Битва за Донбас: довгоочікувана стабілізація чи черговий виток протистояння?

Сили оборони зуміли зупинити наступ росіян на Покровському напрямку. Таку заяву кілька днів тому зробив Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський в інтерв’ю CNN. Ці слова викликали багато запитань у соцмережах — як із боку військових, так і від громадянського суспільства. Військкор ZN.UA вирушив на Донеччину, щоб знайти підтвердження або ж спростування слів Головнокомандувача.

Першим місцем мого перебування на Донбасі став Покровськ. Він зустрів звуками «виходів» артилерії та водночас співом пташок у міському парку. Якщо вдягнути навушники, тут можна взагалі не відчувати війни: широкі алеї, доглянуті клумби, новий спортивний майданчик і неймовірна кількість троянд усіх видів і кольорів.

Однак жорстка реальність повертає до себе. Приблизно кожна п’ята автівка на дорозі або має напис «евакуація», або під зав’язку завантажена особистими речами людей: усе зрозуміло без напису. Помітна й велика кількість бездомних тварин. Частина з них навіть має нашийники: ймовірно, господарі з певних причин не забрали їх із собою під час евакуації.

Тут-таки, неподалік парку, зустрічаюсь із сержантом 71-ї єгерської бригади, готовим на умовах анонімності розповісти про стан справ на Покровському напрямку.

«Атаки в напрямку самого міста справді перестали бути успішними для ворога. Вони застрягли в Гродівці, ми змогли їх там зупинити. Але якщо порівняти той атакувальний потенціал, який у них був два тижні тому, і який є зараз, то це зовсім різні речі», — каже військовий.

Він констатує, що ворог уже не так уміло оперує резервами, а також обережно зазначає, що активність ворожої артилерії на цій ділянці фронту знизилася. Розуміючи специфіку російських штурмових дій і важливість для цього артилерії, можна констатувати, що напрямок самого міста Покровськ став для ворога менш пріоритетним.

Цю інформацію підтверджують і військові з інших бригад, які базуються північніше Покровська, в напрямку Костянтинівки.

Далі вирушаю південніше, в Курахове. Вночі перед моїм приїздом воно зазнало російських обстрілів. Вони, як кажуть місцеві, вже стали звичними для цього ще не так давно тилового міста. Троянд і гарного парку, як у Покровську, тут немає. А от значно чіткіше відчуття, що я за 10 кілометрів від лінії фронту, є.

Основний театр бойових дій зараз розташований північніше Курахового, поблизу Селидового та Українська. Там російські сили не припиняють масованих штурмів уже більш як два тижні. Мені вдалося зустрітися з військовим однієї з бригад, яка кілька місяців перебуває на зазначеному напрямку. Він також побажав спілкуватися виключно анонімно.

За словами Михайла (ім’я змінено), росіяни обрали дуже розумну тактику просування поблизу Покровська. Коли українська сторона очікувала прориву в напрямку міста, вони почали рухатися південніше, до Селидового та Українська. Зараз сюди перебазували додаткові підрозділи Сил оборони, зокрема бригаду «Кара-Даг», але обстановку не вдається повністю стабілізувати вже більш як 10 днів.

«Вони зробили ставку на удар туди, де ми найменше чекали. Наші лінії оборони поблизу Невельського та Красногорівки були споруджені ще до 2022 року з розрахунком, що наступ вестиметься з боку Донецька. А зараз вони намагаються нас обійти з півночі, де раніше були логістичні маршрути й забезпечення, а не оборонні лінії», — каже Михайло.

Подивившись на карту DeepState, можна зрозуміти, що ділянка поблизу села Невельське була останньою на всій лінії фронту, де ЗСУ тримали оборону ще до повномасштабного вторгнення. З відкритих джерел відомо, що ворог уже окупував саме Невельське й намагається просуватися далі.

За даними джерел ZN.UA, зараз ЗСУ виводять сили з «трикутника» між Невельським, Красногорівкою та Желанним Першим, аби уникнути оточення. За задумом командування, нова лінія оборони має пролягти глибше, на заздалегідь підготовлених позиціях.

Однак таким планам ЗСУ всіма силами намагаються завадити окупаційні сили. Ворог обрав тактику обходу оборонних позицій Сил оборони та захоплення їх із тилу. Таку стратегію росіяни вже використовували під час прориву до Новогродівки, але тоді вона застосовувалася на тактичному рівні. Зараз ми бачимо ознаки того, що ЗС РФ намагаються втілити такий самий задум уже на рівні оперативному: південніше просунутися з Красногорівки в бік Курахівки, а північніше — обійшовши Українськ, рухатися на південь.

Наслідки, до яких може призвести таке просування ворога, дуже невтішні. Може йтися про втрату контролю відразу над кількома населеними пунктами, розташованими в низині поблизу річки Вовча. Для кращого розуміння додається карта рельєфу та ймовірний задум ворога, позначений стрілками зі сходу.

Як можемо бачити, селища Желанне Перше, Желанне Друге, Гостре та місто Гірник розташовані в низині відносно тих позицій, де зараз атакують ЗС РФ. Попри перебування на цьому напрямку досвідчених і загартованих у боях 59-ї та 68-ї бригад ЗСУ військові прямо кажуть, що їхніх сил не вистачає проти противника, який значно переважає за кількістю живої сили та засобів ураження.

«Коли наш напрямок не був пріоритетним для наступу росіян, ресурсів наявних тут бригад повністю вистачало. Але тепер, коли натиск у рази сильніший, ми потребуємо посилення, кращого забезпечення. Більше снарядів, більше дронів і найголовніше — більше людей. Піхота є вирішальною, щоб відбивати такі штурми, які росіяни здійснюють зараз», — каже Михайло.

Схожу думку озвучує й автор Телеграм-каналу Muchnoy Legend — військовий, який зараз перебуває поблизу Українська: «Особиста думка нашого підрозділу — на напрямок потрібно заводити нову бригаду. Ми їх тут довго стримувати не зможемо. Зараз усіх, хто є, відправляють у піхоту», — каже він.

Невтішна ситуація поблизу Українська відома не тільки зі слів військових, а й з випадку, який стався 11 вересня. Волонтери, які прибули в місто для евакуації цивільних, зустрілися з військовим ЗС РФ, який вільно ходив вулицями міста. На щастя для волонтерів, вони залишилися живими. Однак сам факт такої події свідчить про відсутність сталої лінії оборони поблизу міста та значну дезорганізацію.

Найлогічнішим у цьому випадку виглядає перекидання під Українськ одного зі «свіжих» підрозділів Сил оборони, адже втрата цього міста означатиме зайняття ворогом висот і зручних позицій для подальшого взяття в кільце вищезазначених Гірника, Желанного Першого та Желанного Другого.

Якщо так станеться, це буде перший оперативний успіх російської армії на Донбасі з літа 2022-го року, адже всі подальші штурми ЗС РФ відтоді були виключно «м’ясними». Тобто тактичного характеру, з повільним просуванням від позиції до позиції та вигризанням кожного метру за допомогою надзвичайної кількості КАБів, артилерії, дронів і живої сили. Нині ж у діях ворога справді є логіка.

Незважаючи на негативні сценарії, моя поїздка на Донбас дала змогу побачити й позитивні тенденції. Якщо порівняти масштаб просування та ширину фронту, яким рухалися росіяни місяць тому і зараз, можна дійти висновку, що сил у ворога справді значно поменшало.

Якщо на початку серпня ЗС РФ одночасно наступали в напрямку Гродівки, Новогродівки та Карлівки (сині підкреслення), то зараз їм вдається просуватися лише на невеликій ділянці фронту, обходячи Українськ із двох боків (зелені підкреслення). На решті ділянок просування ворога відносно зупинено, хоча лінія оборони й залишається динамічною.

Повертаючись до слів Олександра Сирського про зупинку ворога на Покровському напрямку, можна констатувати, що почасти ця теза є правдивою. Однак лише тоді, коли йдеться про саме місто Покровськ — не враховуючи Селидового, Українська, Гірника, Курахівки та інших населених пунктів у цьому районі.

На ділянці ж фронту південніше Покровська просування росіян досі відбувається, хоча й менше за масштабом. За цих умов зупинка останніх атакувальних зусиль ворога має бути пріоритетним завданням Сил оборони. Окупаційним військам не можна дозволити досягнути навіть невеликого оперативного успіху, адже це виведе ворога фактично в тил ЗСУ — туди, де немає укріпленої лінії оборони та фортифікаційних споруд, як у Красногорівці чи Невельському. Питання про наслідки такого варіанту розвитку подій є риторичним.

З урахуванням значного виснаження ворога на цьому напрямку, сточення резервів і перекидання певної частини підрозділів до Курської області можемо обережно прогнозувати стабілізацію лінії фронту протягом наступних кількох тижнів.

Однак цей варіант можливий лише за умови утримання Українська та висот поблизу нього, а ще ймовірнішим стане, якщо росіяни й далі перекидатимуть сили на Курщину. Зараз на нього вказують військові, які перебувають на північ від Покровська, але на головному напрямку атаки поблизу Українська ворог поки уникає виведення підрозділів і, навпаки, кидає в бій усі наявні резерви.

Звучить досить алегорично, але саме від оборони Українська та його околиць зараз багато в чому залежить доля українського Донбасу.