівненську та Хмельницьку.

Другим кластером розвитку може стати Причорноморський економічний район (Одеська та Миколаївська області) з опорою на Південноукраїнську АЕС. Розвиток у рамках такого кластеру поки доведеться здійснювати без залучення промислових платформ на тимчасово окупованих територіях (частина Херсонської області та АР Крим).

Три фактори успіху зазначених проєктів

1. Створення для інвесторів індустріальних платформ — безоплатне підключення електроенергії та пільговий тариф на 5–10 років. Розміщення енергоємних і трудомістких виробництв.

Отже, отримуємо першу, виробничу, сферу проєкту — створення робочих місць і залучення інвестицій. Збереження соціокультурних спільнот ВПО, їхнього традиційного життєвого укладу (зайнятість у промисловості, соціальне середовище).

2. Друга сфера проєкту — створення якісного життєвого простору: школи, дитячі садки, парки, спортивні споруди тощо. Адже те, що пропонується для ВПО зараз, — це гетто у вигляді модульних містечок, без соціальної інфраструктури, робочих місць, якості життя.
3. Третя сфера — відкритий простір у таких містечках для малого бізнесу і мікропідприємництва. Це формат чартерних міст, про які писав нобелівський лауреат Пол Ромер.

Якісне дерегульоване підприємницьке середовище. Спрощене землекористування та підключення до базової інфраструктури. Заявочний принцип ведення бізнесу. Це може стати прототипом ширшої урбаністичної тенденції в Україні — появи великих чартерних міст, де бізнес розвивається на основі саморегуляцій, спеціальних рад підприємців.

Проєкт «Фенікс» можна розпочати на базі вже існуючих міст, які є базовими для діючих АЕС:

— Южноукраїнськ — Південноукраїнська АЕС;

— Нетішин — Хмельницька АЕС;

— Вараш — Рівненська АЕС.

Кожен із таких інвестиційних проєктів матиме капіталізацію 1–2 млрд дол.

І під такі реальні проєкти можна залучати фінансування західних партнерів.

Чому? Є низка причин

1. Фактор доступу до дешевих джерел електроенергії стає базовим індикатором конкурентоспроможності як окремих бізнесів, так і країни загалом.
2. Інвесторам цікаві такі проєкти, згадаємо «скаргу» «Байрактару» на здирництво 10 млн дол. за підключення до мереж. А тут доступ і тариф будуть гарантовані.
3. Радянські АЕС будувалися як індустріальні майданчики. Тобто існує колосальний запас за потужністю мереж, зручні транспортні комунікації, під’їзні гілки залізниць, території під індустріальну зону, де можна розміщувати лише промислове виробництво.
4. Міста-супутники АЕС створювалися з добре розвиненою базовою соціальною інфраструктурою.
5. Проєкт системно вирішує проблему українських ВПО, тобто потенційно вигідний Європі.
6. Проєкт зберігає потенціал і цілісність соціального капіталу, єдність трудових колективів знищених і зупинених на сході заводів.
7. Інвестиції у виробництво окуплять витрати на житло та соціальну інфраструктуру ВПО. А у проєктах модульних містечок — ніколи.
8. Три проєкти, три промислово-енергетичні платформи, три чартерні міста в рамках двох регіональних кластерів (економічних територіальних районів) — це додаткова генерація ВВП з високим рівнем додаткової вартості та посилення експортного потенціалу.
9. Такі проєкти — стимул для розвитку ядерної енергетики. Інакше для кого ми нарощуватимемо потужності, враховуючи деіндустріалізацію країни?
10. Це гарний майданчик для обкатки концепції вільних чартерних міст у сучасному економічному укладі.

Залишилося лише достукатися до людей, які ухвалюють рішення. В умовах України це може бути найскладнішим.